8 вересня Національні збори (нижня палата парламенту) Франції розглянуть питання вотуму довіри прем'єру Франсуа Байру. Інтрига відсутня – нинішній уряд Франції майже гарантовано буде відправлено у відставку.
І це має стати першим випадком в історії П'ятої республіки, коли уряд піде у відставку через вотум довіри, ініційований ним самим.
Проте ще більш важливим є те, що цей крок дасть старт новій парламентській кризі, суттєво збільшивши ризики дострокових парламентських виборів.
Зважаючи на це, варто детальніше розглянути провідні політичні сили Франції. А головне – їхню позицію щодо підтримки України.
На четвертому році повномасштабної війни в Україні Париж залишається одним із найважливіших європейських партнерів Києва.
Але не все так просто, оскільки французький політичний ландшафт дедалі більше фрагментується. А тому риторична підтримка не завжди перетворюється на зброю, голоси в парламенті чи довгострокові зобов’язання.
Французька політична система є президентською, проте виконавча влада залежить від парламенту в ухваленні бюджетів, ратифікації договорів та формуванні політичного клімату. Це робить партійні розклади ключовими, особливо напередодні президентських виборів 2027 року і, можливо, дострокових парламентських.
Тим важливіше розібратися у ставленні до підтримки України та до компромісів із Владіміром Путіним усіх провідних політичних сил Франції.
Президент Емманюель Макрон, який очолює партію "Відродження" (Renaissance; у складі проурядового блоку "Разом"/Ensemble), позиціонує себе як адвокат України на дипломатичній арені.
І це не лише слова. Франція передала для Збройних Сил України САУ Caesar, ракети SCALP, а нині розглядає можливість військової підготовки на українській території.
Втім, попри сильні президентськими промови, коаліція Макрона вагається з ескалацією.
Франція досі суттєво відстає від Польщі, Великої Британії та Німеччини за обсягами військової допомоги. Певна стратегічна двозначність – одночасні заклики до переговорів і постачання далекобійних ракет – характеризує підхід центристів.
А відмова Макрона передати танки Leclerc чи публічно підтримати членство України в НАТО до 2027 року викликає неминучу критику східноєвропейських партнерів.
Макроністський "ансамбль" домінує як у зовнішній політиці, так і в позиціонуванні Франції в ЄС. У парламенті депутати "Разом" стабільно підтримують пакети допомоги, санкції ЄС проти Росії та багатосторонню координацію, а також виступають за визнання Голодомору геноцидом українців.
В цих питаннях загалом можна говорити про єдину позицію як президентської партії "Відродження", так і інших політсил, що входять до блоку: "Демократичного руху" (MoDem) чинного голови уряду Франсуа Байру, "Горизонтів" експрем’єра Едуара Філіппа, а також партій En Commun та "Прогресивної федерації".
Щоправда, деякі депутати-центристи, особливо з MoDem, застерігали від ескалації конфлікту і наполягали на посиленні парламентського контролю за механізмами надання допомоги Україні.
Згідно з офіційними даними Національних зборів, більшість Макрона майже одностайно голосувала за:
У Європарламенті євродепутати від "Відродження" (входить до об’єднання лібералів Renew Europe) підтримали всі ключові проукраїнські резолюції, включно з останньою – про використання заморожених російських активів на відбудову.
Традиційно голлістська і прагматична політична сила, "Республіканці" (LR) дотримуються загалом проукраїнської лінії як у Національних зборах, так і в Європейському парламенті. Партія підтримувала поставки зброї і запровадження санкцій, засуджувала воєнні злочини.
Однак ця позиція є відносно новою.
До 2021 року на зовнішньополітичну позицію партії впливали такі фігури, як Тьєррі Маріані (зараз у "Національному об'єднанні" Марін Ле Пен), відомі своїми проросійськими поглядами.
Розворот партії прискорився після повномасштабного вторгнення Росії.
Розкол стався у 2024 році після усунення Еріка Сьотті від керівництва партії, внаслідок чого він разом з однодумцями заснував свою групу, зблизившись з ультраправими.
Як наслідок, розкол додатково підштовхнув партію до проєвропейської та проукраїнської позиції.
Філіпп Жювен, депутат від LR і лікар, який служив в Україні у 2022 році, є одним з найактивніших проукраїнських голосів у французькій політиці.
Також "Республіканці" відстоюють розвиток європейського оборонного комплексу, розглядаючи вторгнення Росії як ключовий імпульс до стратегічного пробудження Європи.
Об’єднання лівих сил "Новий народний фронт" (ННФ) є, мабуть, найбільш суперечливим випадком.
Адже ключовим учасником цього блоку є ультраліва "Нескорена Франція", яка хоч і засуджує російську агресію, але робить акцент на дипломатичному вирішенні, уникає теми військової допомоги й рішуче виступає проти розширення НАТО.
На відміну від Східної Європи, "мілітаризм" у Франції залишається глибоко суперечливим явищем, навіть у мейнстримних лівоцентристських колах. А тому ліві політики, хоч і заявляють про свою підтримку України, проте наполягають, що "підтримка" означає гуманітарну допомогу й дипломатію, а не зброю.
Ще один важливий момент. Відкриту підтримку Путіна у Франції складно зустріти за межами крайніх правих.
Натомість у країні, особливо серед лівих сил, поширена недовіра до НАТО.
Зокрема, лідер "Нескореної Франції" Жан-Люк Меланшон неодноразово називав НАТО імперіалістичною структурою. І це ускладнює позицію його партії, навіть коли вона відкрито засуджує російське вторгнення.
У парламентських дебатах депутати "Нескореної Франції":
Так само і в Європарламенті депутати від "Нескореної Франції" (входять до блоку "Ліві") утримувалися під час голосування щодо засудження російської пропаганди, що викликає гостру критику.
Втім, внутрішні розколи останнім часом дещо змінили тональність. Знакові політики з кола "Нескореної Франції", такі як Клементина Отен та Франсуа Руффен, наприклад, публічно дистанціювалися від більш конфронтаційної лінії Меланшона.
Невелика парламентська сила, але історично значуща, Комуністична партія Франції має 12 місць і часто впливає на дебати у блоці лівих партій.
Як і "Нескорена Франція", комуністи проявляють тверду антимілітаристську позицію щодо України: засуджуючи російське вторгнення і підтверджуючи суверенітет України, але виступаючи проти поставок зброї та ролі НАТО в конфлікті.
Компартія послідовно голосує проти військової допомоги в Національних зборах, включаючи двосторонню угоду Франції з Україною про безпеку в 2024 році, одночасно підтримуючи гуманітарну допомогу та резолюції, що засуджують воєнні злочини.
Комуністи закликають до припинення вогню під егідою ООН та дипломатичного вирішення, застерігаючи від ескалації конфлікту через західні військові коаліції.
Втім, у складі ННФ є партії, які займають більш проукраїнську позицію.
Соціалістична партія дотримується стабільної, хоч і непомітної проукраїнської позиції. Достатньо згадати, що Франція почала запроваджувати санкції проти РФ за часів президентства соціаліста Франсуа Олланда (який зараз є депутатам Національних зборів).
Попри малу чисельність, депутати й євродепутати від Соцпартії регулярно голосують за військову та гуманітарну допомогу, санкції й кроки інтеграції.
А найпомітніший представник партії у Європарламенті Рафаель Глюксманн активно виступає за європейський курс України та викриває російські інформаційні операції.
"Зелені" підтримують суверенітет України та євроінтеграцію, але часто застерігають від надмірної мілітаризації.
В обох палатах парламенту та Європарламенті партія загалом голосує з проукраїнською більшістю, проте з поправками, що роблять акцент на захисті цивільного населення.
Партія Марін Ле Пен (а точніше, партія Жордана Барделла, який з 2022 року очолює ультраправих) зберігає обережну й часто двозначну позицію щодо України.
Через повномасштабне вторгнення "Національне об'єднання" опинилося в репутаційній ізоляції. Минуле захоплення Путіним, кредит у 9,4 млн євро від російського банку та відмова голосувати за ключові пакети військової допомоги роблять партію токсичною для французьких банків і більшості потенційних коаліцій.
І це не могло не привести до корекції партійних позицій.
Наразі "Нацоб'єднання" засуджує вторгнення Росії. Проте часто – лише формально.
Одночасно ця партія постійно відмовляється підтримувати ключові парламентські ініціативи щодо допомоги Україні.
Депутати "Нацоб'єднання" утрималися від голосування за франко-українську угоду про безпеку (2024) і за резолюцію Національних зборів про розширення підтримки Європи (березень 2025), включно з поправкою про використання заморожених російських активів на відбудову.
Показово, що в обох випадках ультраправі голосували синхронно з ультралівою "Нескореною Францією".
Напередодні виборів до Європейського парламенту 2024 року Жордан Барделла намагався запевнити виборців, що "Нацоб’єднання" не припинить існуючу гуманітарну чи військову допомогу. Але він також провів червоні лінії: жодного розгортання французьких військ та жодного дозволу на удари по російській землі.
Такий підхід, представлений як позиція проти "співучасті у війні", підкреслює ширшу позицію партії, словесне засудження війни, але тверду опозицію до подальшого військового втручання.
Подібну позицію займають і депутати з групи "Союз правих за республіку" (UDR) під керівництвом Еріка Сьотті. Це вже згаданий колишній голова "Республіканців", який займав більш лояльну до РФ позицію і якого минулого року з низкою однодумців виключили з партії.
Як у Національних зборах, так і в Європарламенті "Нацоб’єднання" регулярно голосує проти проукраїнських ініціатив або принаймні утримується.
Свою позицію вони аргументують побоюванням "нескінченної війни", а одночасно наполягають на пріоритеті "купівельної спроможності Франції".
А на додачу, попри всі корекції курсу щодо РФ, не варто забувати й те, що вже згадана позика на суму 9,4 млн євро, отримана від російського банку, досі залишається невиплаченою.
І це викликає цілком обґрунтовані запитання щодо стратегічної лояльності партії.
журналістка (Франція), стажерка "Української правди"
