«Він був втіленням свободи у етики», — так сьогодні говорили про молодого художника, який склав голову за Україну на війні з росією.
Двид Чичкан походить з відомої династії.
Його батьки Ілля Чичкан та Тетяна Ілляхова. Загиблий боєць — праонук українського радянського художника-соцреаліста Леоніда Чичкана та онук художника-нонконформіста, учасника легендарної Виставки 13-ти (1979) Аркадія Чичкана.
Роботи та перфоманси Давида Чичкана публіка побачила вперше на початку двохтисячних.
Але митець не став ховатися за можливості, які очевидно мав, не прийняв запрошення працювати під час війни за кордоном. Він приєднався до 241-ї окремої бригади ТРО, у війську був мінометником.
8 серпня у його розрахунок потрапив ворожий дрон. 9 серпня серце захисника зупинилось.
На Майдан прийшли сьогодні побратими загиблого воїна, його рідні та друзі.
Анна Апухтіна, мати командира підрозділу, де служив Давид, розповіла «Вечірньому Києву», що її син загинув кілька місяців тому. А Давид з того часу постійно тримав з нею контакт.
Він намалював їй портрет сина, він дзвонив її регулярно по телефону, розпитував про життя, не давав впасти у відчай.
Нещодавно Давид мав двотижневу відпустку і хотів прийти до «тьоті Ані», які він називав маму командира. Але його відкликали на фронт раніше. І тепер пані Анна прийшла, щоб вшанувати пам’ять дуже доброї і чуйної людини, якою запам’ятався їй Давид Чичкан.
Біля труни з тілом захисника була його мама, сестра, дружина, батько, близькі. Побратими звертались до них зі словами вдячності, розради та співчуття.
«Це наша відповідальність — в майбутньому берегти пам’ять про Давида, його творчість. Усі тут присутні знають, як його твори намагались знищити, забороняли до показу, і це наша відповідальність — берегти їх, аби вони стали частиною спадщини українського мистецтва, чим вони і є насправді», — сказала кураторка та художниця Оксана Брюховецька.
Його роботи — це документальні свідоцтва реальності, в якій жив художник. Давид Чичкан називав себе «рисувальником» і дуже точно зображував військових та їх будні.
На прощанні побратими згадували слова бійця, який вважав, що окопи — це найкраще місце, щоб бути разом зі своїм народом і переживати теж, що і він.
Чорні, червоно-чорні прапори, з якими прийшли на прощання з Давидом Чичканом, належали анархо-синдікалістам, чию ідеологію підтримував військовий.
Ці знамена були поруч з синьо-жовтими. Тіло художника у труні також було вкрито чорно- червоним прапором. У останню путь Давид був вдягнений у вишиванку.
Під час прощання, його товариші з мистецького кола, зазначали, що Давид ніколи нікого не засуджував, але був дуже стійким.
«Певно, не було в українському мистецтві художника, який зазнав стільки нападів зовнішньої агресії, стільки словесного бруду, стільки виключень і вирізань з художнього поля, як Давид Чичкан», — нагадав Микита Кадан.
«Він мав інший горизонт політичної уяви і нам тепер до цього горизонту йти. Шлях буде далеким», — визнав друг загиблого.
Одна з картин з військовими лишилась незавершеною, Давид її не встиг дописати. На ній — його побратими.
«Складно уявити світ, де ви йдете містом і розумієте, що Давид не вигулькне звідкись і не розповість якусь чудову, неймовірну, несамовиту, чудернацьку, теплу історію», — поділився активіст Денис Пілаш.
Денис розповів, що Давид прожив життям людини з твердими принципами і переконаннями, що є великою рідкістю у наш час.
«Наше завдання — тримати цей стрій і продовжувати цю боротьбу. Ті принципи, анти авторитарні, ліві, за які жив, творив і загинув Давид Чичкан. Принципи свободи, рівності, самоорганізації, солідарності, взаємодопомоги. Це те, чим Давид жив кожну хвилину свого життя», — сказав Пілаш.
Під час прощання Давидові співала під бандуру Марина Круть.
Наостанок присутні запалили червоно-чорні файєри.
Поховали Давида Чичкана на Байковому кладовищі.
«Вечірній Київ» писав про те, що під час відбиття штурму загинула мінометниця Ольга «Ляля» Сердюк. Вона теж загинула від удару російського дрона і воювала з Давидом Чичканом у одному підрозділі.
Ольга СКОТНІКОВА, Анна БІЛОУС, «Вечірній Київ»
