Після саміту ШОС у китайському Тяньцзіні світ продовжує обговорювати геополітичні зміни та формування «клубу авторитаріїв» проти «клубу демократів», який втрачає ініціативу і вплив. ZN.UA висвітлювало ці проблеми, але я хочу зосередити увагу читачів на інших дуже важливих аспектах, що впливають на перспективу розстановки сил у світі, — демографічних, виробничих, наукових і військових.
Завдяки успіху демографічної програми «одна сім’я — одна дитина» у 1980–2015 роках китайців зараз трішки менше, ніж індусів чи всіх африканців разом. Утім, КНР переважає Індію та країни Африки за якістю населення — суцільною грамотністю та конфуціанським прагненням дати дітям найкращу освіту. Як наслідок, Китай зараз має потужний ресурс робочої сили. Вступні іспити до університету щороку складають 10 мільйонів людей. Шість мільйонів молодих китайців здобули іноземну освіту протягом 2000–2019 років. Більшість із них повернулася додому з набутими знаннями. Це більше, ніж населення багатьох держав планети окремо й більше, ніж уся українська вимушена еміграція з 24 лютого 2022 року. Лише інженерів університети Китаю 2020 року випустили у сім разів більше, ніж США (1,4 мільйона проти 200 тисяч). Це більше, ніж уся чисельність ЗСУ.
Результатом цього є статус Китаю як «наукової наддержави»: розташування в КНР шести з десяти провідних дослідницьких університетів, згідно з Лейденським рейтингом обсягу наукових досліджень 2024 року, перевага над Заходом у прикладних науках. Тепер цей статус доповнює перспектива лідерства у фундаментальних дослідженнях і в науці загалом, адже Китай нарощує інвестиції в науку та винаходи, а Трамп, навпаки, скорочує фінансування науки до рівня, найнижчого за 35 років, за даними New York Times.
Своєю чергою, прагнення Китаю конвертувати людський капітал в освітній і дослідний упливає на всі країни. І не тільки у формі продажу китайських прикладних винаходів на AliExpress і Temu. Результатом вкладень в освіту є й патентний спам і науковий націоналізм китайців. Так, науковий націоналізм проявляється в прагненні замкнути китайські досягнення у власній науково-технічній екосистемі, як колись — шовк і порох. Завдяки цьому китайські винаходи мають видаватися за кордон дозовано і з дозволу партії. Звісно, за умови, що іноземці вивчать китайську мову та співпрацюватимуть із місцевими науковцями, ділячись із ними патентами й цитованістю в китайських, знов-таки, журналах. Ну, а китайський патентний спам проявляється в тому, що величезна кількість технічних експертів із цієї країни системно шукає по всій планеті незапатентовані продукти (наукові, технічні та програмні) й реєструє їх на користь фірм своєї країни. Так китайські фахівці штучно прискорюють розвиток своєї науки й техніки та гальмують розвиток чужої.
Навіть демографічний спад у Китаї, що руйнує його глобальну демографічну перевагу (зменшення чисельності працездатного населення країни з 56% зараз до 36% 2100 року), Компартія перетворює на свою перевагу — через роботизацію та поширення штучного інтелекту. Саме «бог у машині», точніше, розумний промисловий робот, керований штучним інтелектом, має змінити нечисленне покоління китайців часів «однієї сім’ї — однієї дитини» та його нащадків — покоління «маленьких імператорів», як і 300 мільйонів людей похилого віку.
Китай має величезні економічні переваги над рештою країн. Це й державні субсидії на розвиток промисловості, й наразі дешевша, ніж на Заході, робоча сила. Та водночас для західного демократичного світу одна з головних сьогоднішніх проблем полягає в тому, що Китай уже показав, що й без демократії та якихось там свобод можна істотно підвищити рівень життя людей. Піднебесна створила прецедент — для того, щоб жити добре, демократія не є обов’язковою.
Це також неймовірна концентрація спеціалізованих підприємств у окремих містах, що дає змогу КНР збирати, наприклад, дрон за кілька годин, а не кілька тижнів, як США. Втім, Китаю й цього мало. Адже він хоче повністю повернути свій ринок і захопити іноземні ринки, незважаючи на зменшення кількості власних працівників і їхнє старіння.
Умови виконання цього завдання неможливі для більшості країн, але цілком посильні для Китаю. Це забезпечує роботизація всіх виробництв під керівництвом штучного інтелекту. Приклад — «темна фабрика» Xiaomi, яка є темною, бо не має людей, а тому не потребує освітлення (а також опалення, зарплат, соцвиплат тощо). Випускаючи по смартфону за секунду, вона здатна виготовити щонайменше 10 мільйонів смартфонів на рік, а потенційно — стільки, скільки є секунд у році — 31 556 952. Так само фабрики роботів у Китаї випускають автомобілі — більше, ніж США та Японія разом узяті, й на третину дешевше, ніж німецькі та японські заводи. Причому ці роботизовані заводи з виробництва автомобілів виникли в Китаї за історичну мить (2010–2016 роки) й не менш миттєво завоювали китайським брендам більшість ринків Європи, Азії й Латинської Америки.
Після роботизації автопрому з 2016 року настала черга роботизації електроніки та електротехніки, яка завершується зараз. Загалом кількість різноманітних роботизованих фабрик у Китаї є найбільшою з-поміж усіх держав (половина промислових роботів планети із 2,5 мільйона загалом) і щороку зростає на 275 тисяч — також найбільшими темпами у світі. Ця перевага в автоматизації надасть Китаю глобальну перевагу в прибутках і робочих місцях уже до 2030 року. Адже до того часу Китай як лідер у роботизації промисловості має шанс отримати більшість із 15 трильйонів доларів прибутку, які дає людству глобальна роботизація. Заодно КНР здобуде більшість із 97 мільйонів високооплачуваних робочих місць, пов’язаних із обслуговуванням цих роботів. І навпаки — більшість із 85 мільйонів безробітних, що з’являться на планеті до 2030 року, будуть в інших країнах, зокрема й в Україні: вони втратять робочі місця через продаж у цих країнах наддешевих товарів, створених китайськими роботами. Це нагадуватиме британську промислову революцію 1780–1840-х років, після якої британські текстильні фабрики заповнили глобальний ринок своїми дешевими товарами, з якими тодішні попередники Трампа — прихильники високих мит Наполеон Бонапарт у Франції та Александр Гамільтон в Америці — впоратися не змогли.
У нашому випадку китайські роботи зруйнують більшість промислових фірм за кордоном, зокрема і в Україні, крім тих, які перейдуть на виробництво за допомогою машин, не менш ефективних, аніж китайські. Водночас багато країн, які втратять свою промисловість на користь Китаю, стануть менш розвиненими. Зокрема Україна може через це стати цілковито аграрною країною. Врятувати нас від цього може хіба що тотальна мілітаризація й акцент на розвитку виключно військово-промислового комплексу, незалежного від глобального ринку з домінуванням Китаю. В демократичних країнах 85 мільйонів безробітних, звільнених із роботи китайськими роботами, стануть тараном для потенційних диктаторів, які захоплюватимуть владу. Яскравим прикладом цього є безробітні «іржавого поясу» колишніх промислових штатів в Америці, які фанатично голосують за Трампа.
Проблема промислових роботів і роботизованих підприємств загалом — у тому, що вони самі собою є бездушним залізом. Його приводить у рух алгоритм. Розроблений людиною... або іншим — штучним — інтелектом. І в цьому — головна перевага Китаю над Заходом загалом і Кремнієвою долиною зокрема. Так, Захід (Каліфорнія, Тайвань і Нідерланди) має перевагу в два роки над Китаєм у темпах виробництва першокласних чипів для штучного інтелекту. І в їхніх розмірах зокрема (два нанометри проти максимум семи). Втім, той-таки Захід створює платні енерговитратні моделі штучного інтелекту, які працюють тільки на сучасних швидких чипах і впроваджуються в різні сфери життя демократичних країн абияк. Натомість тоталітарний Китай, базуючись на повільніших, слабших чипах, творить гірші, але енергоефективні моделі ШІ, які системно впроваджуються в усі сфери життя Китаю. І не лише в промисловості. Явним прикладом китайської технології ШІ є чат-клієнт DeepSeek, який є візуальною надбудовою для смартфонів над однойменною мовною моделлю штучного інтелекту.
Ці безкоштовні китайські моделі штучного інтелекту можуть зробити з його платними західними конкурентами те саме, що зробила з платною операційною системою Windows безкоштовна — Linux. Спершу безкоштовна ОС витіснила платну в нішу застарілих персональних комп’ютерів і ноутбуків, а згодом узагалі усунула її з ринку смартфонів і планшетів — у формі Android-версії Linux для телефонів.
Появі цих безкоштовних і потужних китайських моделей ШІ (і для промислових роботів, і для інших потреб) сприяла величезна кількість даних, накопичених на серверах КНР і згенерованих мільярдами користувачів Інтернету в Китаї та за кордоном — усюди, де стоїть китайське комунікаційне обладнання. Ці терабайти — основа розвитку китайського штучного інтелекту, який Компартія системно впроваджує в усіх сферах суспільства й економіки країни.
Широкі перспективи для впровадження китайського штучного інтелекту відкриваються і за кордоном. Причина цього — його енергоефективність і висока продуктивність на застарілих чипах, яка дає ще вищу продуктивність на найновіших чипах західного виробництва. Тому можна очікувати, що безкоштовний китайський ШІ врешті-решт здобуде перевагу над платним західним у дата-центрах Саудівської Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратів, створених «під ключ» на найсучасніших чипах Nvidia. Адже зараз, купивши у Сполучених Штатів Америки найсучасніші центри обробки даних, обидві арабські країни ще й платять за використання у їхніх комп’ютерах американських алгоритмів. Натомість, інсталювавши у своїх дата-центрах китайський штучний інтелект, країни Перської затоки не повинні будуть платити за ці дані, адже китайцям потрібні не гроші, а тільки дані...
Тому змагання за штучний інтелект Захід може програти не тому, що в нього гірше «залізо» (чипи), а навпаки — завдяки тому, що він не вміє запропонувати решті людства і кращий, і безкоштовний софт для цих чипів.
США завдяки Трампу можуть самоусунутися зі змагання у царині штучного інтелекту, як і з глобальних сфер освіти і науки. Адже його команда підриває основи, на яких базувався американський прорив у інформаційно-комунікаційній галузі з 1970-х років дотепер.
Трамп позбавляє Кремнієву долину кадрів, обмежуючи приїзд талантів з-за кордону. Коливаючи курс долара й акцій технологічних фірм, президент Америки позбавляє її компанії фінансової мотивації до досягнень у сфері штучного інтелекту. Переписуючи американську економічну статистику в стилі Сталіна, він забирає в американського ШІ достовірні дані для обробки. Купівля Америкою акцій приватної компанії Intel робить США в гірших рисах схожою на комуністичну КНР у сфері бізнесу. Але натомість у США немає централізованої програми збору, впорядкування й використання даних, як у тоталітарній КНР. Також у Трампа немає чіткого уявлення про те, що з цими потенційними даними робити, на відміну від Сі та його наукових радників. У цих умовах перемога Китаю над США не лише у сфері промислових роботів, а й у царині штучного інтелекту виглядає ймовірною.
В умовах, коли Китай має вагомі аргументи на користь лідерства, а політична та психологічна атмосфера ззовні та зсередини США стрімко погіршується, обидві держави можуть мати причини лякати одна одну воєнними іграми. А ці ігри можуть закінчитися неконтрольованою ескалацією. Переваги у бойовому досвіді тут їм не допоможуть, оскільки обидві держави десятиліттями не вели повномасштабної війни: Китай — із 1979 року, а США — із 1991-го. Воєнна допомога союзників обом супердержавам може бути обмежена, оскільки союзники Сі остерігаються його однозначної перемоги, а Трамп сам відштовхує союзників тарифами й санкціями.
За таких обставин результат війни може визначити перевага однієї з двох супердержав у кількості та якості озброєнь. Наразі вона однозначно на боці Китаю. Він є масовим виробником дешевих дронів та їх компонентів для Росії й України, і цей факт він однозначно оберне собі на користь під час війни. Щонайменше п’ятиразова перевага в темпах роботизації промисловості Китаю над США в умовах проголошеного компартією «злиття» військових і цивільних технологій може загрожувати п’ятикратною перевагою в темпах виробництва та ремонту китайської військової техніки над американською.
Однак найбільша загроза для Америки у разі війни з Китаєм полягає в контролі останнього над виробництвом рідкісних металів, які використовуються в найтехнологічніших озброєннях США. Без цих металів в умовах війни американські заводи змушені будуть використовувати звичайні матеріали, що позбавлять американську армію якісної переваги у веденні війни. Через це ми можемо стати свідками зміни уявлень армії Китаю й Америки. Під час цієї війни через нестачу високотехнологічних озброєнь — без китайської сировини та компонентів — США можуть перейти до ведення війни в російському стилі — солдатськими масами та застарілою зброєю й технікою у стилі Першої світової та В’єтнамської воєн, а не воєн в Іраку, а Китай, навпаки, до високотехнологічної війни. Виходом із цих потенційних проблем для Вашингтона є мобілізація всіх ресурсів Заходу для протистояння Китаю. Але це вимагає поступок із боку Америки її союзникам — символічних і матеріальних. Уявити ці поступки іншим країнам із боку Трампа та його виборців дуже складно. Хіба що США загрожуватиме катастрофічна поразка.
Усвідомлення можливості китайського панування через провали США вимагає від кожного з нас відповідей на кілька непростих запитань. Як функціонуватиме українська система освіти і науки з нашим мізерним у глобальних масштабах кадровим потенціалом і фінансуванням в умовах глобального домінування китайської мови, системи освіти і науки? Що зробить продукція китайських роботів із залишками української промисловості? Які наші знання стануть частиною китайського цифрового «океану даних»? Що ми за це зможемо виторгувати в китайських компаній ШІ та які небезпеки це для нас матиме? І як на нас уплине ескалація між КНР і США та перспективи перемоги Китаю?..
