Європейський дослідницький простір (ERA) — це основа наукової інтеграції країн ЄС. Участь у ньому — це не лише про науку, а й про євроінтеграцію в ширшому сенсі. Для України, яка нині не є членом ЄС, це означає можливість рівноправно брати участь у спільних європейських дослідницьких програмах, отримувати фінансування, розвивати наукову інфраструктуру, повертати й утримувати таланти, а також зміцнювати довіру до державних рішень, що ґрунтуються на даних і доказах.
Нині українські науковці беруть участь у рамковій європейській програмі «Горизонт Європа», але 2027 року вона завершується. Щоб і надалі залишатися частиною Європейського дослідницького простору, Україна має зробити певні законодавчі кроки й ухвалити низку стратегічних і практичних рішень. У нас уже є своя дорожня карта інтеграції до дослідницького простору ЄС, але вона застаріла й потребує оновлення. Тобто в української науки є маршрут руху до ЄС, але самого руху немає. Принаймні відчутного. Й уряд пообіцяв оновлення до кінця 2025 року — такий пункт є в проєкті Програми дій уряду, що був презентований 18 серпня: «До 31 грудня 2025 року буде оновлена Дорожня карта інтеграції України до ERA з урахуванням рекомендацій експертної місії проєкту ТАІЕХ (Technical Assistance Information Exchange — Інструмент технічної допомоги та обміну інформацією)».
Абревіатура TAIEX, що тихо з’явилася в тексті урядової постанови, звучить сухо, мов літери на штампі для офіційних паперів, а насправді є мотором для змін. Що вона означає — спробуймо розібратися.
TAIEX — це місія Європейської комісії, що допомагає країнам, які не є членами ЄС, налаштувати правила та щоденні процедури під європейські стандарти. Така допомога працює в ключових сферах — від державного управління, освіти й науки до охорони здоров’я, енергетики та правосуддя.
Фактично це «швидка допомога» для державних інституцій — їхні представники кілька днів працюють пліч-о-пліч із фахівцями з країн ЄС, які у себе вдома щодня керують такими самими процесами в міністерствах чи агенціях. Експерти — не консультанти з презентаціями, а колеги, які мають практичний досвід для виконання тих чи інших завдань. Вони дають не загальні настанови на кшталт «рухайтеся у бік Європи», а конкретні поради.
Формати прості: експертна місія, воркшоп, навчальний візит. Частину роботи можна виконувати дистанційно. На виході — не звіти про «успішно проведений захід», а готові інструменти: типова угода, алгоритм ухвалення рішення, форма довідки до урядового акту, інструкція для репозиторію, порядок доступу до обладнання. Експерти працюють із чиновниками у форматі: «не вигадуйте велосипед — ось креслення, ось гайки, ось ключ до них і коротка інструкція на три сторінки. Якщо прикрутите цими інструментами потрібні деталі — все триматиметься; не прикрутите — відвалиться».
Архітектура реформ очима TAIEX — це не абстрактна мета чи мантра, яку повторюють багато разів і чекають, коли впаде манна небесна, а система деталей, які мають працювати разом. Складні зміни відбуваються через конкретні вузли та механізми, як у моторі. Умовно можна виокремити сім ключових «шестерень», без яких не запуститься жодна інтеграція — ні в науці, ні в урядуванні, ні в політиках загалом. Що це за деталі та як вони мають працювати в науці?
Перша шестерня — план і координація. У нас вічно бракує часу на розмічення дороги. У різних кабінетах одночасно народжуються схожі документи, перетинаються доріжки й губляться строки. TAIEX починається з простого: календар із контрольними датами, єдиний центр координації й відчинені двері для суспільства. У нашому випадку — МОН із Секретаріатом КМУ як диспетчерська, а Національна рада з питань розвитку науки і технологій — як майданчик для відвертих розмов. Не для «галочки», а щоб кожне правило обговорювалося публічно, мало протокол і коротке пояснення: чому пропозицію враховано або відхилено. Обговорення важливих рішень має бути не лекцією, а процедурою — це перша рекомендація.
Друга шестерня — гроші. Про них у нас зазвичай говорять під кінець роботи над документами про новації й пошепки. А дорожня карта реформ без кошторису — це туристична листівка. Під конкретний план мають бути заплановані гроші — окремий рядок у бюджеті. І не за принципом «для всього потроху», а так, як потрібно для реалізації поставлених завдань і планів. У нашому випадку це — фінансування трьох кошиків: відкриті результати (працюючі репозиторії, «єдиний науковий логін», постійні цифрові ідентифікатори — номери для статей і наборів даних, як ISBN для книжок), кар’єра та мобільність (стипендії на стажування, гранти для повернення додому з власним мініпроєктом), ключові лабораторії (центри досконалості) та центри колективного використання обладнання (ремонти, модернізації, зрозумілі правила доступу, сервісні договори). TAIEX навіть підказує, де на це можна додатково шукати гроші в Європі. Наприклад, європейські інструменти відновлення та донорські фонди, зокрема програма Ukraine Facility 2024–2027, яку просувала пані прем’єр-міністр іще до призначення на посаду. Наука в цьому документі «розкидана» по двох розділах: «Людський потенціал» і «Бізнес-середовище», а завдяки підписаному в Римі Меморандуму про Міжнародну коаліцію за науку, дослідження та інновації в Україні її буде актуалізовано. І ця актуалізація має бути реальною: не обіцянки, а букви й цифри в бюджеті.
Третя шестерня — навчання. Жодна реформа не рухається без тих, хто її тягне. Адміністратори досліджень, фахівці з даних, керівники інфраструктур, експерти, що оцінюють заявки. Вони не мають «народжуватись із досвідом», усім їм потрібне навчання: короткі курси, наставництво та зрозумілі посадові інструкції. Виробничий цех науки — це не лише лабораторія, а ще й служба, яка вміє працювати вчасно та за правилами. Результатом налагодження цієї шестерні мають бути не фото з воркшопу, а список нових людей, які вміють виконувати роботу й несуть за неї відповідальність.
Четверта шестерня — результат, а не процес. Для розуміння поступу ми звикли рахувати наради, а в Європі рахують документи, що змінюють поведінку. Для наукової лабораторії це означає опубліковані правила доступу й прозору ціну години за оренду приладу, для університету — типовий сервісний договір, для сховища даних — чіткий чек-ліст, за яким набір даних або приймають, або повертають на доопрацювання. Для міністерства — наказ або постанова, що справді набрали чинності, а не новина на сайті. Саме це й приносить TAIEX: алгоритми та форми, які можна застосувати завтра, а не історії про «найкращі практики».
П’ята шестерня — довга дистанція. В нас часто зупиняються на півдорозі: розробили методичку — й розійшлися. Європейська місія вважає роботу незавершеною, доки папір не став обов’язковим: наказ — діє, постанова — зобов’язує. Кожна напрацьована річ має упродовж дев’яноста днів ставати обов’язковим документом. Бо саме це забезпечує тяглість реформи, навіть коли змінюються прізвища на табличках урядових кабінетів.
Шоста шестерня — люди, суспільство. Не ті, що «для протоколу», а ті, хто ставить незручні запитання. Національна рада з питань розвитку науки і технологій має говорити з країною відкрито та зрозумілою мовою: короткі наукові експертні висновки до урядових рішень, відкриті протоколи, сторінка зі звітами щодо прогресу — без візерунків, у форматі «світлофора»: зроблено / в процесі / відстає. Власне, для цього й потрібна публічна платформа «уряд — суспільство», «урядовий комітет — Національна рада». Коли Нацрада публікує протоколи обговорень, дискусія перестає бути клубною. Коли є «світлофор» прогресу, кожен бачить, де зупинилася машина і хто тримає ногу на гальмі. А ми вже сім років чуємо від влади, що Національна рада дублює функцію урядового комітету. Саме тому її так і не включили до регламенту КМУ як повноправного учасника процедури партнерської взаємодії — для планування, розроблення, ухвалення та впровадження адміністративних рішень. Коли рішення ухвалюють у тиші, довіра випаровується.
І остання шестерня — гнучкість. Експерти вчать не боятися коротких оновлень: змінювати чеклісти й стандарти не раз на п’ять років, а тоді, коли це справді потрібно. І не обов’язково збирати всіх у великій залі — багато що можна зробити онлайн. У підсумку методичка не застаріває раніше, ніж буде оприлюднена. Звісно, те, що готовий проєкт закону чи зміни можуть відлежуватися в кулуарах Верховної Ради три роки, поки все це стане непотрібним, європейцям важко уявити.
Чи буває інакше? Авжеж. Буває, коли карту створюють так, ніби вона — для підручника з риторики. Коли TAIEX зводять до «візиту добрих людей» і гарної фотографії, а про настанови забувають одразу, як місія закінчиться. Тоді будь-який мотор задимить і заглухне. Але це — наш вибір, а не злий фатум.
Можливість оновити стратегію з урахуванням європейського досвіду — це шанс для української науки, яку роками тримали на узбіччі державної політики. Якщо розпочати швидке відновлення наукової системи вже зараз, то в нас іще є шанс вскочити у п’яту промислову революцію й за 10–15 років забезпечити технологічний суверенітет країни.
За десятиліття її покинули приблизно дві третини науковців. Після 2014-го крива різко пішла вниз, 2022-го торкнулася дна й лише трохи відскочила. Це не сухі відсотки — це зміна акустики в лабораторіях, де замість черги до приладу часом стоїть тиша. Європейські зміни потрібні нам не «для звіту», а щоб повернути голоси в ці кімнати.
Перший ризик — перетворення живої допомоги на візит ввічливості, або «розглянемо ваші пропозиції протягом року». Протиотрута проста: кожне напрацювання місій зафіксувати наказом або постановою протягом трьох місяців.
Другий — розмити відповідальність між відомствами. Тут ліки — єдиний центр координації й календар контрольних дат.
Третій — сховати продукти за текою з протоколами й красивими презентаціями. Вихід — рахувати не події, а опубліковані робочі документи.
Четвертий — втратити голос дослідників і суспільства. Ліки — Нацрада як майданчик для консультацій, короткі довідки до рішень, дашборд — «світлофор», що оновлюється щоквартально.
П’ятий — війна і втома. Тут допомагає гнучкість: онлайн-формати, резервні строки, спрощені процедури там, де це можливо без шкоди якості.
Ми давно намалювали маршрут. Він пролягає через відкриті результати, чесне оцінювання, живі лабораторії, зрозумілі процедури та повернення людей у науку. Усе це вже є в наших теках — і все це може поїхати, якщо під’єднати мотор. TAIEX — невелика, але вперта машина. Вона не виконає роботу за нас, але дасть нам інструменти та ритм. У цій історії немає чарівної палички: є лише дисципліна, прозорість і повага до часу — свого й чужого. Якщо триматимемося цього, Дорожня карта перестане бути декоративною і стане тим, чим має бути: механізмом, що везе.
