Іноді найкращим результатом гучного саміту є просто черговий саміт, і це може бути саме тим випадком, коли президент США Дональд Трамп зустрінеться з російським диктатором Владіміром Путіним на Алясці, пише Bloomberg.
Американський лідер “применшував очікування” від зустрічі, зважаючи на зростання занепокоєння через те, що він погодиться на умови, які означатимуть капітуляцію України. Водночас Трамп попередив Росію про “дуже суворі наслідки”, якщо вона не проявить зацікавленості в припиненні війни проти України. Хоча багато хто й надалі скептично ставиться до того, що Трамп готовий реалізувати свої погрози, варто пам'ятати, що він може це зробити.
Успіх можливий. У Трампа є інструменти, щоб підштовхнути Путіна до укладення угоди, одним з яких є відмова від традиційних норм зовнішньої політики США щодо автократів. Путін не впадає в захват від зустрічі з Трампом (якщо вже про це казати, то, радше, навпаки). Але російський диктатор усвідомлює, що жоден новий глава Білого дому не буде більш прихильним до нього або до інтересів Москви, ніж Трамп. Саме це усвідомлення створює певний потенціал для впливу.
Більш конкретно, Трамп може виконати свою неодноразово висловлену погрозу запровадити вторинні санкції проти покупців російської нафти, включаючи Китай, Індію та Туреччину. Воєнна економіка Путіна стає дедалі більш вразливою, про що публічно застерігають і самі високопосадовці російського уряду та Центрального банку РФ. Різке падіння доходів від експорту нафти ризикує спричинити справжні проблеми.
Трамп також може посилити фінансові санкції, обмеживши доступ до доларових клірингових систем, якими деякі російські банки все ще користуються. Хоча самі по собі санкції навряд чи змусять Путіна припинити війну, вони можуть створити умови для інших форм тиску, які могли б це зробити.
Заходи проти РФ повинні бути пов'язані з самою війною, включаючи чітко заявлене посилення військової допомоги США Україні. З моменту вступу на посаду в січні Трамп двічі припиняв постачання зброї з США й один раз призупиняв обмін розвідданими з Києвом, що давало перевагу Росії. Нещодавно він дещо змінив свою позицію, запропонувавши Україні та її європейським союзникам купувати американську зброю, але це все одно означає суттєве послаблення підтримки для українських сил, оскільки доступні кошти обмежені.
У поєднанні з меншою чисельністю військових сил України, порівняно з РФ, та посиленням кампанії Москви з використанням безпілотників і ракет для ударів по містах та інших цілях в Україні, розташованих далеко за лінією фронту, “відступ” США від підтримки Києва призвів до прогресу росіян. У результаті Путін переконаний, що його армія перемагає на полі бою. У російського диктатора немає причин припиняти війну, яку розпочав зі значно амбітнішими цілями, саме тоді, коли він бачить потенціал успіху.
Звісно, ціна кожного квадратного кілометра, завойованого росіянами за останній рік, не має раціонального сенсу, як з погляду людських втрат, так і з погляду альтернативних витрат для російської економіки, яка, навіть з урахуванням паритету купівельної спроможності, залишається меншою за десяту частину економіки союзників України. Але це неправильне розуміння уявлення Путіна про те, що забезпечить йому місце в російській історії, а саме — відновлення статусу Москви як центру однієї з “великих світових держав”.
Ось чому Путін так наполегливо дотримується своїх початкових цілей у війні, й це інстинктивно розумів колишній радник експрезидента США Джиммі Картера з питань національної безпеки Збігнєв Бжезінський.
“Без України Росія перестає бути імперією, але з підкореною і підпорядкованою Україною Росія автоматично стає імперією”, — писав Бжезінський.
Президент України Володимир Зеленський тут не є перешкодою. Його країна дуже хоче і потребує перемир'я з тих самих причин, з яких Путін не хоче погоджувати на припинення вогню, не отримавши спочатку всього, чого вимагає. Зеленський розуміє, що будь-яке перемир'я неминуче має відбуватися за поточною лінією фронту. Що він не може зробити, то це легітимізувати здобутки Путіна, погодившись визнати тимчасово окуповані території частиною Росії. Він також не може віддати території, які Росія не захопила, як того вимагає Путін, або погодитися на “демілітаризацію” України (відмову від засобів самооборони в умовах, коли РФ може відновити свій наступ після потенційного перемир'я) і “денацифікацію” (тобто встановлення проросійського режиму в Києві).
Все це робить нереалістичною віру в те, що сьогодні можна домовитися про тривале перемир'я. Російські війська прорвали розріджені українські лінії оборони на сході і, без сумніву, зараз намагаються знайти резерви, щоб перетворити цей тактичний успіх на прорив, який змінить хід війни. Українські спецслужби повідомляють, що РФ перегруповує війська вздовж фронту, щоб розпочати нову наступальну операцію. У Кремля немає жодних стимулів зупинятися зараз.
Сьогодні завдання Путіна полягає в тому, щоб забезпечити можливість продовження війни без будь-якої значущої реакції з боку США. Трамп має вирішити, які його власні цілі. Але якщо американський президент дійсно хоче покласти край кровопролиттю, то повинен переконати Путіна, що ціна непоступливості буде високою: фінансові санкції та підтримка Штатами оборони України зроблять перемогу, якої РФ так прагне, недосяжною.
Трамп і Путін зустрінуться вже сьогодні, 15 серпня, в Анкориджі на базі Елмендорф-Річардсон — найбільшій військовій базі Аляски. Початок зустрічі запланований на 11.00 за місцевим часом (22.00 за Києвом).
WSJ пише, що Росія покладає великі надії на цей саміт, але мир — не одна з них. Російський диктатор прагне покласти край міжнародній ізоляції та відокремити відносини РФ із США від війни проти України. Аналітики попереджали, що Путін знову спробує обдурити Трампа.
За даними WSJ, Трамп перед самітом із Путіним узгодив з Європою “червоні лінії” щодо України. Politico пише, що європейські лідери налаштовані оптимістично після розмови з Трампом. Але є ризик, що під час зустрічі на Алясці ситуація може піти несподіваним шляхом, оскільки долю України обговорюватиме така маніпулятивна людина, як Путін, і настільки непередбачувана, як Трамп.
