Після збільшення використання безпілотників та роботизованих платформ українською та окупаційною арміями в Україні перестала існувати лінія фронту. Тепер це kill-зона — смуга завширшки від 500 м до 6-10 км, де знаходяться нори та схованки — офіційні джерела називають їх позиціями — обох сторін. Про неї розповіли журналісти видання Texty у своєму новому проєкті.
На різних ділянках фронту ця зона різна, а її межі — постійно змінюються.
"Десь зигзаги окопів і траншей, десь руїни, обгорілі стовбури випалених посадок чи залишки лісу. Вздовж доріг згорілі автомобілі, мотоцикли, бронетехніка. Подекуди поруч лежать тіла загиблих, які не змогли забрати — занадто небезпечно", — йдеться у матеріалі. Також там багато будівельного сміття від розвалених будинків, воєнного сміття, а також спіралей скрученого колючого дроту, рибальських сіток та пасма оптоволокна.
У цій зоні постійно відбуваються штурми росіян. Роблять вони це малими піхотними групами і найчастіше поповзом вночі, накриваючись маскувальним антитепловізорним плащем. Переповзати kill-зону окупант може кілька днів. Та інколи росіяни все ж здійснюють штурми пішки або намагаються швидко прорватися на мотоциклах чи авто. А ось бронетехніка сьогодні на фронті — це рідкість.
Окупанти намагаються знайти та зачистити нори — вириті нашвидкуруч горизонтально з окопу чи під кутом заглиблення площею 2-4 км із замаскованим входом-накриттям, які можуть мати додатковий вхід збоку у формі літери Г, і в яких ховаються зазвичай 1-3 воїни. Такі позиції одна від одної знаходяться далеко, тому що піхоти — мало.
"Кількасотметрові ланцюжки окопів, зазвичай виритих раніше і вже не раз обстріляних, нині здебільшого стоять порожні, але використовуються як ландшафт для облаштування спостережних пунктів", — йдеться у матеріалі.
Там сказано, що окопи зазвичай затягнуті сітками, які "ловлять" дрони та скиди. Але окопи — це не завжди вириті у землі ходи. В закинутих селах або розбомблених містах ними можуть бути погреби, підвали, залишки будівель. Журналісти розповідають: "Трапляється навіть, що росіяни облаштовують свої позиції в одному кінці захопленого ланцюжка окопів, а позиції в іншому утримують українці".
Все частіше на фронті застосовують наземні роботизовані платформи. І хоча з ними поки ще багато проблем, часто вони є "рятувальною соломинкою" для здійснення важливої доставки чи евакуації пораненого. Зайти на позицію і вийти звідти — найважче завдання на цьому етапі війни, часто бійці можуть перебувати там десятки днів, протягом яких вони не можуть видати себе. В таких умовах навіть піти в туалет — важке завдання.
Як відбувається ротація? У два етапи.
"Озброєння піхоти на передньому краї — автомати, ручні кулемети і гранатомети. Стаціонарний кулемет чи іншу важку зброю занести на позиції майже неможливо й смертельно небезпечно", — наголошують журналісти, додаючи, що його до того ж легко ідентифікувати.
Пересуватися у kill-зоні вдень неможливо, а робити це вночі стає все складніше. Тож будь-які маневри відбуваються в дощ, туман, на світанку і в сутінках, "по сіряку". А великі вантажі бійцям доставляють у визначений час у визначеному місці — дрони просто скидають 10-20 кілограмові пакунки там, де домовлено.
Ворожі дрони завжди на варті, і у випадку якихось підозр росіяни можуть накрити вогнем цілий "квадрат". Тож важливе маскування: бійці вночі використовують прилади нічного бачення, червоні малопомітні ліхтарики, пересуваються в маскувальному одязі й антидронових плащах, іноді — здебільшого на близьких до ворога ділянках — використовують електромобілі та електромотоцикли, які їздять тихо.
Дрони над зоною висять постійно, змінюючи одне одного. Сьогодні вони можуть літати на висоті від 100 м до 5 км. Різними моделями керують різні екіпажі: крила-розвідники — високо сканують землю в пошуках об’єктів для ураження, FPV — полюють на людей і транспорт, оптоволоконні FPV — роблять те ж саме, але ефективніше, оскільки вони невразливі до РЕБ.
"Діставшись до близького тилу, вони можуть чекати на потенційну ціль у засідці. Наприклад, дочекатися авто на узбіччі дороги й атакувати його. Про наявність таких дронів на певній ділянці свідчать нитки оптоволокна на землі. У них плутаються й гинуть птахи і тварини", — розповідають журналісти.
Протистояти дронам бійцям допомагають підрозділи РЕБ, які не лише виявляють та радіоелектронного подавлюють ворожі борти, але й координують роботу своїх. А у випадку FPV є ще кілька варіантів ліквідації: збити дрон "скидом", протаранити його, влучити з дробовика чи антидронової рушниці, якою "відганяють" і менші БпЛА. Втім, індивідуальні засоби РЕБ — це вже обов’язковий елемент кожної групи, їх встановлюють і на авто. Хоча РЕБ — не гарантія захисту.
"Ще одна проблема — джерело живлення. Чим більше боєць донесе на собі до позиції запасних акумуляторів, тим довше працюватиме його РЕБ", — розповідать журналісти, додаючи, що такі підрозділи працюють зазвичай на кілька кілометрів углиб від зони зіткнення.
Обидві сторони також закладають міни: вручну, за допомогою наземних дронів і БпЛА, а також артилерією, розкидаючи касетні снаряди (та СОУ таких можливостей часто бракує). До слова, "ждуни" на оптоволокні — також один з варіантів пасток. ЗСУ ліквідують їх за допомогою FPV, тоді як з мінами працюють сапери. Їхня робота зазвичай проходить у негоду, на світанку чи в сутінках, коли оператори FPV-дронів погано бачать місцевість.
"Ми знаємо приклад, коли росіяни замаскували міну тушкою мертвого зайця, — йдеться у матеріалі. — Окрім мін дрони також скидають колючий дріт, сітки та інші перешкоди".
Посол у Британії та ексголовком Валерій Залужний вважає, що Україні потрібно удосконалити стратегію захисту, зосередившись на факторі БпЛА. Для цього необхідно розробити й масштабувати необхідні технологічні рішення та переглянути форми, способи застосування та структури ЗС у частині протидронової оборони. Детальніше читайте у його матеріалі для ZN.UA.
