За календарем — серпень, і це означає, що шкільний світ готується до щорічного ритуалу — всеукраїнської освітянської серпневої конференції, яку проводить Міністерство освіти і науки. Не плутати з педрадою — тут будуть великі спікери, величні слова та багато гарних слайдів. Цьогорічну конференцію під скромною назвою «Серпнева-2025» уже анонсовано на урядових сторінках.
Цього разу в програмі передбачено чергову «перемогу» — урочисту презентацію десяти нових концепцій освітніх галузей у межах реформи НУШ. Над нею вже давно працює група експертів. Кого в цій групі тільки немає — і вчителі, і директори, і викладачі ЗВО, і депутати, і громадські діячі, і навіть помічники народних депутатів та комунікаційники.
Чи будуть ці концепції новими, а головне — життєздатними, — тема для окремої розмови, і ми до неї ще обов’язково повернемося. Сьогодні ж про інше — про настанови, які, схоже, підготувало МОН для експертів, аби ті знали, як пояснювати публічно суть нововведень та свою роботу над ними.
Цей документ, якщо вірити джерелам ZN.UA, розміщений у робочих чатах експертів і має назву «Про публічну комунікацію освіти для життя і концепцій галузей». Він цікавий не лише як службова методичка для новачка чи старий добрий «темник», а й як рідкісна нагода побачити, як саме готують суспільству інформаційне меню — дозовано, з потрібними приправами та в гарному посуді. Так, щоб і країні приємно, і міжнародним донорам гарно.
Документ починається в стилі радянської піонерської лінійки: «Спільното експертів, привіт! На зв’язку команда Офісу впровадження НУШ при МОН». І, як на мене, запах совка відчувається в ньому всюди.
Звісно, ніхто не каже експертам у лоба: «Мовчіть і кажіть тільки те, що дозволено». Все подається у ввічливій, майже турботливій упаковці: «Використовуйте ключові тези, написані нижче, аби ми всі були on the same page: спільно розуміли мету й результати змін». «Якщо самостійно плануєте публікації чи ефіри в медіа, будь ласка, повідомляйте нам про це. Це не затвердження, а координація, щоб рівномірно висвітлювати всі галузі».
У дописах у соцмережах експертам радять використовувати правильні хештеги (перелік теж додається), тегати МОН і звертатися по підтримку під час створення статей, постів, ефірів, подкастів. Тут експертів «готові підтримати у різних форматах публічних проявів».
А якщо хтось відчуває, що в душі він — місіонер і готовий регулярно нести світло реформ у маси — ласкаво просимо до клубу «амбасадорів змін». Про нього також згадано в документі. Схоже, це спадкоємці «агентів змін» часів Лілії Гриневич, але з оновленою комплектацією. Зрозуміло, що лояльні експерти, чи то пак «амбасадори», отримують не лише моральне задоволення від співпраці, а й цілком матеріальні заохочення: участь у грантових проєктах та офісах реформ.
І як тут не згадати феєрію «Данко» Леся Подерв’янського, де головний герой веде натовп у світле майбутнє, а насправді всі нескінченно ходять туди й назад. А сам Данко волає послідовникам: «Мовчать, чмо японське!» та підсвічує шлях серцем, що гарно горить «карасіновим світлом». І час від часу чути запопадливий голос з натовпу… Сатира, яка звучить напрочуд актуально.
МОН подбало, аби його експерти були готові до публічності. Для цього їм зробили щось на кшталт шпаргалки: короткий конспект того, над чим вони працювали та яких висновків дійшли плюс набір готових фраз на всі випадки життя: «Я долучаюсь, бо маю експертизу», «Я підтримую, тому що…». Варіанта «Я не згоден» у рекомендаціях немає.
Є й змістовніші заготовки. Наприклад: «МОН розробляє концепції для кожної освітньої галузі, адже світ змінюється…».
Заодно експертам підказують, що для них означає термін «оновлена освіта» та у що вони вірять: «Оновлена освіта для мене — та, що формує компетентності, а не просто передає знання…». «Я вважаю важливим, щоб діти вміли не лише відтворювати інформацію, а й розуміли та знали, як застосовувати отримані знання», «Я вірю, що сучасна освіта має готувати до життя у мінливому світі…».
Однак роль МОН світити не рекомендовано: «Говорячи про свою участь у розробці концепцій, будь ласка, уникайте формулювань на кшталт «представник МОН», «команда МОН», «партнер МОН» тощо — це важливо, щоб не створити хибне враження офіційної комунікації від імені міністерства». Але водночас у кожному дописі, матеріалах у медіа, листах партнерам експертам радять повторювати мантру: «Політика «Освіта для життя» спрямована на системне оновлення змісту шкільної освіти, продовження та посилення реформи НУШ. Вона реалізується Міністерством освіти і науки України».
Звісно, все передбачити в рекомендаціях неможливо. Тому на крайній випадок запропоновано універсальний вихід: «Для відповіді на запитання, відповіді на які ви не знаєте або не впевнені, можете використовувати: «Це питання виходить за межі розробки концепцій освітніх галузей», «З цього питання краще звернутися безпосередньо до команди, яка реалізує політику «Освіта для життя». Під такою словесною парасолькою супер-пупер експерт може спокійно перечекати зливу незручних запитань. Чемно і без зайвих ризиків бовкнути щось не так.
Але будьмо справедливими — рекомендації МОН дають експерту й трохи свободи. Наприклад, він може самостійно завершити речення: «Наразі у моїй галузі є такі виклики…» або «Моя галузь може бути… (якою ви її бачите після оновлення: практика, відповідність викликам сучасності тощо)». Ті, кому й це важко, завжди можуть почитати стислий конспект, який також є в рекомендаціях: над чим працювали, що вирішили.
Ця історія — не про зручність чи незручність для експертів. Це — про реальну участь громадянського суспільства в ухваленні рішень і про те, як її можна звести до формальності.
Про перетворення експертної спільноти на інструмент піару
Міністерство пропонує стати «амбасадорами змін» тим, «хто щиро підтримує зміни, ініційовані МОН». Так формується коло лояльних, часто невідомих широкому загалу експертів, які повторюють однакові тези та кочують із проєкту в проєкт. І це — не про реальну експертизу, а про піар. А також про пріоритети: популізм і мобілізація електорату чи стратегічний розвиток освіти, а отже — майбутнє країни.
Про прозорість рішень та реальну комунікацію із суспільством
МОН рекомендувало експертам: «До публікації концепцій наприкінці липня не розповідайте про конкретні рішення, над якими ви працюєте. Після публікації — скільки завгодно». Формальне пояснення — щоб уникнути непорозумінь у медіапросторі. А фактично це усунення громадськості на етапі, коли ще можна було вплинути на кінцеве рішення, обговорити його ризики й альтернативні варіанти.
Офіційне публічне обговорення стартувало пізніше й тривало лише два тижні. Без прозорої звітності (пропозиції потрібно було надсилати на електронні скриньки співробітників МОН) та без зобов’язання оприлюднити, що врахували, а що відхилили.
Виходи в народ чиновників, що вже стає мейнстримом, — як-от майбутня поїздка заступниці міністра освіти Кузьмичової до Львова на зустріч із батьками школярів — це не комунікація, це донесення меседжів до цільової аудиторії.
У нашій країні немає відкритих баз даних та системної аналітики, яка б давала змогу відстежувати стан освіти й ефективність рішень. Є лише окремі показники з дашборда «Освітні індикатори», бази ЄДЕБО, результати НМТ. Це крапля в морі, якої недостатньо для глибшого аналізу.
Дані зосереджено в руках чиновників: що вважатимуть за потрібне, те й оприлюднять. Журналістські запити можуть залишатися без відповіді або отримати вибіркову відповідь. Зустрічі офрек із журналістами — до прохань «ми вас зібрали, щоб ви нас підтримали».
Такий контрольований інформаційний простір — ідеальне тло для маніпуляцій. І саме тому «невинні» настанови для комунікацій — зовсім не безневинні. Вони формують картинку, що виглядає як діалог, а насправді є моновиставою. А без діалогу та якісної експертизи будь-яка реформа ризикує залишитися порожнім словом на гарному слайді.
