Сьогодні День Незалежності – свято яке Верховна Рада, тоді ще УРСР, проголосила 24 серпня 1991 року. Уперше його відзначили через рік після відповідної постанови українського парламенту. Наскільки ми незалежні на четвертому році повномасштабної війни? Чи вдасться нам зберегти суверенітет і свободу? Про значення Дня Незалежності у своєму житті та житті країни сайту «Наше місто» розповіли відомі дніпряни.
На жаль, радісне і світле свято ворог намагається затьмарити і зіпсувати. Нагадаємо, що вранці 24 серпня минулого року росіяни обстріляли Костянтинівку Донецької області, а потім скинули на місто керовану авіабомбу, внаслідок чого загинули й постраждали люди.
Начальник управління ветеранської політики міської ради Дніпра Антон Малий з власного досвіду знає, що у свята на передовій не тільки радісно, але й тривожно.
– Звичайно, у День Незалежності настрій святковий, – розповідає Антон Миколайович. – Свято є свято. І в тилу, і на нулі. Цього дня нагороджують наших бійців. Це для них дуже важливо. Це мотивує. Але на війні склалася вже така традиція, що наші вороги теж «вітають» нас. Обстрілами, набоями, штурмами. Це дуже неприємна історія. Пам’ятаю, як чи на День прапора, чи на День Незалежності приїжджали журналісти і питали: «А от що для вас свято, отримання прапора?». Я розумію, що мені щось треба казати. А в мене ніяких з цього приводу думок от просто нема. В мене думки, блін, такі: «хлопці загинули, лінія валиться, мені не вистачає бійців». Які ще прапори! Для мене свято – це справа. А всякі протокольні речі не чіпають взагалі.
На думку ветерана, незалежність – це перш за все свобода, яку кожен відчуває в собі сам. Чим більше у нас буде по-справжньому вільних людей, тим більше ми будемо незалежними.
– Для мене особисто це дуже важлива дата, дуже серйозна, – каже керівник управління ветеранської політики. – Мені не дуже подобається слово незалежність, більше подобається слово свобода. Здається, що кожна свідома людина не має звертати особливої уваги на те, що відбувається навколо. Треба звертати увагу на те, що насамперед відбувається всередині тебе. І от, як на мене, свобода – це те, що ніхто не може в тебе відняти. Це внутрішня свобода. Зараз є зовнішній ворог, в нас зараз йде дуже сильна війна, дуже важка війна з дуже потужним противником. Але саме внутрішня свобода дає мотивацію, дає стимул і дає сили рухатися далі, робити справи, які наближають нас до незалежності. До перемоги!
У серпні 2014-го трапилась перша сутичка сил ЗСУ з кадровими частинами армії рф. Саме 24 серпня українському угрупуванню в тил зайшла значна кількість регулярних військ агресора.
Бої тривали майже місяць з 6 по 29 серпня та увійшли в історію під назвою “Іловайський котел”. Українська армія втратила 366 воїнів, 429 – отримали поранення різного ступеня тяжкості, 300 – потрапили у полон.
У святковий день відома дніпровська психологиня і волонтерка Тетяна Єрмолаєва допомагала нашим захисникам вижити.
– 24 серпня того року була під Іловайськом і надавала українським бійцям психологічну допомогу, – розповідає Тетяна. – Це було страшно. Ніде і ніколи нічого подібного не відчувала. Я виросла в СРСР і так дивно було чути, як колишні співвітчизники змушували скласти зброю і здатися. Російською мовою! Тією мовою, якою я вчилася і багато років спілкувалася. Підтримувала наших хлопців як могла. Я бачила біль і відчай, відвагу і безсилля. Ми дивом залишилися живі. Тому, 24 серпня 2014 року – мій другий день народження.
У серпні 2014 року Тетяна Василівна відчула не тільки страх, а й гордість за Україну та її героїв.
– Можна нескінченно довго розповідати про свободу і незалежність, але все це слова, – зазначає дніпрянка. – Боротися за незалежність на фронті – це зовсім інше. Власне, на війні приходить розуміння: ми дійсно незалежні!
Сьогодні часто говорять про те, що Україна економічно неспроможна і наша залежність від західної допомоги західних партнерів тільки зростає. Часто долю нашої країни за столом переговорів вирішують без нас. А в цей час агресор намагається захопити нові території. Чи зуміємо ми відстояти нашу свободу?
– Економічно ми дійсно залежні, що тут сперечатися, – зазначає співрозмовниця. – На мій погляд, з приходом Трампа наша суб’єктність зменшилася. Але майбутнє України залежить насамперед від нас самих. Вірю в майбутнє нашої країни. У те, що нам вдасться залишитися вільними і незалежними. Без такої віри зараз не можна.
З деякими пам’ятниками хочеться розмовляти. Присівши в центрі Дніпра відпочити ще безвусий Тарас, звичайно ж, натхненно розповість про грандіозні мрії та плани. Ще б пак! Поет зовсім молодий, вільний і відкритий усім радощам життя.
Автор цього дивовижного пам’ятника — Володимир Небоженко, чудовий скульптор, народний художник України.
— Це мій улюблений пам’ятник, — розповідає митець. — Робити його не збирався. У Дніпрі вже є чудовий пам’ятник Шевченку на Монастирському острові. Це найбільший пам’ятник Кобзарю у світі! Його автор Іван Степанович Зноба показав уже немолодого поета, який пройшов заслання. Солідного і досвідченого. Навіщо місту два пам’ятники? Якщо і робити, то другий пам’ятник повинен бути зовсім іншим. Я взяв відомий автопортрет Шевченка 1840 року — портрет в овалі і перевів його в скульптуру. На той момент поету і художнику було лише 26. Його викупили з кріпосного права, він навчався в академії мистецтв.
А петербурзьку крилатку, характерну для моди того часу, Небоженко зробив символом крилатої молодості молодого генія.
– Це був чудовий сонячний день, – згадує скульптор. – Звичайно, було багато людей. І настрій був радісний і піднесений. Святковий! Взагалі День Незалежності для мене, саме справжнє свято в моєму житті. Багато років ми відзначали порожні, протокольні радянські свята. У них не було душі. Тільки політична необхідність. А в 1992 році в Україні з’явилося своє справжнє свято. Для України, для кожного українця, як саме і для мене це самий знаковий, святий день, який надихає жити та робити.
Зауважимо, що і сьогодні легендарний дніпровський скульптор продовжує творчу роботу. Він мріє, щоб у післявоєнному мирному Дніпрі з’явилися нові пам’ятники нашим найкращим землякам.
Безумовно, сьогодні Україна переживає вирішальні, доленосні часи. Поряд з військовою агресією наше суспільство переживає внутрішні протиріччя. Що нас чекає попереду? Чи допоможе Захід?
– Україна залишається формально незалежною країною з усіма символами, атрибутами незалежності, але ми розуміємо, що майбутнє України значною мірою залежить від збереження партнерства із західними партнерами, – підтверджує Руслан Бортник, директор Українського інституту політики. – Зараз підтримка з боку Європейського Союзу, США становить 2/3 або навіть 3/4 військового бюджету і більше половини державного бюджету України. На жаль, через виснаження України, зменшення кількості населення, погіршення економічних показників, ця незалежність найближчим часом буде тільки посилюватися.
При цьому, на думку політолога, ми не втратимо суб’єктність і не станемо лише західним ресурсом. Це малоймовірно через нашу власну суперечливість і неузгоджену позицію західних партнерів.
– Навіть за бажання жоден з блоків держав або окремих партнерів не може встановити контроль над Україною через величезні розміри нашої країни та різноманітність політичних і економічних еліт, а також через тривалу конкуренцію між Сходом і Заходом, – вважає експерт. – Причому і Схід, і Захід розділені між собою. А позиція, наприклад, Європейського Союзу і США щодо України різна, як і їхня позиція щодо Китаю і росії.
Чи збережемо ми незалежність, якщо поступимося частиною території? Які взагалі наші перспективи?
– Це багато в чому залежатиме від того, яким буде мирна угода, – констатує політолог. – Адже сама поступка або непоступка територій не робить Україну залежною або незалежною. Важливіше те, що називається гарантією безпеки, збереженням технологічної, економічної та фінансової залежності від зовнішніх гравців. Ось це для України дійсно критерій незалежності .
– Сьогодні наша країна стала незалежною, за великим рахунком, від росії і малозалежною від пострадянської спадщини, – вважає експерт. – У той же час реальна залежність України від західних союзників Європи і США, безумовно, під час війни зросла багаторазово, багатогранно. Але наше майбутнє багато в чому залежить і від еліт України. Якщо вони будуть зорієнтовані на життя своїх близьких і власну реалізацію в Україні, рівень суверенітету нашої країни буде зростати.
На жаль, поки що в реальності багато представників політичних і бізнес-еліт не дуже відрізняються патріотизмом.
Фото Валерія Кравченка, з архівів спікерів
Головне фото – 108 окрема бригада ТрО, колаж “Наше місто”.
Категорія: Війна, Влада, Новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне, Дніпро, Новини Дніпра, Україна Росія війна
