Протести фермерів, заблоковані кордони, висипане зерно – ці картини надовго закарбувалися в пам’яті поляків і українців.
Хоча Варшава була та залишається одним із головних союзників Києва у війні з Росією, саме сільське господарство стало джерелом найгостріших суперечок.
Проте, як свідчить аналітичний звіт Фундації ім. Стефана Баторія "Podzielone plony" ("Поділені врожаї"), вступ України до ЄС не обов’язково означатиме торгову війну в агросекторі.
Про відмінність агросекторів України та Польщі і те, як підлаштувати український агросектор для "мирної" євроінтеграції, читайте в статті професора Інституту розвитку сільських територій та сільського господарства Польської академії наук (ПАН) Славоміра Каліновського Врожай розбрату: чи можна знайти компроміс у аграрній суперечці України та Польщі. Далі – стислий її виклад.
Сільське господарство у Польщі й Україні – це набагато більше, ніж сухі цифри у статистиці. Воно є частиною культури, історичної пам’яті та важливим елементом національної безпеки. Тож не дивно, що ця сфера викликає значно сильніші емоції, ніж інші галузі економіки.
Коли у 2023 році польські фермери перекривали прикордонні переходи, а вантажівки з українським зерном стояли в багатокілометрових чергах, соцмережі облетіли кадри висипаного зерна.
Для поляків це було традиційним символом протесту, а для українців – наругою над святинею. Українське суспільство, яке досі живе з тягарем пам’яті про Голодомор, не готове визнати, що знищення пшениці може бути політичним інструментом.
Проте причина конфлікту – не лише у цінах на пшеницю.
В основі конфлікту – зіткнення двох різних моделей розвитку сільського господарства.
Польська модель заснована на дрібних, переважно сімейних господарствах, підсилених потужним переробним сектором і експортом продукції з високою доданою вартістю.
Натомість в Україні галузь сконцентрована в руках агрохолдингів, орієнтованих на масове виробництво сировини для світового ринку.
У 2004 році Польща завдяки реформам і вступу до ЄС відкрила собі доступ до європейських фондів і ринків, що запустило хвилю інвестицій, зокрема й у сільське господарство.
Якщо Польща інвестувала у м’ясокомбінати, молокозаводи, переробку фруктів та овочів, які постачають готову продукцію на зовнішні ринки, Україна ж і досі значною мірою експортує зерно та насіння.
Це як дві гілки одного дерева: одна розростається вшир, випускаючи нові пагони, інша тягнеться вгору, але без розвиненої крони. Тепер ці дві моделі мають зустрітися на спільному ринку.
Поточна асиметрія, коли Україна продає сировину, а Польща готову продукцію, вигідна для Варшави. Але з моментом вступу України до ЄС, побоюються у Польщі, вона може поступово зникнути, бо українські компанії отримають доступ до європейських фондів і почнуть інвестувати в переробку.
Але все залежатиме від того, хто в Україні скористається коштами фондів ЄС.
Якщо дотації та інвестиції підуть переважно до агрохолдингів, то виграють корпорації, а мільйони дрібних господарств опиняться на узбіччі.
Крім того, погіршити становище може лібералізація ринку землі в Україні, яка без прозорих правил загрожує концентрацією власності в руках олігархів чи іноземних корпорацій. Це лише поглибить нерівність.
Отже, євроінтеграція України може призвести до падіння цін і вдарити по фермерах у Польщі, Румунії чи Литві. Без захисних механізмів можливі протести на кшталт тих, що сталися у 2023 році, лише в набагато більших масштабах.
Автори звіту Фундації ім. Стефана Баторія звертають увагу: майбутнє може піти одним із чотирьох сценаріїв.
За найоптимістичнішого сценарію Польща й Україна знайдуть спосіб доповнювати одна одну, а не змагатися.
Докладніше – Славоміра Каліновського Врожай розбрату: чи можна знайти компроміс у аграрній суперечці України та Польщі.
