Один із медиків 108-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ має позивний «Док». Попри вік, проблеми зі здоров’ям і офіційний статус непридатного до служби, він добровільно прийшов до батальйону вже на другий день повномасштабного вторгнення та з перших місяців війни рятує життя побратимів на передовйі, пише «Наше місто» з посиланням на пресслужбу бригади.
Олександр — бойовий медик із позивним «Док». Зі щирою усмішкою він жартує, що прізвисько обрав не сам: «Якось так з’явилося ще у Кам’янському батальйоні — хлопці почали називати мене саме так». Сьогодні він — начмед 108-ї бригади ТрО, яка тримає оборону на Запорізькому напрямку. Але його військова історія почалася ще задовго до нинішньої війни.
Олександр закінчив чотири курси медичного інституту в Дніпрі, а останні два — у Куйбишевському, де навчався у військово-медичній академії. Замість комфортної служби в групах радянських військ у Європі обрав прикордоння з Афганістаном. Там, у Термезі, керував медичною службою батальйону, який розміщувався на великій базі — під 1700 військових. У складному кліматі регіону прожив понад три роки.
«Нинішня спека в порівнянні тою, це – прохолодне літо», — згадує він.
Згодом звільнився з армії через проблеми зі здоров’ям. Здавалося, що форма назавжди залишилася в минулому. Більше того — військові медкомісії визнали його непридатним до служби. Але 24 лютого 2022 року все змінилося. На другий день повномасштабного вторгнення Олександр сам прийшов до розташування Дніпровського батальйону ТрО. Без зайвих слів став до справи.
Після нетривалого періоду підготовки разом із бійцями вирушив на Донеччину. Там одразу потрапив у запеклі бої. У першому ж штурмі загинув побратим — його «Док» особисто вивозив. Під час другого бою загинули 11, один боєць потрапив у полон. Олександр отримав контузію, однак, ледь отямившись у Покровську, насамперед подбав про зв’язок із підрозділом. Через п’ять днів він уже був знову в строю.
Нині бригада воює на Запорізькому напрямку. Ситуація стабільна, але бійці виснажені.
«Хлопці тримаються з усіх сил, у багатьох відчувається втома. Потрібно активізувати поповнення, аби хоча б частково зняти навантаження з тих, хто воює давно. З багатьма пораненими, кого вивозив з “передка”, до цього часу підтримую контакт. Мені ж залишилось до звільнення 10,5 місяців – виповниться 60 років. Думаю, якщо я буду потрібен і будуть активні бойові дії, піду знову. Якщо буде щось мляве, то налагоджуватиму своє життя на “гражданці”. На фронті вже четвертий рік…», — пояснює він.
Олександр підтримує зв’язок із пораненими, яких колись вивозив з поля бою. Багато з них проходять довготривале лікування.
Попри офіційну заборону, медик досі виїжджає на евакуацію. Часто — сам, щоб не наражати інших на небезпеку.
«Тому що я старшого віку і шкода молодих пацанів. У них все життя попереду. І взагалі, я намагаюсь виїжджати на “медевак” один, без водія, без супроводу другого медика, щоб не ризикувати ще чимсь життям. Цієї зими в одиночку не виїжджав, якось так складалось. Але за перші шість днів лютого тричі перевертались на “еваках”. Війна є війна…», — пояснює «Док».
Його фронт триває вже четвертий рік. Попереду — демобілізація: за 10,5 місяців виповниться 60. Але якщо бойові дії активізуються, він знову стане до лав.
На запитання, за чим сумує, відповідає: за рідним Дніпром і річкою. У відпустках ходив горами — Карпати допомагають відновити сили. Але думками — завжди вдома. Там, де на нього чекає онук.
«Йому десять. Мрію і зроблю все, щоб мій онук був готовий взяти зброю до рук. Ілюзій не маю: допоки в нас є такий сусід, як рашка, війна не закінчиться. Хіба ми заллємо її бетоном, шарів так… у п’ять».
Нагадаємо, він з перших днів війни на фронті: історія захисника з ТрО Дніпра, який пройшов шлях від піхотинця до оператора дронів.
Раніше ми писали, як у Дніпрі допомагають ветеранам з медикаментами.
Також ми писали, як у Дніпрі дотримуються прав ветеранів війни.
Фото: 108 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ.
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра
