Перше, що потрібно знати про нинішню позицію Угорщини щодо України – то це внутрішньополітична гра Будапешта.
Адже саме внутрішня політика є пріоритетом для прем’єр-міністра Віктора Орбана.
У принципі, для кожного уряду внутрішньополітичні інтереси завжди відіграють пріоритетну роль, тут немає нічого особливого. Угорський випадок є особливим тільки в тому, що Орбан виграв парламентські вибори 2022 року саме завдяки антиукраїнській кампанії.
З того часу економіка Угорщини перебуває в дуже поганому стані, країна не має доступу до коштів Європейського Союзу, тож обіцяти виборцям більше нíчого. А відтак, у Віктора Орбана не залишилось нічого, окрім антиукраїнських настроїв, на чому можна було б побудувати виборчу кампанію 2026 року.
Проте це означає, що до квітня наступного року ситуація буде тільки погіршуватися - Україна буде й надалі подаватися офіційним Будапештом причиною всіх проблем і негараздів угорців.
Чому саме Україна стала жертвою пропаганди? І чи розуміють угорці штучність звинувачень? Відповідь на ці запитання – у відсутності інформації про Україну та інформаційній порожнечі.
А коли існує порожнеча, дуже легко заповнити її пропагандою. Це і робить успішно провладна угорська пропаганда.
Змінити це можна тільки заповнивши інформаційний простір реальними, правдивими фактами. А для цього потрібно багато часу, зусиль та громадських ініціатив. Швидкого рішення не існує.
Якщо у квітні наступного року, коли пройдуть чергові парламентські вибори, політична ситуація в Угорщині зміниться, у чому ми не можемо наразі бути впевнені, то можна буде справді розпочати реальну роботу з пояснення України на основі фактів та правдивих даних.
До того моменту реалістичною стратегією є тільки мінімізація шкоди.
Але і в цьому питанні ми маємо бути дуже реалістичними.
За недавно оприлюдненими результатами соцопитування Pew Research Center, 27% угорців бачать Україну як головну загрозу для їхньої країни. Це при тому, що Росію не набагато більше, – 33% угорців.
У якомусь сенсі ця картина є дзеркальною, адже за опитуваннями половина українців вважає Угорщину скоріше недружньою державою, і понад 40% остерігається, що Угорщина прагне зробити з Україною те саме, що зробила Росія – використати права нацменшин та історичне минуле як привід для агресії та загарбання окремих територій.
Очевидно, що йдеться про Закарпаття.
Задачею цієї статті не є аналіз ставлення українців до Угорщини. Проте варто співставляти ситуацію в Угорщині та дії росіян.
Яка кінцева мета нинішніх провокацій та дезінформації? Змусити швидко сформувати ставлення на основі емоцій, насамперед негативних, спровокувати на швидкі дії та помилкові рішення.
Російський медіапростір, в тому числі й за кордоном, є різноманітним, маніпулятивним, але дуже розумно побудованим. Тут може бути сотня телеканалів, які звучать по-різному.
Однак наратив, який вони просувають – однаковий. Російські та проросійські пропагандистські медіа в Україні десятиліття намагаються переконати, що Угорщина хоче повернути собі Закарпаття.
А в Угорщині ті самі російські та проросійські канали говорять про те, що українські нацисти пригнічують угорців.
Росія намагатиметься й надалі значно погіршити ситуацію в українсько-угорських відносинах. І в цьому випадку інтереси нинішнього угорського уряду та Росії, на жаль, збігаються.
Натомість в інформаційному просторі Угорщини все простіше: усі національні телеканали, окрім одного, а також всі національні радіостанції та регіональні газети контролюються урядом. А тому наратив у них дослівно однаковий.
Якщо коротко – в усьому винна Україна, Брюссель та їхні союзники.
Централізація регіональних видань триває вже 15 років, а це пів покоління. Багато молодих угорців навіть не знають, що таке вільне медіасередовище, бо ніколи його не бачили.
Тому навіть якщо відбудеться зміна політичної системи, ця медіаімперія залишиться. А для її реконструкції і трансформації медіапростору Угорщини потрібен час.
Тому варто бути готовими до того, що
масові антиукраїнські настрої будуть потужними навіть після падіння влади Орбана.
Через засилля пропаганди в інформаційному просторі Угорщини важко зустріти інформацію, яка не є маніпулятивною, якщо ви не шукаєте її спеціально.
Все ще вільним залишається інтернет-середовище, але воно стає дедалі більше забрудненим. Зрозумівши, що інтернет не можна монополізувати так само як телебачення чи регіональні медіа, угорський уряд створив власну мережу онлайн ресурсів різного типу і через них заполонив простір своїми наративами.
Щотижня угорський уряд витрачає на маніпуляційні повідомлення в інтернеті більше грошей, ніж будь-яка набагато більша європейська країна.
Угорщина перейняла систему фабрики тролів з Росії: зараз це десятки тисяч людей, які займаються тим, що заповнюють і забруднюють інтернет-простір пропагандою.
Фінансування цієї мережі – це великі гроші. І навіть якщо відбудеться зміна уряду, частина цих грошей залишиться в системі. Тож вона функціонуватиме ще дуже довго.
Кардинально змінити суспільну думку угорців можна тільки на основі їхнього особистого досвіду.
Щоб переконатись у чомусь, потрібно приїхати, подивитись на все своїми очима.
Тому вкрай важливі візити в Україну угорських журналістів, що представляють незалежні ЗМІ.
І що важливо: угорцям варто приїжджати не тільки в Закарпаття.
Треба запрошувати угорців до Києва, Харкова, Дніпра, Одеси та інших відносно безпечних міст. Сюди їздять багато міжнародних журналістів, які не мають досвіду висвітлення воєн та роботи саме в окопах.
Ще краще, щоб угорські журналісти їхали якомога далі на схід. Там правда.
Відомий американський воєнний кореспондент угорського походження Роберт Капа казав: якщо ваші фотографії не достатньо хороші, то ви не були достатньо близько.
угорський аналітик, старший науковий співробітник Центру безпеки та оборони DGAP
Статтю створено командою Інституту Центральноєвропейської стратегії на основі виступу Андраша Раца під час дискусії "Хто ти, сусіде? Що ми знаємо і що повинні знати про країни Центральної Європи", яка була організована в рамках ініціативи Re:Open Ukraine.
Матеріал підготовлено Інститутом Центральноєвропейської стратегії за підтримки Європейського Союзу в рамках спільної ініціативи "Вступаємо в ЄС разом". Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу
