Рівно 48 років тому, 2 жовтня 1977 року, свій другий чемпіонський титул завоював Нікі Лауда. І дорога до другої корони виявилася ще складнішою, ніж до першої.
Сьогодні ж ми продовжимо гортати сторінки історії Формули-1, вивчаючи життєвий шлях і кар'єру легендарного австрійця. А якщо ви не читали першу частину, можете ознайомитися з нею за посиланням нижче.
Поступово наша історія підійшла до її найзнаменитішого фрагмента, і, можливо, деякі читачі саме заради цього і відкрили цю статтю – сезону 1976 року і протистояння Нікі Лауди і Джеймса Ханта.
Однак у реальності головною проблемою австрійця залишалася його власна команда.
Ще одним важливим фактором стало те, що Скудерію покинув Лука ді Монтедземоло – єдина людина з оточення "Командоаторе", яка була на боці Нікі. Відтоді нашому герою доводилося самотужки протистояти всім внутрішнім недоброзичливцям, включно з Мауро Форг'єрі.
Що ж стосується результатів на трасі, сезон починався для австрійця вельми успішно – перемоги в Бразилії та ПАР, а потім друге місце на Гран-прі США-Захід – позаду напарника Клея Регаццоні. А далі стався перший серйозний конфлікт між Лаудою та Енцо Феррарі.
Річ у тім, що між перегонами Нікі поїхав на Ібіцу, де в нього був будинок разом із дружиною Марлін Кнаус. Вона і попросила нашого героя допомогти розпланувати ділянку землі, для чого був орендований трактор.
Попри те що австрієць уже заробляв досить великі гроші, його економність нікуди не поділася, і тому ніхто не став наймати працівника. У підсумку чемпіон світу Формули-1 в процесі господарських робіт перекинувся і зламав кілька ребер.
Звісно, про це дізналися журналісти, і вибухнув величезний скандал. Італійська преса навіть зараз часто стає проблемою для гонщиків іноземців у Скудерії, а в ті часи все було ще складніше.
І, зрозуміло, всі газети намагалися допомогти своєму земляку Фламіні сісти за кермо. А Енцо Феррарі, не до кінця розібравшись у ситуації, навіть підтвердив заміну. Тому багато хто здивувався, коли Лауда все-таки вийшов на старт Гран-прі Іспанії.
Що ж стосується самих перегонів – на початку заїзду Нікі обігнав Джеймса Ханта, який стартував з поула. Але на 34-му колі дія знеболювальних пігулок закінчилася, і австрієць почав втрачати швидкість, у підсумку пропустивши британця на першу сходинку.
Подальша ситуація на трасі продовжувала складатися на користь нашого героя: перегони в Бельгії та Монако знову виграв Лауда, а у Швеції він приїхав третім – позаду двох пілотів Тіррелла на шестиколісних болідах.
А потім почалися знамениті переговори про чемпіонат 1977 року. Зазвичай Енцо Феррарі славився тим, що продовжував контракти в останній момент. Робилося це з розрахунку на те, що на той час місця у всіх інших колективах вже будуть зайняті, а отже, гонщик опиниться в слабшій позиції.
Але з Лаудою все було інакше. Усі чудово розуміли, що чемпіон світу може перейти до будь-якої команди, і та розірве всі домовленості з уже наявними пілотами. Усвідомлюючи це, "Командоторе" ще в середині сезону 1976 року ініціював розмову про подовження співпраці, яка відбулася в ресторані "Кавалліно".
Поки діалог ішов про різні організаційні моменти, на кшталт долі інших гонщиків, усе проходило спокійно. Але коли мова зайшла про гроші – вибухнув справжній скандал.
Енцо Феррарі раз у раз поливав Нікі різкими словами і навіть пропонував йому покинути команду. Лауда парирував тим, що будь-якої миті може це зробити, і нагадав, що саме він повернув Скудерію з кризи.
Зрештою, виплеснувши всі емоції, "Командоторе" зрозумів, що його маніпуляція не спрацювала, і все ж погодився на умови австрійця. Пізніше у своїй автобіографії Нікі іронічно зазначив, що терпіти образи – це теж входило в суму його гонорару.
На наступному ж етапі після цих переговорів, 1 серпня 1976 року, в "Зеленому пеклі" Нюрбургринга сталася подія, про яку дізналися в усьому світі навіть ті, хто ніколи не цікавився автоспортом.
На другому колі в повороті "Бергверк" Лауда врізався в огорожу. Його болід спалахнув, а потім у нього врізалися ще кілька машин.
Саме інші гонщики кинулися рятувати Нікі з палаючої автівки: Гаральд Ертль, Брет Ланджер, Гай Едвардс та Артуро Мерцаріо. А Ганс-Йоахім Штук показував швидкій допомозі найкоротшу дорогу до лікарні.
Лауда був госпіталізований із численними важкими опіками та отруєнням продуктами горіння. Мало хто вірив навіть у те, що він взагалі виживе після такого. І поки австрієць перебував у руках лікарів, у Феррарі вже подумки поховали свого гонщика.
Представники Скудерії всіляко намагалися приховати від журналістів правду про те, що причиною аварії стала поломка підвіски, і звалити все на пілота, виставивши ситуацію так, ніби він сам припустився помилки.
Проте, попри величезну кількість недоброзичливців, Нікі вижив. Звичайно, на його тілі залишилися жахливі шрами. Але і тут він залишився вірним собі – прикривав опіки на обличчі кепкою з логотипом спонсора, тим самим навіть заробивши на тому, що трапилося.
У фільмі "Гонка" йдеться про те, що найбільше змотивували Лауду повернутися успіхи Джеймса Ханта, поки Нікі боровся за життя.
І справді, за відсутності австрійця британець значно скоротив своє відставання в особистому заліку.
Але головною проблемою для Лауди знову стала його команда. Енцо Феррарі довго думав над тим, чи пускати гонщика за кермо. "Комендаторе" тоді здавалося, що для іміджу команди буде набагато краще, якщо найкраща машина програє титул через обставини, аніж якщо це станеться на трасі.
І наявність такої сильної перепони з боку власного колективу ще більше мотивувала Лауду вийти на старт якомога швидше. Звісно ж, гонщик неймовірно боявся знову сідати за кермо, але розуміння того, що безліч недоброзичливців, включно з працівниками Скудерії, хочуть бачити його переможеним, лише зміцнювало рішучість. Подолавши страх, лише через шість тижнів після аварії Нікі вийшов на старт Гран-прі Італії.
Звичайно, все ще страждаючи від болю, він був бляклою тінню самого себе. І все, чого вдалося домогтися в легендарній Монці – це четверте місце. Але головне полягало в тому, що навіть поранений Лауда виявився швидшим за Карлоса Ройтемана, якого Феррарі розглядав на заміну.
Хоч би наскільки важливими були всі закулісні інтриги, глядачів, звісно ж, цікавили насамперед гонщики. Між претендентами на титул нерідко траплялися словесні перепалки, проте це був радше викид емоцій, ніж серйозні образи. До того ж у ті часи не було настільки жорсткої цензури щодо того, що пілоти мають говорити публічно.
А далі вже включалася преса й активно підхоплювала будь-яке сказане слово. Таким чином саме журналісти роздмухали бій Нікі Лауди та Джеймса Ханта до ненависті вселенського масштабу.
Ось тільки самі гонщики цілком нормально ладнали за межами камер. Ба більше, часом вони разом перегортали стопки газет і відверто сміялися над тим, як друковані видання підносили ту чи іншу подію.
Слід також зазначити, що до показаних у фільмі "Гонка" протестів Феррарі проти "нелегальності" боліда Макларена Нікі не мав жодного стосунку. Усім цим займалися високопоставлені люди Скудерії, а її гоночний менеджер Даніеле Аудетто прямо заявляв: "Це моя робота – знайти, за що зачепитися".
Аварія Лауди справді зблизила гонщиків ще більше. Для Ханта стало неймовірно важливим, щоб його суперник вижив і повернувся – британець почав усвідомлювати, що саме бажання перемогти австрійця мотивувало його мчати на межі, а без цього перегони просто втрачали смак.
Раніше багато хто, включно з Джеймсом, вважав Нікі злегка боягузливим за те, що він за кермом поводився як калькулятор – надавав перевагу точному розрахунку і ніколи надмірно не ризикував.
Однак те, як Лауда, пройшовши все пекло в лікарні і побувавши однією ногою на тому світі, повернувся в перегони, – саме це показало його справжню мужність. І в глибині душі Хант розумів, що, можливо, сам він цілком міг би зламатися, якби йому випали подібні випробування.
Після того, що сталося, пілоти почали спілкуватися мало не щодня, а в дні Гран-прі часто селилися в сусідніх номерах готелю. Вони розмовляли як справжні друзі – і не тільки про спорт, а й про все в житті. Наприклад, могли в пікантних подробицях обговорювати дівчат із паддоку.
Що ж стосується боротьби на трасі – ситуація в чемпіонаті почала загострюватися. Поки Нікі проходив довгий шлях до того, щоб повернути колишню швидкість, Джеймс стрімко скорочував розрив у турнірній таблиці. І до фінального етапу в Японії їх розділяло лише три очки.
24 листопада 1976 року над трасою "Фудзі Спідвей" лив проливний дощ. Багато гонщиків, включно з Хантом, який претендував на титул, говорили, що проводити перегони за таких умов – відверте безумство, і вимагали їх скасування. Однак, прочекавши півтори години, організатори, які вже продали тисячі квитків на фінал чемпіонату, оголосили, що заїзд відбудеться.
Проїхавши лише одне коло, гонщик Бребема Ларрі Перкінс зупинив машину, відмовившись продовжувати перегони. А через коло те саме зробив і Нікі Лауда. У той момент, обираючи між ще одним титулом і життям, австрієць віддав перевагу другому.
Слідом за ним зійшли Карлус Пасе та Емерсон Фіттіпальді. Таким чином одразу чотири пілоти добровільно покинули дистанцію.
Нехай і не без труднощів, але Джеймс Хант, який залишився на трасі, зумів посісти необхідне йому третє місце і став чемпіоном світу. Причому про те, що мета досягнута, британець дізнався лише через кілька хвилин після фінішу.
Але для історії Лауди важливішим виявився не факт втраченого другого титулу, а те, що цей епізод остаточно зіпсував його стосунки з Енцо Феррарі. "Комендаторе" розлютився через те, що його гонщик добровільно відмовився від участі.
Це стало приводом для нових і дуже непростих переговорів між пілотом і керівником.
З одного боку, Енцо все більше схилявся до думки, що Нікі вже не той, ким був раніше, і сенсу довіряти йому болід більше немає. З іншого ж – він розумів: Лауда все ще залишався цінним "активом". І якби австрієць став перемагати після відходу в іншу команду, Скудерія опинилася б у становищі посміховиська.
Феррарі спробував поєднати обидві позиції і запропонував Лауді роботу в команді, але не пов'язану з перегонами. Нікі ж, ображений самим натяком, нагадав про контракт, підписаний ще до аварії, і жорстко заявив: є тільки два варіанти – або він виступає в сезоні 1977 року, або договір розривається, і він спокійно йде до Макларен, де його візьмуть із розпростертими обіймами.
Після довгої наради зі своєю свитою "Комендаторе" ухвалив рішення: Нікі залишається в команді як гонщик, але вже в ролі "другого пілота", адже першим номером ставав новопідписаний Карлос Ройтеман.
Нашому герою і до цього доводилося боротися проти власної команди, але в сезоні 1977 це вийшло на новий рівень. Звісно, Лауда був упевнений у своїх силах, та й закріплені за ним за контрактом механіки залишалися вірними австрійцю. Але політика "Скудерії" проявилася вже в тому, що Нікі не пустили на передсезонні тести, і звикати до нової машини довелося прямо по ходу Гран-прі. Перший етап закінчився сходом з технічної причини.
У Бразилії Ройтеман першим отримав пакет оновлень, і його болід буквально летів трасою – друге місце у кваліфікації та перемога в перегонах. Але те, що зробив Лауда, виглядало куди ефектніше: зі старими аеродинамічними елементами австрієць прорвався з тринадцятої стартової позиції на подіум.
Після заїзду у Нікі знову відбулася важка розмова з Енцо Феррарі. Нашому герою вистачило хитрості не пред'являти претензій напряму. Він лише намагався донести впевненість у своїх силах, щоб перед наступним етапом йому дали більше можливості повправлятися з новою машиною. Зрештою "Комендаторе" погодився.
І результат не змусив на себе чекати. У ПАР австрієць, стартувавши третім, уже до першого повороту вийшов на другу позицію, а на шостому колі обігнав Джеймса Ханта і помчав уперед.
Здавалося, що Нікі забезпечена легка перемога. Але на 22-му колі трапилася трагедія, яка забрала життя працівника траси та одного з пілотів – Тома Прайса. Що ж стосується Лауди – він наїхав на уламок, і весь залишок дистанції йому довелося мучитися з технічними проблемами.
Цілком можливо, будь-який інший гонщик здався б у цій ситуації, але знову зіграла свою роль технічна грамотність австрійця. Він зумів адаптувати стиль пілотування під несправність боліда, щоб дотягнути до фінішу.
Єдиним, хто міг реально загрожувати його лідерству, був Джоді Шектер, який несамовито прагнув перемогти перед рідними трибунами. Але улюбленець місцевої публіки мав шанс для атаки лише в одній точці траси – саме там Нікі докладав максимум зусиль, захищаючи позицію. Зрештою, витримавши боротьбу і з суперником, і зі своєю машиною, Лауда виграв перегони.
Пізніше він назвав цю перемогу найкращою у своїй кар'єрі. Це був перший тріумф австрійця після аварії. Саме в той момент він довів усім, що все так само швидкий. Що ще важливіше, визнав це й Енцо Феррарі, який сказав, що Нікі став їздити ще краще, ніж раніше. По суті це було повернення статусу "першого пілота".
Що ж до поломки, після заїзду Лауда оглянув свою машину. Виявилося, що уламок від боліда Тома Прайса пробив систему охолодження. Пізніше механіки Скудерії констатували: мастила у двигуні залишалося вшестеро менше за необхідне, а води в радіаторі – вчетверо менше за норму.
Хоча Енцо Феррарі фактично повернув Лауді статус першого номера, сам Нікі не забув того, як з ним обійшлися після аварії. І довго залишатися в Скудерії австрієць не планував.
Проте на боротьбу за другий титул у 1977 році наш герой все ще розраховував, а тому йому доводилося перед керівником грати потрібну роль. Коли заходили розмови про новий контракт, Лауда акуратно відходив від теми під будь-якими приводами, а сам таємно вів переговори з іншими колективами.
Тим часом боротьба за чемпіонство на трасі йшла в самому розпалі. Ні про яку перевагу боліда Феррарі мови не йшло. Одразу два суперники складали Нікі серйозну конкуренцію – Маріо Андретті та Джоді Шектер, який здобув п'ять подіумів у шести перших гонках.
Наш герой знову ввімкнув режим "калькулятора", і зрештою його стабільність зіграла вирішальну роль: в австрійця було лише три сходи за сезон, тоді як південноафриканець і американець по сім разів закінчували заїзд раніше картатого прапора.
Усе це призвело до того, що на Гран-прі США Нікі Лауда достроково оформив свій другий чемпіонський титул.
А далі наш герой нарешті публічно оголосив про контракт із командою Бребем на 1978 рік, а на два етапи сезону 1977 року, що залишилися, австрієць просто не приїхав. Звісно, Енцо Феррарі сприйняв подібний вчинок як зраду. Але Нікі вже просто не міг терпіти такого ставлення до себе в Скудерії.
Що ж стосується подальшої кар'єри Нікі Лауди, 21 жовтня вийде третя і заключна частина історії австрійця, в якій він також подолав чимало труднощів і воював за титул із самим "Професором" Аленом Простом, коли той був ще тільки зіркою, яка тільки починає сходити. Далі буде.
