Науковці Національного природного парку «Пирятинський», які вже три сезони ведуть цілодобове відеоспостереження за гніздовим життям зіркової пари лелек, що віддавна уподобала стовп у селі Леляки, зафіксували, що Грицик відлетів, імовірно, 14 серпня, а Одарка — 16-го. Троє їхніх дітей, припускають науковці, відлетіли ще 24 липня, а одне двічі поверталося після цієї дати у гніздо.
Чому лелеки-батьки відпускають своїх дітей у перший далекий та небезпечний політ самих? Чому лелеча пара розпадається перед відльотом у теплі краї? Чи впливає війна на зменшення кількості цих птахів, які віддавна є символом України? Про це та інше «ФАКТИ» розпитали доцента кафедри екології та зоології Навчально-наукового центру «Інститут біології та медицини» Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, кандидата біологічних наук, за сумісництвом провідного наукового співробітника Національного природного парку «Пирятинський» Анатолія Подобайла.
— Варіабельність міграції забезпечує стійкість виду, — говорить вчений. — З природної точки зору летіти в одній зграї нераціонально й небезпечно. А так, якщо одна група загине дорогою, то інша виживе. Це по-перше.
По-друге, лелеки, маючи надто широкий розмах крил, долають сотні кілометрів, практично не махаючи ними, оскільки вони вдало використовують теплі висхідні потоки повітря. Завдяки цьому економлять енергію. Зібравшись у величезні зграї, вони можуть чекати попутного вітру і день, і два, і тиждень. Навіть якщо Грицик і Одарка стартували разом, то вже не як сім’я: після розмноження їхні статеві залози значно знижують активність, й між ними згладжуються анатомічні відмінності.
Менші летять трошки раніше, дорослі за традицією — пізніше.
— На що орієнтуються молоді птахи в польоті? Як вони не збиваються зі шляху?
— Як саме лелеки орієнтуються в польоті, досі залишається загадкою для науковців. Одна з теорій стверджує, що вони можуть відчувати магнітне поле Землі та використовувати його для визначення напрямку. Ще орієнтуються за сонцем і зорями, рельєфом місцевості. Але те, що цей шлях у генах, то це безумовно. Це інстинкт. До того ж молоді летять у зграях з дорослими чужими лелеками, які не дадуть схибити.
— Куди пролягає їхній маршрут?
— Звісно, у Південну Африку. Лелеки з наших країв летять вздовж Дніпра на південь, огинають Чорне море через Румунію, Болгарію, потім — на Близький Схід (Ліван, Ізраїль) і до Африканського Рогу. Облетівши Сахару зі східного боку, розосереджуються по Південній Африці. Деякі дорогою зупиняються в Південному Судані, деякі осідають в Ефіопії. Це може зайняти більше місяця.
Загалом летять лише вдень на великих висотах, здебільшого над суходолом, і тільки при необхідності перетинають водні простори. За день можуть долати до 300 кілометрів.
— Чому лелеки не розмножуються в теплих краях?
— Ба, більше! Вони там навіть не гніздяться. Посушливий клімат, дефіцит води та їжі не сприяють вирощуванню потомства. До того ж збудувати гніздо — справа непроста. Тож навіщо витрачати енергію? Легше ж на дереві пересидіти…
— Анатолію Віталійовичу, а чи впливає на приліт-відліт лелек глобальне потепління?
— Протягом двох-трьох років це непомітно. А якщо проаналізувати останні років тридцять, то бачимо, що перелітні птахи, не тільки лелеки, почали прилітати до нас дещо раніше й пізніше відлітати. Адже чим раніше прилетіла пара, тим у неї більше часу на те, щоб виростити здоровий молодняк. Пізніше прилетів лелека — не знайшов гнізда, і тоді тиждень-два, а той й три мусить тягати гілля, щоб його збудувати. А це ризик, що малеча не встигне зміцніти до періоду міграції.
— Навесні, коли прилітають лелеки, дуже часто бувають морозні ночі й випадає сніг. І люди завжди хвилюються за бідних птахів, які, бажаючи зігрітись, ховають одну ногу в пір’я на животі…
— Густе оперення допомагає їм витримувати низькі температури — до -3°C. А, стоячи на одній нозі, великі птахи витрачають менше енергії й зберігають тепло. Вони легко тримають баланс завдяки особливій будові кінцівок. Куди важливіше, щоб у цей час не замерз ґрунт і водойми, бо тоді птахам немає чим харчуватися.
— Як у лелечому гнізді з’являються вужі?
— Харчування буслів — особлива тема. Батьки носять харчі малечі з ранку до вечора. Черв’яків, личинок, жучків, а згодом — жаб, мишей, вужів і навіть зайченят, як було цього сезону.
У їжі лелеченят цьогоріч, розповідає Анатолій Подобайло, все ж переважали дощові черв’яки, оскільки було достатньо вологи й вони були найдоступніші.
— Лелеки — це хижаки, які стоять на верхівці ієрархічної піраміди. Хижак — це маркер здоров'я екосистеми, — продовжує пан Анатолій. — Вони харчуються, перш за все, найдоступнішою їжею. Лелеки навмисно не вишукують ту чи іншу «жертву», щоб її з’їсти. Якщо вужів розвелося більше, то вони, звісно, стали частіше потрапляти буслам на очі й на полювання за ними не треба було витрачати зайвої енергії. Таким чином, лелеки регулюють стабільність екосистеми.
— Думаю, не лише мені цікаво, як дорослий птах може принести довгого вужа у гніздо.
— Лелеки несуть їжу переважно не в дзьобі, а в стравоході, щоб центр маси тіла не дуже зміщувався до передньої частини. Ковтають рептилію вже нерухомою, попередньо зламавши їй хребет, а в гнізді зригують їжу, на яку одразу ж накидається малеча.
— А зайченята стали здобиччю леляківських лелек уперше за три роки спостережень?
— Дійсно, раніше ми такого не бачили. Видно, Одарка з Грициком десь натрапили на вуханів. Чотирьох чи п'ятьох принесли у гніздо.
— У природному середовищі лелеки полюють на домашніх курчат?
— Звісно, Одарка чи Грицик могли б схопити й курча на обід. Але ми такого не спостерігали, а селяни не скаржились. Втім, за інших буслів з Національного парку (а в нас 80 їхніх гнізд) ручатися не буду.
— Про які ще цікаві цьогорічні спостереження ви можете розповісти?
— Це ще не наукові висновки, а просто констатація факту: лелече гніздо — ціла екосистема. В ньому виводяться безхребетні й живуть кілька видів птахів. Ми спостерігали, як чорногузи дістають з глибини гнізда личинок, вірогідно, бронзівок, а можливо, навіть і жука-носорога. Після відльоту господарів до гнізда навідувалося не менше, як десяток видів дрібних птахів: плиска, ластівки, синиці, дрізд, одуд, кілька видів вівчариків… Хтось із них шукає там якусь поживу для себе, а хтось краде будівельний матеріал для свого гнізда, як-от горобці. А хтось просто сідає на відпочинок під час перельоту.
— До речі, про горобців. Судячи з того, як вони «окупували» гніздо Грицика й Одарки, ці жевжики нікуди не зникли…
— Чомусь усі хочуть сенсації. Як підняли паніку в публічному просторі: «Ой, пропали горобці!» Та ніде вони не пропали! Ну, хіба зменшилась їхня чисельність, може, на третину. Але це нормальні хвилі чисельності, характерні для будь-якого виду у дикій природі.
У гнізді Одарки й Грицика живуть та розмножуються лише горобці хатні. Періодично з'являються польові. З настанням холодів вони знайдуть собі тепліші місця.
— А де переважно гніздяться лелеки? На стовпах?
— Раніше гніздились на хатах і на деревах. Але їм потрібен зручний підліт, якого дерево дуже часто не дає, а придатних для гніздування солом’яних чи очеретяних дахів давно немає. Тому опори ліній електропередачі виявилася для них найкращими, не зважаючи на ризики враження струмом.
Зокрема, в нашому парку три чверті лелечих гнізд знаходяться на стовпах, значна частина — на водонапірних вежах, кілька — на деревах і два — на хатах. Тенденція до збільшення числа гнізд на ЛЕП тримається.
— Лелеки відлітають від нас раніше за інших перелітних птахів?
— Найраніше відлітають болотяні крячки, як мені здається. Їх уже в липні немає. Одуди рано відлітають. Довше затримуються бджолоїдки, ластівки, вівчарики. Та й поодинокі лелеки зустрічалися до кінця серпня.
— Чи вплинула війна на переміщення популяції чорногузів якомога далі від зони бойових дій?
— Якщо війна й має на це якийсь вплив, то незначний. Річ у тім, що південний схід України — це крайні точки ареалу буслів, і там їх небагато.
Раніше «ФАКТИ» розповідали, як потомство зіркових лелек Грицика та Одарки вчилося літати та стало на крило.
Фото зі сторінки «Лелека Грицько» та Ірини Саражинської у Facebook, інтернет-видання «Зміст»
