Лівий берег Києва, попри свою переважно радянську забудову, зберігає у своїх кварталах справжні скарби монументального мистецтва — мозаїки, що десятиліттями прикрашають фасади громадських будівель: шкіл, бібліотек, будинків культури, поліклінік, кінотеатрів та інших осередків міського життя.
Ці твори не лише фіксують дух епохи, а й промовляють про цінності, мрії та естетичні пошуки художників, які творили у просторі міста. Серед авторів — бойчукісти, авангардисти, футуристи, що працювали з каменем, склом і світлом, перетворюючи архітектуру на візуальну хроніку часу.
«Вечірній Київ» прогулявся лівобережжям української столиці, щоб помилуватися найвідомішими витворами монументально-декоративного мистецтва, щоб показати їхню естетичну й історичну цінність.
На фасаді Лялькового театру на вулиці Миропільській є унікальне мозаїчне панно «Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь». Це знакова робота українського художника-монументаліста Григорія Довженка, створена у 1970-му році.
Це глибоко символічна для нашого міста мозаїка, створена за мотивами легенди про заснування Києва. Мозаїка виконана у стилі давньоруського монументального мистецтва: золотий фон, смальта, об’ємна фактура — усе це створює враження сакральності й величі.
Цей твір належить до пізнього етапу творчості Довженка, коли він активно звертався до тем української історії, намагаючись через мистецтво повернути глядачеві забуті образи національної пам’яті. Поєднання смальти з битою керамічною плиткою надає композиції фактурної глибини та візуальної динаміки, що є характерною рисою стилю митця.
Григорій Довженко — представник покоління бойчукістів, учень мистецької школи Михайла Бойчука, репресованої у 1930-х роках. Сам Довженко дивом уникнув переслідувань і зумів зберегти вірність своїм естетичним принципам, попри тиск радянської системи. Його наймасштабніший проєкт — «кам’яні вишиванки» — охоплює близько 180 будівель у Новій Каховці.
Митець не лише створював ескізи орнаментів, а й особисто розробив склад тиньку, контролював усі етапи реалізації, перетворюючи архітектуру на носій української візуальної культури.
Де побачити: вулиця Миропільська, 1, фасад Театру ляльок.
На фасаді будівлі колишньої бібліотеки на вулиці Андрія Малишка, неподалік станції метро «Дарниця», розташована одна з найвиразніших мозаїк Лівого берега Києва — триптих «Охорона природи», створений у 1975 році народним художником України Миколою Стороженком.
Композиція поєднує образи природи, сільського господарства, водолаза й космонавта, символізуючи єдність земного, водного й космічного вимірів людської діяльності.
Обличчя персонажів — тонкі, іконоподібні, з характерною для Стороженка пластикою форм. Мозаїка вирізняється об’ємністю, грою світла й тіні, що надає їй глибини та драматизму. Це не просто декоративне панно — це художнє висловлювання про відповідальність людини перед природою, про баланс між технічним прогресом і збереженням довкілля.
Микола Стороженко — один із провідних представників українського монументального мистецтва другої половини XX століття. Його творчість охоплює станковий живопис, книжкову графіку, сакральні розписи та монументальні композиції.
У 1960-х роках, коли керамічна мозаїка домінувала в радянському мистецтві, Стороженко став ініціатором відродження класичної техніки — смальти. Він розробив новаторські технології, що дозволяли зберігати чистоту матеріалу, створювати світлотіньові ефекти та підкреслювати індивідуальність кожного елементу.
Протягом майже сорока років Стороженко викладав у Київському державному художньому інституті, формуючи нові покоління митців. Серед його знакових робіт — панно «Осяяні світлом» в Інституті фізики НАНУ, мозаїка «Україна скіфська — Еллада степова» в пансіонаті «Гілея», а також розписи у церкві Миколи Притиска, за які він був відзначений Золотої медалі Академії мистецтв України.
Мозаїка «Охорона природи» — не лише пам’ятка епохи, а й актуальний заклик до дбайливого ставлення до світу, що нас оточує.
Де побачити: Дніпровський «Vcentri Hub», вулиця Малишка, 25/1.
Ще одна відома й не менш промовиста мозаїка Миколи Стороженка — «Слава праці» (1975). У форматі панно художник втілив образи шахтарів, доярок і дитини-космонавта — символи фізичної праці, технічного прогресу та мрій про майбутнє. Ці фігури — не просто персонажі, а узагальнені образи радянської епохи, в яких закладено уявлення про героїзм буденності.
Мозаїка також позбавлена радянської символіки, вирізняється тонкою деталізацією: обличчя персонажів — іконоподібні, з характерною для Стороженка пластикою, а композиція — насичена світлотіньовими ефектами, що створюють глибину й динаміку.
Цей твір — частина яскравого мистецького обдарування знаменитого митця, який у 1970-х роках активно працював над відродженням класичної мозаїки, впроваджуючи нові технології укладки смальти, збереження прозорості між кубиками та створення рельєфних поверхонь.
На думку мистецтвознавців, його мозаїчні панно на Лівому березі давно стали окрасами міського простору. Також нещодавно вони отримали охоронний статус.
Де побачити: Будівля громадського призначення на вулиці Андрія Малишка, 15/1.
На фасаді колишнього будинку побуту на Дарницькому бульварі, 23, збереглася одна з найвиразніших мозаїк Лівого берега Києва — «Україна молода» (1967), авторства відомого художника Федора Тетянича. У центрі композиції — дівчина у вінку, яка символізує молодість, оновлення та надію на майбутнє України.
Панно виконано з використанням смальти та скляних відходів — матеріалів, які художник інтуїтивно обрав задовго до появи поняття «екологічне мистецтво». Цей твір внесено до реєстру культурної спадщини.
Мозаїка вирізняється рельєфністю, яскравою колірною гамою та поетичною образністю, що перегукується з авторською філософією «Фрипулья» — концепцією нескінченного життя, космічного мислення та гармонії людини з планетою. Саме «Фрипулья» стало не лише псевдонімом Тетянича, а й назвою його мистецької системи, яка охоплювала живопис, графіку, монументальні твори, літературу та перформанси.
Федір Тетянич (1942–2007) — український художник-авангардист, філософ, перформер і монументаліст, один із найяскравіших представників неофіційного мистецтва радянської доби. Закінчив Київський державний художній інститут, працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва, був членом НСХУ з 1973 року. Його творчість істотно випереджала час — від екстравагантних костюмів із побутових матеріалів до глибоких естетичних пошуків у мозаїці.
Де побачити: будівля торгового центру, Дарницький бульвар, 23.
Однією з найзагадковіших мозаїчних композицій Лівого берега вважається рельєфна робота Володимира Бовкуна, створена у 1980 році.
Панно поєднує кам’яні обличчя, зірки, рибок і саламандр — образи, що перегукуються з темами природи, науки та трансформації. У сонячну погоду композиція буквально оживає: світло ковзає рельєфом, підкреслюючи його об’єм, ритм і внутрішню драматургію.
Цей твір — приклад синтезу мозаїки та скульптури, де автор поєднує кілька технік, створюючи тривимірну пластичну поверхню, що органічно вписується в архітектуру. Мозаїка не просто прикрашає будівлю — вона вступає в діалог з її функцією, візуалізуючи ідеї гігієни, екології та біологічного балансу.
Володимир Бовкун (нар. 1951, Умань) — сучасний український скульптор, графік і живописець, учень Тетяни Яблонської, випускник Київського художнього інституту. Член Національної спілки художників України.
Його творчість охоплює різні жанри, але саме в монументальних роботах Бовкун демонструє здатність поєднувати матеріал, форму й зміст у єдину художню систему.
Мозаїчний рельєф на фасаді Інституту гігієни — це не лише приклад самобутнього радянського модернізму, а й візуальна метафора взаємозв’язку людини з природою, науки з мистецтвом.
Де побачити: На фасаді Інституту гігієни та медичної екології, вулиця Гетьмана Павла Полуботка, 50, неподалік метро «Чернігівська».
На фасаді дитячої поліклініки №5 у житловому масиві Троєщина розташована цікава мозаїка «Збережемо нашу землю» — робота української художниці-монументалістки Олени Владимирової, створена у 1987–1988 роках. Це панно — не просто декоративний елемент, а візуальний маніфест турботи про довкілля, закладений у формі, кольорі та сюжеті.
Композиція вирізняється яскравими образами, що поєднують природні мотиви з символами дитинства, здоров’я та майбутнього.
Олена Владимирова (нар. 1945) — художниця, викладачка, авторка інтер’єрних гобеленів і монументальних творів, що працює переважно з декоративним текстилем. Випускниця Київського художнього інституту, вона є представницею покоління митців, які поєднували традиційні техніки з новими формами вираження.
Її мозаїчні роботи часто створювалися у співавторстві з чоловіком — Володимиром Прядкою, зокрема панно «До життя» (школа №251) та «До знань» (школа №119).
На думку дослідників, ця мозаїка на поліклініці — приклад того, як монументальне мистецтво інтегрується в соціальну архітектуру, перетворюючи будівлю на носій етичного послання. Вона поєднує естетику з ідеєю, звертаючись до глядача не лише як до споживача візуального образу, а як до співучасника відповідального ставлення до навколишнього середовища та світу.
Де побачити: Філія №5 КНП «КДЦ» Деснянського району, проспект Червоної Калини, 18-а.
Нагадаємо про «Боривітер» у серці столиці: сучасні митці відтворили легендарну мозаїку Алли Горської.
До теми: Мозаїки Галини Зубченко та Григорія Пришедька — шедеври монументалістики у столиці.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
