Осінь — пора, що символізує зрілість, глибину та особливу красу. Недарма саме на цю пору року припадає День людей похилого віку. У Дніпрі старший вік давно вийшов за межі уявлень про самотність чи пасивність. Сьогодні це час самореалізації, творчості й активного життя. Місто пропонує цілу систему підтримки для людей поважного віку — від соціальних послуг до можливостей для творчості та волонтерства. Журналісти видання “Наше місто” поспілкувалися з дніпрянами, які у свої золоті роки відкривають нові грані таланту, допомагають іншим і надихають своїм прикладом.
Вона шила пальта у 90-х, волонтерила у шпиталі з початку війни, а сьогодні в’яже обереги для фронту. Її звати Антоніна Куманьова, і вона — одна з тих, хто доводить: повноцінне, активне життя починається саме тоді, коли для нього нарешті з’являється час.
Пані Антоніні 66. Вона — слухачка Університету третього віку у Дніпрі. Активна, життєрадісна, з невгамовною жагою до творчості. Але так було не завжди.
– Раніше було як: в’язати – потрібно, шити – потрібно, готувати – потрібно, – згадує пані Антоніна. – Тому що у мене донька нестандартна – маленька, а чоловік, навпаки, великий, на них нічого не купиш. А ще 90-ті. Ми ж всі були тоді мільйонерами, але купити нічого було неможливо.
У той непростий період вона шила пальта і сукні, вишивала, підтримувала родину. І лише згодом, коли з’явився вільний час, почала займатись тим, що подобається.
Антоніна має досвід волонтерства. Разом з іншими жінками вона допомагала у шпиталі пораненим бійцям.
– Ми приходили двічі на тиждень, розносили необхідні речі по палатах, купували продукти, засоби гігієни, – розповідає пані Антоніна. – Ми доглядали поранених бійців, було, що годували з ложечки. У хлопчика не було обох рук… Ми не просто допомагали – ми були з ними поруч у найтяжчі моменти.
Антоніна пам’ятає, як кожного дня привозили нових поранених, і як потрібно було підібрати одяг, бо ж не лежатимуть у берцях у палаті.
Сьогодні Антоніна Куманьова — одна з найактивніших учасниць творчих майстер-класів Університету третього віку. Її захоплення — амігурумі (в’язання іграшок гачком).
– Спочатку почала з черепах, потім – сердечки, – розповідає майстриня. – Донька попросила зв’язати гарбуз на Хелловін. Зробила один, другий, третій. А далі пішло.
Її руки створюють маленькі символи великої любові — в’язані сердечка, які вона надсилає на фронт.
– Це обереги для наших захисників, – додає волонтерка. – Їх можна покласти в кишеню, причепити на рюкзак… Носити з собою, згадувати. Це просто від душі.
Життя Антоніни — це не лише творчість, а й рух. Вона активно відвідує заняття з оздоровчої гімнастики, чергуючи вправи зі східних єдиноборств з танцями та йогою.
– У нас тренерка від Бога, – ділиться пані Антоніна. -Дуже енергійна, цікава. Від неї просто заряджаєшся!
І навіть на дачу пані Антоніна їде велосипедом. 20 кілометрів туди і стільки ж назад та ще й з повними відрами фруктів і овочів.
– Я на велосипед гружу чотири відра назад і одне відро спереду, – ділиться вона. – Але коли у мене велосипед впав, чоловік ледве підняв. Та нічого, звикла!
На дачі росте смородина, малина, абрикоси, айва, трохи помідорів, суниці. А головне — там особлива атмосфера.
– Туди приїжджаєш — аж у вухах дзвенить від тиші, оце і є відпочинок, – зізнається пані Антоніна.
Вдома у неї чоловік і двоє собак. І вистачає часу займатися творчістю, волонтерити, надихати інших. Університет третього віку став для неї не просто клубом за інтересами, а місцем, де вона продовжує жити повноцінно — з новими знаннями, зустрічами, враженнями.
Антоніна Куманьова щиро вдячна Університету третього віку та всій команді, яка підтримує літніх людей у Дніпрі.
– Цей проєкт, скільки ж він людей врятував від самотності, – каже пані Антоніна. – Я дуже вдячна міському голові Борису Філатову, що допомагає людям похилого віку. А ми завжди підтримуємо його ініціативи.
Ця історія не про пенсію. Вона — про новий старт. Про те, що повноцінне життя можливе у будь-якому віці. І, може, комусь саме її історія дасть поштовх розпочати щось нове. Про що давно мріялось. Не з понеділка, а просто сьогодні.
Любов Іванівна Джума, 88-річна мешканка Дніпра, щодня доводить: вік — не перешкода для навчання, спорту, танців і допомоги іншим. Вона — одна з найактивніших студенток Університету третього віку, яка надихає своїм прикладом однодумців.
– Я вийшла на пенсію і колись несподівано потрапила на лекцію, — згадує Любов Іванівна. — Вона була спеціально для пенсіонерів. З тих пір я почала займатися в Університеті третього віку.
Саме так розпочався новий етап життя — сповнений нових знань, емоцій, викликів і перемог.
Любов Іванівна з усмішкою розповідає про гуртки, які почала відвідувати.
– Я подумала, що треба вчитися, тому що на пенсії сидіти і нічого не робити, це ж з глузду можна з’їхати, – додає жінка. – І я почала відвідувати різні гуртки.
Від мовних курсів до східних танців — вона обирає те, що дійсно до душі. Її енергії вистачає і на репетиції, і на тренування, і на участь у конкурсах. Одним із незабутніх моментів стала участь у конкурсі «Суперпані».
– Спочатку думала: зможу я чи не зможу, – зізнається Любов Іванівна. – Але записалась. Взяла участь у конкурсі і посіла четверте місце. Була дуже рада, навіть не сподівалась, що я зможу так.
Особливе місце в її серці — за танцями.
– Зараз я займаюсь східними танцями, – каже жінка. – Мені дуже подобається танцювати. Я з дитинства ходила на танці. А потім вийшла заміж, і які танці. А вже на пенсії знову повернулася до свого захоплення.
Любов Іванівна є учасницею колективу «Позитив», що не лише виступає, а й збирає кошти на допомогу українським воїнам.
– Кожне літо, третій рік підряд, ми танцюємо, виступаємо на ярмарках і збираємо кошти на допомогу нашим воїнам, – ділиться вона.
Також Любов Іванівна захоплюється легкою атлетикою. Вона регулярно бігає на стадіоні школи, що неподалік від її будинку. У 2023 році Любов Іванівна представляла Дніпро на змаганнях у Луцьку.
– У мене там була дистанція 60 метрів, і я посіла перше місце, – з гордістю каже жінка. – Пробігла! Завоювала золоту медаль.
І це далеко не єдине — вона також регулярно робить зарядку з гантелями, коли дозволяє здоров’я.
– У мене девіз: життя — це рух, – підкреслює Любов Іванівна. – І я бажаю всім людям, які хочуть зберегти здоров’я, займатися руховими вправами. Сидіти під під’їздом на лавках — це не моє, абсолютно не моє. Мені ніколи.
Нещодавно пані Любов вирішила опанувати ще одну вершину — іноземну мову.
– На теперішній час я англійською займаюсь, вважаю, що це кожному потрібно, – упевнена пані Любов. – Тому що на місці я сидіти не можу, мені треба обов’язково чимось займатися.
На її долю випали тяжкі випробування: вона пам’ятає війну 1941 року, і зараз переживає нову — повномасштабну російську агресію.
– Я – свідок одразу двох воєн, – каже пані Любов. – У 1941-му році мені було чотири роки. Добре пам’ятаю, як проходили бої в нашому селі Катеринівка, що 80 км від Дніпра. Страшно було. Але не порівняти з тим, що ми переживаємо зараз.
Любов Іванівна має двох дітей — сина і дочку, четверо онуків і одного правнука. Вони підтримують її активність і захоплюються її жагою до життя.
Після початку повномасштабної війни пані Людмила Алєксєєва переїхала з прифронтового Слов’янська, що на Донеччині, до Дніпра. У міському територіальному центрі вона не тільки знайшла підтримку, а й стала активною учасницею спільноти — займається творчістю, бере участь у волонтерстві та допомагає іншим переселенцям адаптуватися.
– Мене тут прийняли як у рідну сім’ю, – згадує вона з усмішкою. – Відразу оточили теплом і турботою. Тут завжди нас чекають і завжди раді.
У терцентрі Людмила Миколаївна знайшла не просто близьких за духом людей та розмаїття активностей, а головне – відчуття дому.
– Ранок починається із зарядки, потім — зустріч із психологами, лекції, рукоділля, співи, танці, навіть майстер-класи з користування смартфоном, – зізнається пані Людмила. – А ще — екскурсії, свята, концерти. Тут як у дитячому садку, тільки для дорослих. Приходиш — і вся увага тобі.
Вона в’яже, малює, виготовляє іграшки, створює прикраси й новорічних гномів.
– Я гачком в’яжу 5 років, а спицями — вже понад 20. Але гачок більше люблю. Він передає узори, легкість, повітряність, — пояснює вона.
Серед її виробів — пінетки, шапки, шалики, сніжинки, янголята, гноми. Багато з цього вона дарує рідним або виготовляє як декор на свята.
– Гномів я роблю такими, якими їх уявляю, – каже пані Людмила. – Це дає задоволення від виконаної роботи, відволікає. І голова зайнята, і душа спокійна.
Захоплення пані Людмили передалося її дітям і навіть онукам.
– У мене старша дочка в’яже і картини робить з природного матеріалу, – ділиться вона. – Молодша теж в’яже. А онука плете з бісеру гердани, браслети. Вона по схемах працює.
Пані Людмила не стоїть осторонь і громадського життя. Разом з іншими жінками у терцентрі бере участь у волонтерських ініціативах для ЗСУ. Серед іншого – рух “Бабусі для ЗСУ”.
– Ми збираємо все необхідне, робимо невеликі подарунки нашим захисникам, – наголошує пані Людмила. – Як можемо, наближаємо перемогу. Бо це наше сьогодення.
У свої 73 пані Людмила виглядає набагато молодше. Її секрет у простому: любов до життя.
– Потрібно мати більше позитиву, – підкреслює вона. – Відволікатись від сумного. Спілкуватися з хорошими людьми і робити те, що приносить радість.
Дніпро став для Людмили Алексєєвої новою домівкою. Терцентр — родиною. А рукоділля — шляхом до зцілення. Її історія — це історія сили, любові й надії, які не згасають навіть у найважчі часи.
Дніпро послідовно розвиває систему соціального захисту громадян поважного віку, осіб з інвалідністю та тих, хто опинився у складних життєвих обставинах. У місті діють спеціалізовані заклади, які не лише надають соціальні послуги, а й створюють умови для якісного догляду, адаптації та реабілітації.
Комунальна установа «Дніпровський міський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» ДМР є основною ланкою у забезпеченні соціальної підтримки літніх мешканців міста.
– На початок 2025 року на обліку в терцентрі перебувало понад 10 тисяч людей, серед яких понад 1360 внутрішньо переміщених осіб, – говорить Ольга Мешко, директорка Дніпровського міського територіального центру соціального обслуговування.
Основні напрями діяльності центру:
– Окрему увагу приділено організації харчування підопічних, – додала Ольга Мешко. – Гарячі обіди (кейтерингові послуги) надаються підопічним, які отримують послуги денного догляду, догляду вдома або натуральної допомоги. Щодня приблизно 5 тисяч осіб отримують гаряче харчування, а з початку 2025 року цією послугою вже скористалися понад 10 тисяч підопічних.
Важливим напрямом є забезпечення людей засобами реабілітації. У пункті прокату терцентру налічується 1148 одиниць реабілітаційного обладнання. Упродовж 2025 року ним вже скористалися 259 підопічних.
Для мобільності та підвищення якості обслуговування у 2025 році було оновлено автомобільний парк – придбано 6 легкових автомобілів, серед яких 1 спеціалізований для перевезення людей на кріслі колісному. Завдяки цьому транспортними послугами вже скористалися 242 особи, яким допомагали соціальні працівники у відвідуванні лікарень, управлінь соцзахисту та під час вирішення побутових питань.
Заклад створено для літніх людей, які потребують постійного догляду, побутового та медичного обслуговування.
У Центрі «Милосердя» усі підопічні отримують безоплатно:
– Станом на вересень 2025 року у закладі проживають 38 осіб похилого віку, серед них 18 переселенців, – говорить Наталія Гук, старша медична сестра Дніпровського центру підтримки ветеранів праці та громадян похилого віку “Милосердя”. – Таким чином центр не лише забезпечує комфортні умови проживання, а й виконує гуманітарну місію, підтримуючи людей, які втратили власну домівку.
Цей заклад виконує надзвичайно важливу функцію – надає допомогу самотнім людям похилого віку та особам з інвалідністю, які потребують екстреного та кризового втручання. Особливу увагу приділено тим, хто евакуйований з прифронтових територій та зон бойових дій.
Центр розрахований на 170 ліжко-місць і пропонує широкий спектр послуг:
Особливістю роботи є принцип «рівний – рівному», коли самі підопічні підтримують одне одного, що сприяє швидшій соціальній адаптації. Також спеціалісти навчають правильно користуватися засобами реабілітації, аби зберігати незалежність та побутові навички.
– Станом на сьогодні у центрі перебувають 100 осіб, а загалом з початку 2025 року послуги отримали більше 650 осіб, – сказала Юлія Смолярчук, директорка комунального закладу соціального захисту “Центр соціальної адаптації” ДМР. – Статистика свідчить, що щороку зростає як кількість тих, хто потребує соціального захисту, так і обсяг наданих послуг. Отже, Дніпро системно розвиває мережу підтримки літніх мешканців міста та переселенців.
«Університет третього віку» — це соціально-освітній інноваційний проєкт, започаткований у Дніпрі за ініціативи міського голови Бориса Філатова. Його мета — сприяння соціальній адаптації людей «золотого віку», створення умов для їхнього особистісного розвитку, активного довголіття, зміцнення фізичного та психологічного здоров’я. Програма покликана не лише підтримати літніх мешканців міста, а й надати їм нові можливості для комунікації, самореалізації та інтелектуального збагачення.
Діяльність «Університету третього віку» розпочалася у 2016 році. Тоді в проєкті брали участь менше ніж тисяча пенсіонерів. Проте завдяки активній підтримці міської влади, розширенню напрямів навчання та впровадженню інноваційних форм роботи, кількість учасників невпинно зростала.
– Станом на 2025 рік в університеті вже понад 12 тисяч учасників, – сказала Карина Коденчук, провідна спеціалістка відділу з контролю та планування заходів управління з питань реалізації інноваційного проєкту «Університет третього віку». – Особливу динаміку розвитку проєкт отримав у період після початку повномасштабного вторгнення: лише з 2022 року до нього долучилися близько 4500 осіб поважного віку, серед яких 644 — переселенці.
У 2025 році тенденція зростання продовжилась: близько тисячі нових учасників приєдналися до програми, з них 163 — переселенці. Водночас через міграцію за кордон у складі учасників з’явилася нова категорія: близько двох тисяч літніх людей, які виїхали за межі України, але продовжують долучатися до заходів університету онлайн. Для них доступні лекції, вікторини, фотоконкурси, кулінарні батли та інші інтерактивні формати.
Участь у проєкті є повністю безплатною, що робить його доступним для широких верств населення. До Університету третього віку можуть приєднатися:
Процедура реєстрації передбачає подання заяви та пакета документів: паспорт, пенсійне посвідчення, ідентифікаційний номер, довідка ВПО за потреби.
Документи потрібно принести за адресою: вул. Старокозацька, 40Б.
Контактні телефони для довідок: (093) 134-46-69; (068) 753-71-71; (099) 607-56-97.
Програма університету передбачає поєднання лекційних, практичних та культурно-просвітницьких заходів. Кожен учасник протягом навчального року може прослухати два практичних курси та необмежену кількість лекцій.
– 2025 року проєкт отримав сучасний цифровий інструмент — власний сайт utv.dniprorada.gov.ua, розроблений спільно з командою єДніпро | Цифрове місто, – сказала Карина Коденчук. – Портал дозволяє переглядати афіші подій, реєструватися на навчання, майстер-класи, культурні та спортивні заходи. Це особливо важливо для учасників, які перебувають за кордоном або з різних причин не можуть відвідувати заняття офлайн.
Завдяки підтримці міської влади, інноваційним підходам та цифровим рішенням, Університет третього віку є яскравим прикладом того, як соціальні ініціативи можуть сприяти розвитку громади, підвищувати якість життя літніх людей та створювати умови для активного довголіття навіть в умовах воєнного часу.
Фото Валерія Кравченка, Володимира Федорищева.
Раніше ми писали, що учасниця проєкту «Університет третього віку» стала подвійною чемпіонкою світу зі спортивного орієнтування.
Категорія: Влада, Інтерв'ю, Новини Дніпра, Райони Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня, Фотогалерея
Позначки: Головне, Допомога у Дніпрі, Соціальний захист
