Мир для кожного українця має власний голос: хтось мріє про тишу після тривог, хтось — про дах над головою, хтось — про можливість знову працювати і виховувати дітей без небезпеки. За роки повномасштабного вторгнення Дніпро став для десятків, сотень тисяч людей таким голосом — містом-притулком, де намагаються відновити життя. “Наше місто” розповідає, як мешканці Дніпра та міські служби допомагають переселенцям знайти безпеку, підтримку та надію.
Ольга в 2021 році переїхала з Костянтинівки вагітною, її дім був пошкоджений під час обстрілів. Після кількох переїздів — Львів, Павлоград, Запоріжжя — вона опинилася в Дніпрі у центрі для матерів і дітей «Мамине щастя». Сьогодні Ольга і її трирічний син Кирило живуть у комфортній кімнаті, хлопчика влаштували до дитсадка, сама жінка знайшла роботу біля садка.
«У Запоріжжі я думала: там є центр, але він не для дітей — там були лише дорослі. Мені запропонували приїхати сюди, і я вже чотири місяці у центрі. Спочатку було дуже важко: у Павлограді знову лунали вибухи, кожен шурхіт лякав дитину. Але він адаптувався – гуляє, грається, забув про страх. Тут з нами працювали психологи, і я змогла заспокоїтися. Мені тут подобається», — каже Ольга.
Соціальний центр «Мамине щастя» працює у двох відділеннях: наразі послуги отримують 14 жінок і 15 дітей — із них 4 жінки та 2 дитини мають статус внутрішньо переміщених осіб. Тут надають житло, харчування, психологічну допомогу й супровід для відновлення документів та адаптації.
Лариса також приїхала з Костянтинівки разом з 84-річним батьком. Вони везли з собою найважливіше — кота Філімона, який став для родини справжнім рятівником під час обстрілів.
«Ми орієнтувалися по Філімону: коли чутні вибухи, він піднімає голову, ворушить вухами. А коли щось летить — біжить у мою кімнату за шафу. Я кажу: “Діду, вперед”, і ми ховаємося», — згадує Лариса.
Після переїзду до центру соціальної адаптації почувається безпечніше: «Перші ночі я не могла заснути, але психологи нам дуже допомогли — тепер я сплю спокійніше».
Для 83-річної Тамари з Костянтинівки мир — це життя без постійних обстрілів і шанс знову знайти дім. До останнього жінка не хотіла залишати рідне місто, де прожила все життя, працювала, виховувала дітей. Але коли обстріли стали щоденними, а у місті зникли світло, газ і вода, Тамара зрозуміла: час виїжджати.
«Я ще довго думала, а може, все ж залишитися? Дуже важко було наважитися, адже там моя квартира, моє життя. Але сили закінчились. Евакуювали мене волонтери разом з іншими людьми. Пам’ятаю, як ми їхали, а я не могла зрозуміти, куди – вперед чи назад. Але я знала одне: ці люди рятують нас, і я довіряла їм», — пригадує жінка.
Дорога була складною: через Дружківку, Краматорськ, Лозову та Петропавлівку Тамару привезли до Дніпра. Найбільш боляче жінка переживала втрату свого житла і документів.
«У моїй квартирі повилітали вікна й двері. Ще коли була вдома, у мене зникли всі документи — паспорт, пенсійне, банківська картка. Десь сумка випала, і більше я її не знайшла. Після того, як приїхала сюди, почала все відновлювати. Допомогли соцпрацівники, принесли нові документи, оформили картку. Це велика підтримка», — розповідає Тамара.
Попри всі труднощі, у Дніпрі, в Центрі соціальної адаптації жінка відчула безпеку та підтримку. За її словами, головне, що тут вона більше не сама зі своїми проблемами.
«Якось одразу знайшла спільну мову з людьми. Тут я відчуваю і допомогу, і спокій. Можу спати без страху. Для мене це дуже важливо», — ділиться переселенка.
Лариса і Тамара, та інші мешканці Центру соціальної адаптації отримують триразове харчування, медичну та психологічну допомогу, а також підтримку в оформленні документів. У цьому центрі проживають близько 100 переселенців — переважно люди похилого віку та з інвалідністю.
У Дніпрі працює мережа спеціалізованих установ, які системно допомагають переселенцям. Одним з таких є “Центр соціальної адаптації”, який надає комплексну підтримку людям з інвалідністю, допомагає відновлювати документи, організовує догляд і реабілітацію та який тісно співпрацює з громадською організацією “Океан добра”.
“Ми хочемо довести їм, що люди, які у нас працюють, це також люди з інвалідністю. І ми намагаємося людям показати, що з інвалідністю життя не закінчується. У нас також є багато людей після вибухових травм, з апаратами Ілізарова, які відновлюються і можуть жити повноцінним життям. Ми намагаємося підтримати та показати їм, що є реабілітація. Дивлячись на всіх цих людей, дійсно розумієш, що життя того варте та воно продовжується, старість це не такий вже й поганий час життя. Ми їх підтримуємо, а вони нас”, — розповідає Ольга Волкова, голова ГО «Океан Добра».
Ці центри забезпечують не лише дах над головою — вони стають місцем, де відновлюють документи, реабілітують після травм і організовують соціальні й творчі практики, що повертають сенс в життя людей.
Катерина Ікол, начальниця відділу соціально-психологічної роботи, пояснює: переселенці найчастіше страждають від трьох ключових проблем — постійної тривоги, втрати ідентичності та складнощів адаптації в новому середовищі.
«Коли людина відчуває себе в безпеці, вона може відновлювати ресурси й планувати майбутнє», — каже вона. Серед порад — частіше говорити про переживання, знаходити нові інтереси, не боятися просити допомоги й звертатися до психологів.
Катерина також наголошує на важливості груп підтримки та арттерапії: «Індивідуальна робота дає можливість виговоритися, а групи взаємопідтримки дозволяють людям побачити, що вони не самі, і взяти корисні інструменти адаптації».
Юлія Крохмаль, завідувачка сектору соціального захисту внутрішньо переміщених осіб управління у справах ветеранів та внутрішньо переміщених осіб департаменту соціальної політики, наводить цифри: у Дніпрі зареєстровано понад 177,5 тисячі внутрішньо переміщених осіб. Загалом через місто пройшло понад 300 тисяч вимушених переселенців. З початку війни допомогу на проживання отримували близько 130 тисяч переселенців. Станом на 1 травня 2025 року її отримували 35 тисяч сімей. З липня 2025 року питання виплат координує Пенсійний фонд України.
Юлія підкреслює: усі зареєстровані ВПО у Дніпрі мають рівні права з місцевими мешканцями у питаннях соцзахисту.
Історії Ольги, Лариси, Тамари та сотень інших переселенців доводять: мир для людини — це відчуття безпеки, соціальної опори і можливість планувати завтра. У Дніпрі це відчуття створюють не лише великі програми й центри, але й прості людські жести — сусідів, волонтерів, співробітників шелтерів, лікарів й учителів. Як каже переселенка Ольга: «Поки є можливість залишатися тут, я залишаюся. Але моя найбільша мрія — купити дім у рідному місті і щоб закінчилася війна».
У Міжнародний день миру важливо пам’ятати: підтримка переселенців — це не тільки разові гуманітарні акції. Це системна робота, яка поєднує психологію, соціальні послуги, реабілітацію та місцеву солідарність.
Категорія: Новини Дніпра, Тема дня
