Кілька днів тому Словаччина святкувала річницю Словацького національного повстання 1944 року – одна з трьох найважливіших світлих подій у новітній словацькій історії (разом із проголошенням незалежності Чехословаччини в 1918 році та Оксамитовою революцією 1989 року).
Однак не менш важливо пам’ятати і про темні сторінки історії, коли Перша Словацька Республіка під керівництвом Йозефа Тісо приєдналася до Гітлера.
Ці трагічні й ганебні події в Словаччині є пересторогою. Адже словацькі уряди мають темну традицію співпраці з найбільшим злом, і шлях "від Тісо до Фіцо" може виявитися небезпечно коротким.
Про те, як Роберт Фіцо і його посіпаки маніпулюють Словацьким національним повстанням на догоду Росії, читайте в статті експерта Словацької асоціації зовнішньої політики Юрая Месіка Подарунок для Путіна: як Фіцо віддав російській пропаганді ключове словацьке свято. Далі – стислий її виклад.
Словацьке національне повстання відіграє фундаментальну роль в історії Словаччини: це історія національної спокути, яка перетворила народ колишніх відданих колаборантів нацистської Німеччини на народ, що приєднався до правого боку історії й здобув місце в антифашистській коаліції.
На щастя, підготовка повстання перебувала в руках внутрішнього руху опору та чехословацького уряду у вигнанні в Лондоні, який ініціював роботу серед офіцерів словацької армії, таємно лояльних до уряду у вигнанні.
Після завершення Другої світової Чехословаччина майже три роки залишалася вільною демократичною країною. Але у лютому 1948 року, під час глибокої урядової кризи, владу захопили комуністи.
У роки комуністичного правління й російської окупації це повставння подавалося суспільству як проєкт комуністичної партії та радянських партизанів, скинутих із парашутами в словацькі гори.
Хоча комуністи й брали участь у повстанні, вони не керували ні його підготовкою, ні виконанням.
Практично відразу комуністи почали нав’язувати свою версію історії Словацького національного повстання, інтерпретуючи його як комуністичну та московську революцію. Цьому сприяло й те, що багатьох справжніх лідерів повстання було усунуто: одних убили, інших змусили мовчати через ув’язнення або страх перед ним.
Зберігати правильні наративи мав контрольований державою Словацький союз антифашистських борців (САФБ) – протягом наступних 40 років він був заповнений лоялістами, відданими поширенню комуністичної інтерпретації повстання.
У 2025 році практично всі учасники повстання уже померли, а більшість членів САФБ – це літні люди, які "боролися з фашизмом" лише на папері у роки російської окупації, коли вони прийняли комуністичні та російські наративи.
І стали тим самим активними союзниками тепер вже російської пропаганди.
Зокрема, ця пропаганда намагалася нав'язати молодим словакам думку, нібито звільнення їхньої країни відбувалося виключно зі сходу, ігноруючи допомогу західних країн демократичній владі Чехословаччини.
Такі тези й досі виринають у виборчих перегонах. Тим більше, що зараз головним поширювачем комуністичних і російських наративів про повстання є прем'єр-міністр Роберт Фіцо та його партія Smer-SD.
До речі, голова словацького уряду повністю повторив російські наративи і про війну в Україні, припустивши, що Захід "відкриває тему нової війни між Сходом і Заходом" і планує "розчленування Росії.
Окрім політиків, до дискредитації Словацького національного повстання активно долучається і сам Словацький союз антифашистських борців, і навіть деякі неонацистські політики.
Така "приватизація" повстання грає на руку словацьким ультраправим, які критикують його і навіть домагаються офіційного визнання засудженого воєнного злочинця, союзника нацистів, Йозефа Тісо мучеником і канонізації його як святого Католицькою церквою.
Така позиція, яка ще донедавна вважалася абсолютно маргінальною, завдяки Фіцо та його ідеологічним "союзникам" поступово збільшує свою популярність.
І вже незабаром може виявитися істотною проблемою для Словаччини.
Докладніше – в матеріалі Юрая Месіка Подарунок для Путіна: як Фіцо віддав російській пропаганді ключове словацьке свято.
