Традиційно День народження Одеси відзначають 2 вересня – у річницю заснування порту за наказом Катерини II. Та знахідки археологів вказують на іншу дату відліку. Якщо місто існувало ще задовго до офіційної версії, чи настав час переглянути його ювілей і визнати справжній «паспортний вік»? Це відкриття може переписати історію. Чи готова Одеса святкувати свій день народження у новий час – і з новим змістом?
Андрій Красножон, доктор історичних наук, археолог:
– Наше завдання сьогодні – дати людям зрозумілу картину того, що саме ми відкрили на Приморському бульварі влітку 2025 року. У соціальних мережах було багато емоцій і суперечок, але бракувало чітких пояснень. Тому ми представили результати розкопок у форматі науково-популярної лекції – з кресленнями, фотографіями та аргументами, які дозволяють розібратися в деталях. Людям важливо знати: чому ми робимо саме такі висновки, які є докази й на чому ґрунтуються наші твердження.
Щодо питання, скільки років Одесі – 230 чи 700, то моя відповідь така: я не знаю. І це не ухиляння, а науково чесна позиція. Щоб відповісти на питання, «скільки років місту», потрібно мати чіткі критерії визначення моменту його виникнення. Таких універсальних критеріїв у світовій історичній науці немає. Великі міста – Афіни, Єрусалим чи Єрихон – взагалі не мають «дня народження», бо це виглядає безглуздо.
Наші розкопки стали лише поштовхом до дискусії. І це нормально. Історичні знахідки завжди провокують суперечки — наукові, побутові, ідеологічні. Археологи, якщо хочете, лише «накривають стіл», викладають знайдені факти. А далі суспільство саме вирішує, як їх інтерпретувати: змінювати міфи, творити нові чи залишати все як є.
Ще на тему: 610 чи 231? Скільки років Одесі насправді – розгадуємо таємницю віку нашого міста
Фортеця Хаджибей, рештки якої ми досліджуємо, була взята штурмом у 1789 році, але в певному сенсі баталії тривають і досі – тепер уже не військові, а історичні та світоглядні. І це абсолютно природно для демократичного суспільства.
Це протистояння не просто свідчить про різницю в цифрах, а й про суперечку ідентичності. Чи бачимо ми Одесу як колоніальну «новобудову» Російської імперії, чи як давнє європейське портове місто, яке лише змінило назви та обличчя? І саме в цьому розломі – вся драма нинішніх дискусій про день народження міста.
Сергій Гуцалюк, офіцер ЗС України, історик:
– Одесі точно не «двісті з копійками». Це давно доведений історичний фейк, причому ще у ХІХ столітті. Перша достовірна згадка про поселення тут датується 3 травня 1415 року, а археологія показує, що люди жили на цій землі ще з античності. Тобто реальна історія Одеси значно глибша, ніж міфічна дата, яку нам десятиліттями нав’язували.
Нещодавні розкопки на місці Хаджибейського замку підтвердили: точка відліку має бути саме від писемних джерел. Але міська влада вперто чіпляється за 2 вересня – дату, яка взагалі не має під собою жодних наукових підстав. Бо що це таке? Не «заснування міста», а рескрипт про реконструкцію гавані. І на цьому міфі вже понад два століття будують ідентичність міста.
Водночас у статуті Одеси досі залишаються відверто імперські та пропагандистські формулювання. Уже три роки тривають балачки, створюють якісь «робочі групи», але все залишається як було. Навіть ганебне «слава руському оружію» ніхто не прибрав. Складається враження, що чиновники просто бояться зазіхати на ці «священні» радянсько-російські міфи, бо на них тримається їхній комфортний порядок речей.
Але допоки Одеса святкує міфічне 2 вересня, вона святкує не себе, а чужу історію, чужий міф, чужий наратив. Це не день міста, а день капітуляції перед російською пропагандою. І доки в міськраді не наберуться сміливості внести зміни в статут і чесно подивитися на власну історію, говорити про справжню європейську Одесу буде лицемірством.
Поруч із тими, хто вимагає переглянути дату заснування та говорити про Одесу як про місто з понад 700-річною історією, звучить і зовсім інша позиція: не рахувати роки, а просто залишити все, як є, святкуючи День міста 2 вересня.
Петро Обухов, депутат Одеської міської ради:
– Зараз готуються зміни до статуту міста, і серед іншого там прописані пам’ятні та святкові дати. Залишається День міста 2 вересня, а також додається кілька нових дат: 3 вересня – це День міста-побратима та міста, з яким Одеса має партнерські відносини, а ще 19 травня – День першої згадки порту Хаджибей. У статуті навіть є історична довідка: про давнє грецьке поселення, потім італійське, турецьке й сучасний період.
Що стосується зміни дати Дня міста, то я переконаний: нинішній склад міськради таку ідею точно не підтримає. Є певне побоювання, що 2 вересня – це віртуальна дата, яку свого часу вигадав Полонсько-Ліковський. Існує легенда, що вона пов’язана з коронацією царя Миколи І. Але ніхто ж насправді не святкує 2 вересня як день коронації Миколи І. Я думаю, навіть ті, хто має проросійські симпатії, про це не згадують – і слава Богу.
А якщо навіть і наводити цей аргумент, то він не витримує критики. Адже, враховуючи розбіжності між григоріанським і юліанським календарями, святкувати ту коронацію треба було б 3 вересня. Тож називати 2 вересня проросійським святом – це дуже притягнуто за вуха. Так, насправді цього дня не відбулося якоїсь визначної події. Але я не бачу сенсу змінювати традицію.
Ця дата гарна сама по собі. Вона дає можливість подовжити туристичний сезон, дозволяє після літа проводити ще святкові заходи, концерти, як це робили раніше. Це залучає туристів і мотивує їх залишатися в Одесі.
Мені подобається ця дата. І головне – дати справжнього «народження» міста просто не існує. Немає точного дня заснування, немає моменту, коли тут було закладено «перший камінь». Встановити це неможливо. Тому, на мою думку, не варто намагатися його вигадати. Ми маємо традиційну святкову дату, і цього достатньо.
То скільки ж років Одесі – двісті з лишком чи понад сімсот? Питання, здавалося б, просте, але відповідь на нього перетворили на політичний інструмент і міф, зручний владі. Бо легше святкувати «красиву» дату 2 вересня, ніж чесно визнати: історія цього міста набагато глибша, складніша й цікавіша.
Одеса заслуговує на правду про себе, а не на чужі легенди, зшиті нитками імперської пропаганди. Поки чиновники вперто чіпляються за міфи, місто живе у викривленому дзеркалі, де власна історія замінена вигаданою. І доки ми не назвемо речі своїми іменами, День міста буде лише святом зручної брехні, а не справжнього народження Одеси.
