У момент, коли писалася ця стаття, український президент Володимир Зеленський прибув до Вашингтона на доленосну зустріч з главою Білого дому Дональдом Трампом. Як група підтримки для українського лідера до Сполучених Штатах вирушила також неймовірно поважна європейська делегація: генеральний секретар ООН Марк Рютте, прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент Франції Емманюель Макрон, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц тощо. Європейські лідери піднялися потужним муром на підтримку Україну.
Хоча за великим рахунком не Європейська Унія мала б стати головним союзником України у війні проти Росії, а… умовний СНД. Це твердження може виглядати цілковито абсурдним. Мовляв, як так, усі ці колишні республіки Радянського Союзу, за винятком держав Балтії і Молдови, є твердими прихильниками дружби з Росією. Усі вони входять як не в ОДКБ, то в ЄврАзЕс. Навіть Грузія, яка, здавалося б, навіки втекла геть від Москви, воювала з нею, нині повернулася в зону російського впливу, розірвавши натомість добрі відносини зі Заходом.
Усе воно так. Принаймні було до 24 лютого 2022 року. З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну геополітична ситуація зазнала разючих змін. І йдеться не лише про те, що вже військовий союз ОДКБ ніяк не підтримав «союзну» Росію у її війні проти України (єдиний виняток Білорусь, але тут аж ніяк не йдеться про добру волю Мінська, а радше про «нагинання»). Столиці держав умовного СНД мимоволі звернули увагу на ті гасла, на ті пояснення «першопричин», які Кремль використовує щодо України й виправдання загарбницької війни. «Штучна держава», «вигадана нація», «їх створив Лєнін (Сталін)», «ми їм принесли цивілізацію», «вони повинні бути до гроба вдячні Москві».
Казахстан, Азербайджан, Вірменія, Киргизстан тощо, з погляду Кремля, великодушно отримали такий собі ярлик на княжіння з рук нового хана Золотої орди, тобто московського правителя. А він як дав, так має повне право й забрати. А хто пручатиметься, того доведеться вгамувати військовими засобами. Тобто «СВО» можуть розширити на будь-яку колишню радянську республіку.
Вам видається, що такий прогноз розвитку подій занадто надуманий? Даремно. Кремлівські пропагандисти й політики вже давно займаються різноманітними інформаційними провокаціями, аби вгноїти ґрунт для наступних інвазій. От, наприклад, російський генерал-лейтенант у відставці, колишній заступник командувача Південного військового округу Андрій Гурульов, який зараз засідає в Держдумі РФ від партії «Єдина Росія» і якого часто запрошують на різноманітні пропагандистські шоу, в одному з етерів заявив: «А якщо (республіки колишнього СРСР, – ред.) не зрозуміють, то можна і по-іншому. Спеціальна військова операція – поняття розтяжне. Розтяжне по цілому кордону Російської Федерації». Натяк доволі прозорий, чи не так?
А паралельно діють російські спецслужби. Кремлівські агенти в різних державах СНД створюють всілякі організації «дружби з Росією», вербують тамтешніх політиків, розхитують політичну ситуацію. Одне слово, роблять усе те, що вони робили в Україні, і ми це ще дуже добре пам’ятаємо. Хоча б на прикладі того самого Віктора Медведчука і його міньйонів.
Нещодавно центр «Досьє» на своєму ютуб-каналі оприлюднив досить якісне й детальне відео-розслідування під промовистим заголовком «Росія готує захоплення Казахстану. Секретні документи спецслужб Путіна». Не менш промовистим був і підзаголовок: «Астана за три дні?». Тобто проведені чіткі паралелі з російсько-українською війною і погрозами «взяти Київ за три дні».
Так, слід визнати, що офіційний Казахстан в особі найвищої влади досі не висловився прямо на підтримку України. Хоча непрямо навіть президент Касим-Жомарт Токаєв на зустрічі з російським диктатором Путіним під час обговорення теми «захисту» Росією «ДНР» і «ЛНР» зухвало заявив: «Звичайно, це буде хаос. З цієї причини ми не визнаємо ні Тайвань, ні Косово, ні Південну Осетію, ні Абхазію. І, судячи з усього, цей принцип буде застосований щодо квазідержавних територій, якими, на наш погляд, є Луганськ і Донецьк».
Ба більше, у прямому етері пропагандистського телеканалу «Россия 24» Токаєв повідомив, що Казахстан не сприятиме Росії в обході санкцій. Він також обурився тим, що деякі російські політики ведуть агресивну риторику щодо Казахстану.
Після цього з кремлівських пропагандистських помийок було вилито кубометри бруду на Казахстан і його керівництво. Не стримались різноманітні симоняни, соловйови і скабєєви від прямих погроз інвазії.
Але повернімося до розслідування центру «Досьє». Воно зроблено не на якихось сумнівних чутках і припущеннях, а на цілком реальних документах російської військової розвідки, які опинилися в розпорядженні журналістів. Про що в них мовиться? Те, що в країні, яку Кремль все ще лукаво називає «стратегічним союзником», агенти ГРУ шукають місцевих політиків, які здатні розхитати протестні настрої, досліджують способи корумпувати місцеві еліти, фінансують експертів, які критикують віддалення Казахстану від північного сусіда.
Процитуємо уривок одного з документів ГРУ: «Починати роботу на території Республіки Казахстан можна з півночі країни. Реєстрація в місті Нур-Султані (місту вже повернута стара назва Астана, – ред.) громадського об’єднання й однойменного ЗМІ, які будуть спрямовані на підтримку позитивного образу Російської Федерації, пропаганду дружніх відносин між росіянами й казахами, ведення контрпропаганди вкидам про конфлікти між казахами й росіянами в Казахстані, оприлюднювати інформацію, що фейки надходять з території України та інших країн. Також через інші канали зв’язку повідомляти про присутність хімічних лабораторій у місті Алмати (місцеві мешканці порівнюють її з тією, яку виявили на території “Азовсталі”)».
Як бачимо, кремлівські спецслужби вирішили не ускладнювати собі життя винайденням «казахського велосипеда», а використали з певною поправкою всі ті пропагандистські лекала, які застосовувалися до України. Тож можемо з великою ймовірністю спрогнозувати, що все йшло за «українським сценарієм», логічним продовженням якого мало б стати пряме вторгнення, яке б вкотре сором’язливо назвали «СВО».
Схожі недружні дії російських спецслужб застосовувалися і щодо Баку. Це стало особливо помітним на тлі сварки між російським диктатором Владіміром Путіним і президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим, яка почалася через збиття російським ППО літака Azerbaijan Airlines, що летів з Баку до Грозного, а продовжилася через вбивство двох азербайджанців у Єкатеринбурзі. Причому вбивства жорстокого з нелюдськими катуваннями. А катами виявилися російські люди (чи радше нелюди) в погонах.
Азербайджанська влада тоді зреагувала досить слушно: закрила шпигунські кубла на території країни, тобто «Русский дом» у Баку, а також тамтешнє представництво російського державного інформаційного агентства ТАСС.
Тепер уже російські пропагандисти погрожують й Азербайджану війною. Проте, як то кажуть, руки короткі. Навіть можна уточнити: Росії на Кавказі підрізали руки. Вирішення нагірно-карабахського конфлікту й підписання між Баку і Єреваном мирної угоди цілковито позбавило Москву впливу в регіоні. Шефство над ним тепер взяла Туреччина разом зі США.
А в Кремля ж були такі грандіозні плани на те, щоб виправити, як казав той же Путін, «найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття», тобто розвал СРСР. На такі наміри російської влади навіть вказувала нова/стара топоніміка Росії. Пригадуєте, в один, так би мовити, прекрасний день «Молдова» знову стала «Молдавією», як у «старі-добрі» радянські часи. «Білорусь» – «Білорусією», «Киргизстан» – «Киргизією»…
Така лінгвістична зміна відбулася 2012 року, коли після невеликого формального відпочинку Путін повернувся у президентське крісло. Тоді ж на офіційному рівні пролунала й претензія Москви на Крим. Пролунала з вуст російського режисера Станіслава Говорухіна. А він на той момент був не просто діячем мистецтв, а довіреною особою Путіна на президентських виборах. І його патрон жодним чином не спростував цієї заяви, тобто фактично підтримав її.
Тоді ми й інші колишні республіки СРСР поставилися до цих вербальних вибриків Росії як до чогось несуттєвого. І дуже даремно. Україна заплатила і досі платить велетенську ціну за свою неготовність до того, що Росія свою вербальну агресію трансформує в мілітарну. Тож нині іншим сусідам Росії треба усвідомити небезпеку й не повторювати наших помилок. А найкращий і для них, і для нас варіант – виступити спільним фронтом проти імперських зазіхань Москви.
