«Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля; збирайте, як розумний садівник, достиглий овоч у Грінченка й Даля», – писав про нього Максим Рильський. Саме завдяки Словнику української мови Бориса Грінченка найбільше знають у світі. Словник став основою для розробки українського правопису. Завдяки Грінченку в українській мові закріпилося вживання апострофа. Напередодні Дня працівників освіти пригадаємо, що ще важливого зробив за життя цей педагог та мовознавець. Про нього розповіли на сайті Education.ua.
Грінченко належав до Братства тарасівців – таємної організації, учасники якої присягли на могилі Кобзаря поширювати його безсмертні ідеї серед українців. До кінця життя Грінченко був вірним цій присязі.
Майбутній мовознавець народився на Харківщині. Через заборонену літературу його виключили з реальної школи, втім він зайнявся самоосвітою і склав іспити на звання народного вчителя. У школах Харківщини, Луганщини й Сумщини Борис Грінченко викладав понад 10 років.
Традиційні методи навчання не виправдовують ваших очікувань? Альтернатива є! Дистанційна школа «Оптіма» пропонує інноваційний підхід. Комбіновані уроки, інтерактивні завдання, авторські матеріали – усе це не просто забезпечує високу ефективність навчання, але й формує в учнів цікавість до нового. Дізнайтеся, як вступити до дистанційної школи, та розпочніть захопливу подорож до знань!
В умовах утисків української мови і школи, що гальмувало розвиток національної свідомості, Борис Грінченко закликав батьків учити дітей українською: «Мусимо починати вчити своїх дітей дома, щоб учити по-вкраїнському, а потім уже, геть далі, вчити мови московську, французьку, німецьку та давати дітям виразно зрозуміти, що вкраїнська мова їм рідна, а не московська».
Для своїх учнів педагог написав власні навчальні матеріали: читанку «Рідне слово» та підручник «Українська граматка». У часи імперських заборон це було дуже сміливим кроком.
Грінченко переконливо доводив у статті «Якої нам треба школи», що навчання рідною мовою робить дітей більш розумними й здібними, аніж навчання чужою. Для нього школа мала бути місцем, де дитина виростає особистістю, а не просто відтворює навчальний матеріал.
Паралельно з викладанням у школі Борис Грінченко досліджував український фольклор, етнографію та мовознавство. У 1894 році він переїхав до Чернігова, там організував перше в Україні народне видавництво. Паралельно почав писати оповідання та історичні драми.
«Український народ, колись такий культурний і повний життєвих сил, нині перебуває у стані затриманого, збоченого у своєму розвитку і тому непрацездатного члена світової родини. Причин цього багато, але найголовніша, без усунення якої усе інше не може допомогти, – це перешкода розвиткові його духовних сил, покладена шляхом заборони його мови як мови освіти, літератури, громадського життя та ін.», – зазначав Грінченко.
У 1902 році освітянин переїжджає до Києва, працює в редакціях перших українських газет «Громадська думка», «Рада», часопису «Нова громада». Згодом він очолив товариство «Просвіта», яке видавало підручники, відкривало бібліотеки й школи, організовувало літературно-музичні вечори.
Найбільшою працею життя Бориса Грінченка стало упорядкування «Словаря української мови» у 1907-1909 роках. Це був перший науковий словник у чотирьох томах, який містив близько 68 тисяч слів. Слова науковець збирав разом з дружиною Марією Загірною.
А ще Борис Грінченко ініціював створення Всеукраїнської учительської спілки – організації, що об’єднала вчителів і діячів освіти для спільної справи.
