4 жовтня і 7 листопада 2025 року на Сцені 6 відбудеться прем’єра вистави «Дуже сумна людина» від Дикого театру та Suziria Group.
Головний герой — самотній чоловік, у якого розвалилося все: робота, кохання й мрії. Він втратив віру в життя та на даху багатоповерхівки вирішив поставити крапку. Але в останній момент зустрічає кота Антона, який запропонував йому дивну угоду.
«Для нас важливо донести, що тварини можуть навчити нас любити й відчути себе більш живими та людяними, — розповіла директорка „Дикого Театру“ Ярослава Кравченко. — Прагнули створити камерну, інтимну історію, передати переживання звичайної людини в цей час. І показати звичайного кота — такого, якого можна зустріти біля смітників чи в притулку, який нічим не відрізняється від інших, але здатен докорінно змінити життя. Таким чином привернути увагу до важливості популяризації адопції тварин».
Партнером вистави стала група компаній Suziria Group, яка понад 30 років розвиває зооринок України, має власні бренди продукції для тварин, найбільшу в Україні мережу зоомаркетів MasterZoo, а також займається національною дистрибуцією міжнародних виробників.
«На прикладі героїв ми показуємо глядачам, як улюбленці можуть змінювати наше життя на краще. А відповідальне ставлення та турбота про них — це мова любові, яку вони розуміють найкраще, — поділилася керівниця департаменту комунікацій та корпоративної соціальної відповідальності Suziria Group Анастасія Рудавка. — Для нас важливо говорити про ці цінності близькою людям мовою, як мова театру. Тому наше партнерство є спільним прагнення актуалізувати тему адопції у цікавий спосіб».
За жанром вистава означена як добра комедія з елементами містики. Автором пʼєси є Олександр Клімов, режисеркою — Євгенія Відіщева. У ролях: Микита Слободенюк, Костянтин Шахман, Ігор Кравченко.
Про особливості роботи над постановкою «Вечірній Київ» розпитав режисерку Євгенію Відіщеву.
— Розкажіть, як склалася ваша співпраця з Диким театром? Чим вас зацікавив цей проєкт?
— З Диким театром я вже працюю не вперше. Перша моя вистава була у 2017 році. Вона називалась Zoo. Це була постановка за п’єсою американського драматурга Едварда Олбі «Що трапилося в зоопарку». Цікаво, що це друга моя вистава, пов’язана з тваринами, в цьому театрі.
Цей проєкт зацікавив своєю соціальною складовою, а саме мотивацією до адопції тварин. У мене є кіт, якого я колись забрала з села. І є собака, яку я взяла майже рік тому з притулку. І ці двоє тварин змінюють мене, змінюють моє життя. І зараз в умовах постійної кризи, умовах війни, собака і кіт є основними стовпами, на яких тримається моє ментальне здоровя. І я вважаю, що якщо ми можемо щасливити якусь тваринку з притулку, то чому б це не зробити? Бо, скоріш за все, тварини будуть жити своє найкраще життя поруч з людиною.
— Акторів шукали через відкритий кастинг. Скільки було учасників? За якими критеріями ви відбирали виконавців? Що було визначальним?
— Кастинг проводився в три етапи. Перший етап — це був онлайн-кастинг. Нам надійшло близько 130 заявок, які ми відбирали, виходячи з портфоліо та певного типажу. На другому етапі це вже був живий кастинг, для мене важливі були смак, гумор, а також, чи мала людина досвід життя з котами.
І на останньому, третьому етапі дивилася на взаємодію між партнерами. Бо це вистава, яка грається на двох людей, в якій досить багато текстів і історій. І важливо, щоб між акторами ставалася певна хімія, яка б допомогла розкрити тему і взаємодіяти на сцені. Ми обрали, я вважаю, найкращих з найкращих.
— Я бачу в ролях трьох акторів, а в описі вистави — лише хлопець і кіт.
— Це вистава на двох акторів, на двох персонажів, людина і кіт. У нашому випадку вистава грається на два склади, в нас є одна людина і двоє котів. І це дві досить різні вистави, бо кожен з акторів, які грають котів, розкривають їх зі своєї парадигми, зі своєї призми. Тому коти різні, відповідно, і вистави вийшли у нас різні. Тому якщо ви подивитесь виставу з одним актором, дуже раджу подивитися її ще і з іншим.
— Як працювали з акторами, особливо з тим, хто грає кота?
— Дуже весело. На початку ми багато розмовляли, намагалися придумати, дорозкрити персонажів через парадигму власних життів, власних виборів, щоб роль органічно увійшла в кожного актора, який буде на сцені. Працювали також з пластикою, але більше з внутрішнім світом. Як режисерці, мені подобається працювати через співтворення, Тому багато часу присвячую розмовам і діставанням певного досвіду з «шухлядок» пам’яті, щоб використати це на сцені.
Насправді це моя друга комедія в житті. Я більше займаюся документальним театром, який розкриває тему війни, робота з травмою, колективною пам’яттю. В цьому проєкті мені дуже було весело в процесі, як і нам всім на репетиціях. Багато з того, що з того що ми придумали на репетиціях, увійшло до фінальної версії, багато чого лишиться просто між нами назавжди. Але це класний досвід: в часи кризи та війни мати такий простір, де можна трошечки перемкнутися і весело провести час.
— За сюжетом, хлопця, який вже задумувався про самогубство, врятував кіт. Поділіться, на які теми вам насамперед хотілося поговорити з глядачами?
— У веселій, ненав’язливій формі хочеться говорити про дружбу, про близькість, яка може виникати між людьми та тваринами. А також як близькість і дружба впливає на нас, як важливо мати підтримку і підтримувати іншу людину чи тварину поряд з нами.
— Які виклики під час роботи над постановкою перед вами були?
— Основним викликом була робота з жанром. Протягом останніх 10 років переважно працюю з темою війни, травми. Це інший процес та проєкти за формою, за жанрами. Переважно документальні чи імерсивні вистави, театр свідка тощо.
Було незвично: як можна перемикатися, як я можу досліджувати себе, досліджувати світ, досліджувати людей, з якими я співпрацюю через іншу призму, форму, розмови. Процес дуже класний і дуже веселий, дав змогу зайти в «інші двері» театру.
— Розкажіть про художнє оформлення вистави — який її простір, костюми, можливо музика чи візуальні ефекти.
— У виставах використовую зазвичай мінімальну кількість художніх засобів. В цьому випадку на сцені будуть елементи квартири, побуту, велика кігтеточка. І дуже багато відео, які ми спеціально знімали, щоб ввести деяких персонажів. Частина відео відредаговані штучним інтелектом.
Костюми створив Олег-Родіон Шуригін-Грекалов. Ми багато говорили про виставу, про її героїв, і йому вдалося підкреслити особливість кожного персонажа, зокрема двох різних котів для двох складів.
Вистава увійде до репертуару «Дикий театр» й буде показуватися протягом року.
Коли: 4 жовтня, 7 листопадаДе: Сцена 6, Васильківська 1, Довженко центрВартість квитків: 300-1000 грн.
«Дикий театр» — незалежний київський театр, що відомий своїми гостросоціальними постановками, провокаційними темами та сучасною мовою спілкування з публікою. Він працює поза державними інституціями та орієнтується на створення актуального, сміливого й доступного театру для широкої аудиторії.
Нагадаємо, 4 та 5 жовтня в Міжнародному виставковому центрі відбудуться Дні адопції тварин. На заході кияни і гості столиці матимуть змогу познайомитися з тваринами та зареєструвати своїх улюбленців у системі «Реєстр домашніх тварин». А також взяти участь у благодійному ярмарку, усі зібрані кошти з якого спрямують на допомогу безпритульним тваринам.
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»
