"Анархізм – це антиавторитарна частина соціалістичного руху", – сказав художник Давид Чичкан у інтерв'ю УП.Культура, у лютому 2017 року, після того, як невідомі розгромили його виставку "Утрачені можливості" у Центрі візуальної культури у Києві.

Напад на іншу його виставку "Стрічки та трикутники" стався напередодні повномасштабного вторгнення у Львові. У січні 2024 року Одеський художній музей не відкрив виставку Давида Чичкана, побоюючись критики. У ніч на 11 серпня стало відомо, що Давид Чичкан загинув від поранень, що отримав в бою на Запорізькому напрямку. 

"Він завжди сумлінно підходив до будь-якої роботи, яку необхідно було зробити, ніколи не ховався за спинами інших чи за власний соціальний капітал. Завжди був щирим з людьми та ділився з побратимами та посестрами своїми глибокими думками щодо політики, етики та соціальної справедливості", – цитує побратимів Давида сторінка rescomua в Instagram.

Мисткиня Алевтина Кахідзе написала: "За півроку росіяни вбили Давіда, вбили Марго [Маргариту Половінко]. І ще багато кого із тих, хто пішли битися проти росіян, які … тут я лишаю місце хто вони…. Кожна спільнота по своєму проживає смерті своїх. Думаю це мій власний процес через біль, але всі ці слова від колег "не вірю", "ні"… в сенсі не вірите? В сенсі "ні"? А що війни нема і наші друзі пішли на якусь несправжню війну? Я припускаю, що слова важко знайти. Але ж ми – художники і ми їх маємо знаходити!".

"Давид Чичкан говорив, думав і мріяв про утопію, про недосяжне, пішов у військо і віддав життя за цю мрію, але разом з тим за щось абсолютно конкретне і реальне – за мене, за наших артистів які можуть далі в Києві робити мистецтво, за моє рідне село на іншому березі Дніпра від того місця де він загинув і його мешканців, за кожну людину яка в тиловому місті далі може вважати себе українцем та говорити українською мовою, за олігархічну, капіталістичну класово нерівну, патріархальну, корумповану і разом з тим щиру, революційну, по природі своїй антиавторитарну і феміністичну Україну.

Він хотів її змінити, і змінював: своїми думками, своєю позицією, своєю творчістю, своїм вибором, своїми мріями про цю утопію", – пише композитор і співзасновник Лабораторії Opera Aperta Ілля Разумейко. 

Давид Чичкан походить з родини київських художників-нонконформістів, зосереджувався на соціально-політичній тематиці. Працював з графікою, живописом, стріт-артом та перформансом й залучав до співпраці зовсім різних людей.

"Будучи відомим у творчих колах талановитим художником він практикував солідарність і налаштовував мистецьку спільноту солідаризуватись із протестом профспілки працівниць Pinchuk Art Centre в столиці, протестом курʼєрів Glovo по всій Україні, шахтарських профспілок із Лисичанська та Селидова, підтримував кампанію гірників з Кривого Рога у їх вимогах підвищення зарплат...

З початком війни зображав недооцінену роль ромів та анархістів у захисті України, намагався увіковічнити антиавторитарних бійців, які боронять Україну від російсько-фашистських загарбників.", – згадує про мистецькі практики Чичкана активіст Артем Тідва.

"Він хотів прожити 150 років, щоб прочитати всі книги – і не врахував, що за цей час напишуть ще", – згадує про Давида мисткиня Alina Oderzhimchenko.

Незалежний дослідник, філософ і військовослужбовець Михайло Зятін написав: "Для Давида-художника анархізм був своєрідним ключем до українського національного проєкту. Я знаю, що для багатьох анархістів і деяких лівих його мистецтво було важливим, тому що воно відстоювало думку про те, що з самого початку український націоналізм мав дуже мало спільного з тим, що зараз прийнято називати політичним правим... 

Воюють не тільки за близьких, воюють і за те, аби мати опонентів та можливість цивілізованої суперечки з ними. Той, хто силою позбавляє нас цієї частини людського життя, заслуговує на смерть.

Давід пішов воювати, тому що це було продовженням його мистецтва і його політичних поглядів.

Він загинув, захищаючи право на існування тієї України, де кожний може відстоювати свої погляди публічно".

Давид обрав йти у військо, попри те, що його запрошували до себе митці та організації з усієї Європи, розповідає військовий та друг Чичкана Микита Козачинський: "Я памʼятаю нашу розмову вже під час вторгнення.. Тоді відомі Європейські інституції, пропонували йому дім і гроші.. щомісячно декілька тисяч Евро., що б він виїхав і працював в них…Він відмовився і казав якщо хтось хоче підтримати його – нехай підтримують тут… І що заробляти на темі війни роблячи мистецтво десь за межами України – це дуже низько. Потім він пішов добровольцем на війну в складі мінометного розрахунку…"

Арткритик й куратор Костянтин Дорошенко згадує про Давида Чичкана вже під час служби митця у війську:

"Через його дружину Аню я передав Давиду на фронт книжку Григорій Гусейнов "Принцеси революції" про дружину Нестора Махна Галину Кузьменко та анархістську легенду часу визвольних змагань Марусю Никифорову. Придбав її особисто у автора в Кривому Розі. На моє запитання, чи прислати ще щось, Давид відповів: "Потрібні міни хороші, для міномета)) але нема де купити".

Він мобілізувався добровольцем без публічних заяв, підписавши контракт і приєднавшись у ЗСУ до людей спільних поглядів – антиавторитаріїв. Служив мінометником в роті піхоти. Не публікував в соцмережах світлин в однострої, лише коментував соціально-культурні події, нагадуючи про українську традицію соціальної думки"

"Його картини, плакати й стінописи – як-от ті, які прагнули представити голос найбільш забутих, гнаних і упосліджених або ж нагадували про ліві й лібертарні політичні переконання національних ікон на кшталт Лесі Українки, Івана Франка та Михайла Драгоманова, – регулярно викликали лють покидьків із зігами. Проте напади й акти цензури не могли його налякати, він повсякчас був готовий до дискусій із опонентами, протиставляючи їхньому зухвалому насильству силу словесних аргументів", – пише політолог Денис Пілаш.

Давид Чичкан – син художника Іллі Чичкана, представника Нової хвилі в українському мистецтві. Хоча майже вся родина займалася мистецтвом: Давид правнук Леоніда Чичкана – радянського художника-соцреаліста, з 1971 року – професора Київського художнього інституту. Його дід – Аркадій Чичкан – український художник-нонконформіст, учасник "Виставки 13-ти" (1979), яку провели в дусі опору до соцреалізму в мистецтві.