Будь-яка серйозна криза в країні завжди збільшує кількість тих, хто шукає «легких антидепресантів» — алкоголю та наркотиків. А війна — дуже серйозна криза, що переводить людину в режим виживання, часто поза межами її можливостей.
У зоні бойових дій психоактивні речовини (ПАР) нерідко використовують як інструмент знеболення — фізичного та/або психічного (наприклад, через втрату близьких або побратимів), швидкого відновлення, подолання страху для виконання бойового завдання тощо.
«…у період участі підрозділу в бойових діях були міцні особистості — військовослужбовці, які проявляли сміливість, неординарність, мужність на межі життя і смерті… Ми почали працювати з цими людьми, прибрали з їхнього життя солі й узагалі наркотичні речовини. І в них з’явився панічний страх не лише перед затяжними боями, а й перед елементарними завданнями під час бою», — розповідає психолог, який узяв участь у дослідженні благодійного фонду «Здорові рішення» «Наркозалежність в Силах оборони України: вивчаємо ситуацію».
Проблема вживання психоактивних речовин серед військових і ветеранів та ветеранок в Україні досі табуйована й почасти замовчувана їхніми побратимами та посестрами.
Опитані дослідниками експерти наголошують: «Якщо поведінка не шкодить бойовим завданням, військовий, що вживає, залишається в строю. І тоді про проблему просто мовчать. Якщо почати всіх лікувати, то треба набирати таку саму кількість людей без залежностей. Тому що може посипатися фронт».
Після повернення з війни ветерани та ветеранки вживають наркотики й ПАР, щоб адаптуватися до цивільного життя, впоратися з травмами, болем і втратою орієнтирів. Та замість лікування і психосоціальної реабілітації отримують… кримінальні справи «за вживання».
Згідно зі спільним дослідженням Школи права Українського католицького університету (УКУ) та благодійного фонду «Здорові рішення» «Забезпечення права на збереження ментального здоров’я і доступу до лікування цивільного населення й ветеранів в умовах війни та повоєнний період», із початком широкомасштабного вторгнення РФ кількість військовослужбовців, засуджених за статтями Кримінального кодексу, пов’язаними з наркотиками, зросла з 9,73% 2022 року до 24,72% 2024-го.
Дослідники проаналізували 3388 судових рішень щодо наркозлочинів серед українських військовослужбовців за період із 2013 до 2024 року. Так, за статтею 307 (зберігання наркотичних речовин з метою збуту) до 2022 року в середньому щорічно було 10 засуджених, 2024-го — 35. За статтею 309 (зберігання без мети збуту) до 2022-го в середньому — 67 засуджених, 2024-го — 1571.
Більшість засуджених — рядові військовослужбовці, які раніше не мали проблем із законом. 98% із них — споживачі, не збувачі. Примітно, що найбільше вироків — у прифронтових областях: Донецькій, Харківській, Запорізькій та Дніпропетровській.
У 90% випадків суди звільняють військових від покарання з випробуванням, однак не зобов’язують пройти лікування залежності, хоча така опція в них є. Тобто держава інвестує більше коштів у переслідування, ніж у реальну допомогу, наголошують дослідники.
Після відновлення Україною незалежності 1991 року її наркополітика успадкувала багато елементів наркополітики СРСР, де ключову — репресивну — роль відігравали правоохоронні органи. Каральною вона залишається й досі: замість боротьби з організованою наркозлочинністю фокус правоохоронців зміщується на споживачів, на справи, які легко облікувати, швидко передати до суду й завершити вироком.
Про проблему декриміналізації вживання в Україні говорять давно. Ці дискусії активізувалися з отриманням нашою країною 2024 року статусу кандидата в члени ЄС. Питання наркополітики є одним із маркерів того, наскільки країна-кандидат поділяє європейські цінності й готова дбати про захист прав людини. Гармонізація українського законодавства із законодавством ЄС у цьому питанні зніме багато перепон у переговорах, — зазначили на конференції Комісії з питань наркополітики Східної, Центральної Європи та Центральної Азії (ECECACD), що відбулася в Києві 25 червня.
Важливою правозахисною рекомендацією міжнародних організацій у сфері контролю над обігом наркотиків також є залучення до ухвалення рішень у сфері наркополітики організацій громадянського суспільства.
Однак війна, що триває, потребує ширших і негайних коригувань наркополітики України з акцентом на лікування й допомогу, а не покарання. Відсутність спеціалізованих програм реабілітації, адаптованих до досвіду військових, суспільний осуд, криміналізація вживання, бюрократія та інші проблеми ускладнюють доступ до допомоги для військових та ветеранів із наркотичною залежністю.
У дослідженні «Забезпечення права на збереження ментального здоров’я і доступу до лікування цивільного населення й ветеранів в умовах війни та повоєнний період» БФ «Здорові рішення» надав рекомендації для реформування української наркополітики.
Усі ці зміни потребують як збільшення фінансування, так і змін на законодавчому рівні, які наразі гальмуються, зокрема через відсутність єдиного центру управління наркополітикою в державі.
Водночас якісний збір даних неможливий без упровадження новітніх методів вивчення наркосцени, жоден з яких в Україні не застосовується.
Військові, які взяли участь у дослідженнях фонду, наголошують: стигма та страх осуду чи виключення з підрозділу часто стають причинами, чому вони не звертаються по допомогу або приховують свою залежність. Коли ж поведінка військовослужбовця внаслідок вживання стає неконтрольованою або загрожує безпеці підрозділу, ставлення до цього як до «особистої справи» змінюється засудженням, ізоляцією, а часом і дискримінацією.
«Є стереотип, що психоактивні речовини вживає тільки отреб’я, залежний — біосміття, а не людина. Отака стигматизація. Бо немає розуміння, що це», — каже психолог.
Крім того, у військовому середовищі знецінюється потреба в лікуванні, зокрема через уявлення про залежність як слабкість або особисту провину. Низькою є й обізнаність військовослужбовців щодо можливості лікування.
«Потрібно, щоб лікарі та середній медичний персонал проходили профільне навчання. Щоб усі лікарі, по-перше, могли ідентифікувати таку категорію пацієнтів; по-друге, вміли правильно з нею спілкуватися, — наголошує бойовий медик. — Бо через агресивне поводження залежні замикаються ще більше».
Про ситуацію з уживанням ПАР серед військовослужбовців, а також про те, як зарадити цій проблемі та її наслідкам, ZN.UA поговорило з лікарем-наркологом, науковим співробітником Центру психічного здоров’я НаУКМА Костянтином Думчевим.
— Пане Костянтине, не секрет, що наркозалежність під час війни стала великою проблемою як в армії, так і на цивілці. Було проведено три дослідження, однак абсолютних цифр у них небагато. У Комісії кажуть про приблизно 300 тисяч українців, які вживають. Про які масштаби йдеться, на ваш погляд?
— Загальний масштаб уживання до 2022 року був доволі відомий, проводилися різні дослідження. Як цифри змінилися зараз, сказати важко — відповідних досліджень не було.
За даними, що надходять із системи охорони здоров’я, а також за даними про правопорушення, пов’язані з уживанням, можна сказати, що на рівні населення ситуація з уживанням ПАР загалом якщо й змінилася, то не радикально. Даних про поширеність уживання й пов’язаних із цим розладів серед військових у мене немає.
Було опитування серед ветеранів. Чимало учасників сказали, що вживали. Але була й значна кількість тих, хто відповів, що навпаки — зменшив уживання під час служби в армії.
— Чи могли останні сказати так, побоюючись суспільної стигматизації?
— Звісно, деякі люди можуть так відповідати. Однак дані дослідження анонімні. Навіть якщо певний відсоток відповідей і був неправдивим, не думаю, що це вплинуло на картину загалом.
— На конференції Комісії з питань наркополітики в Києві порушувалося питання лікування ПТСР кетаміном. Досить суперечлива практика, з огляду на ризики. Як ви до цього ставитеся?
— Це новий напрям у науці — психоделічно-асистована терапія. Зараз вона активно досліджується для лікування не тільки ПТСР, а й інших психічних розладів, зокрема депресії. І не тільки кетаміном, а й іншими речовинами. Наразі даних не настільки багато, щоб рекомендувати її однозначно. Я вважаю, що цей напрям може бути доволі перспективним, потрібно продовжувати дослідження.
Але в будь-якому разі цей метод лікування — не для всіх. Він має застосовуватися у важких випадках, коли звичайні методи лікування не допомагають. Пробувати психоделіки можна, коли вже й антидепресанти не допомагають. Але наголошую, потрібно продовжувати дослідження. Для масового призначення ще зарано.
— Як ви вважаєте, чи реальним є підвищення кваліфікації медиків, працівників ТЦК та СП, ВЛК та інших щодо підходів до скринінгу та скеровування на діагностику й лікування військових із залежністю? Якщо врахувати проблеми з мобілізацією, брак фахівців, які могли б навчати, лояльність медичних служб і командирів різних рівнів до вживання легких наркотиків.
— Я знаю, що у деяких військових — нелояльність саме до вживання. Вони погано толерують таких людей. Хоча, звісно, буває по-різному. Потрібно навчати людей, проводити дослідження серед військових, медиків, особливо серед психологів, щоб розуміти, чому виникає залежність і що з цим робити.
— На вашу думку, яких конкретних і реальних заходів варто було б ужити просто зараз для профілактики / подолання цієї проблеми?
— От це саме навчання для командирів, медиків, психологів, зокрема Центру психологічної підтримки персоналу ЗСУ. Це — один із дуже важливих реальних кроків, які потрібно робити — вчасно виявляти й правильно реагувати. Й ці зміни необхідні на вищому рівні.
Тобто навіть якщо людина сама про це не говорить, має бути хтось навчений, хто помічатиме. Бо якщо людина прийшла в армію й раніше не вживала, а під час служби почала, зазвичай це відбувається, щоб подолати стрес та його наслідки. Не можна відразу ставити на людині хрест, принижуючи її, — це завдасть шкоди. Але й ігнорувати вживання теж не можна: це шкодить і самій людині, і її побратимам, створює загрозу.
Потрібно правильно працювати з бойовим стресом. Наприклад, зараз ми проводимо дослідження щодо системи психологічної допомоги у військах, у межах якої має бути чітко прописано схему дій. Зокрема після повернення із завдання потрібно вживати певних заходів для зменшення наслідків стресу — проводити декомпресію, відновлення тощо. Це також є профілактикою вживання.
— Чи є зацікавленість у вашій роботі щодо правильного виходу з бойового стресу з боку військових, Міноборони, МОЗ?
— Звісно, це дослідження проводиться зі згоди і з великою зацікавленістю з боку Міноборони, тому що основна частина цієї системи перебуває у військовій сфері, заходів уживають військові психологи. У цивільних закладах охорони здоров’я психологічну допомогу військовим надають переважно вже на стадії відновлення. Із МОЗ ми також взаємодіємо, там зацікавлені у співпраці.
