Популярна акторка, зірка серіалу «Кава з кардамоном» Надія Хільська стала телеведучою. У жовтні на каналі «Дім» стартує соціально-спортивне реаліті «Без меж», героями якого стануть 12 українських ветеранів. Проєкт не тільки про змагання, а й про силу людського духу, підтримку, любов та незламність. Співведучим Надії став блогер Анатолій Анатоліч. Хільська зізнається, що під час знімання їй не один раз доводилося плакати.
В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» Надія Хільська згадала найяскравіші історії, поділилася спогадами про чоловіка Олексія Хільського та своїм бажанням жити далі, попри все.
— Надіє, вітаю вас з новим статусом телеведучої. — Дякую, але давно, коли я ще жила у Дніпрі, я вже була ведучою. Хоча то була музична телепрограма і зовсім інший досвід. Канал «Дім» запросив мене спробувати себе як ведучу шоу. Звісно, мені було страшно, а з іншого боку, — цікаво. Ми знімали не просто розважальне шоу, а програму з соціальною метою — спортивні змагання серед військових та цивільних, які втратили кінцівки. Мене вразило, що між учасниками не було конкуренції «виграти за будь-яку ціну», герої підтримували один одного й раділи, коли хтось перемагав. Знаєте, коли дивишся на таких людей, то просто не розумієш, як можна просто сидіти на дивані й жалітися на своє життя. Щоб там не було, треба брати свою волю та рухатися далі. Думаю, наші герої будуть прикладом того, як не загубити себе і приймати після навіть таких важких випробувань, як втрата кінцівки.
— Була історія, яка вас вразила більше за інших?
— В проєкті вражає кожна історія. До сліз. Я не можу поки розголошувати всі подробиці, але всі наші герої — неймовірні люди. — Два роки тому на війні загинув ваш чоловік — популярний актор та воїн Олексій Хільський. Що допомагає зараз триматися? — На жаль, я не одна така. Але знаходжу сили жити далі. Розумію, що не маю підвести свого чоловіка, опустити руки. Олексій боровся за життя України, за наші життя, і я не можу знецінити його героїчний вчинок. Треба жити повноцінно. Дівчата, які, як і я, на жаль, втрачають своїх коханих, пишуть мені, їхні історії розривають серце. Але це реалії, і те, що я роблю, можливо, комусь допоможе також подолати душевний біль.
— До болю звикаєш… Олексій — частина мого життя і залишиться зі мною назавжди. Можливо, через те, що пройшов час, я плачу рідше, і це, напевно, так і має бути. Бо треба брати ресурс на життя. Я дивлюсь на те, як росте наша з Олексієм донька Валерія. Вона пішла в десятий клас, і у неї зараз свої підліткові «приколи». Я радію, що донька давно вже вирішила, ким хоче стати. Вона буде режисеркою і хоче вивчати професію у Польщі.
— А ви не розглядали можливість поїхати з країни?
— На початку війни моя мама жила в Каннах і кликала до себе. Зараз багато друзів по різних куточках світу, двоюрідна сестра — в Америці. Всі кличуть. Але не лежить у мене серце. Я хочу бути у своїй країні, тут розвиватися. Це мій дім, чому я маю звідси їхати?! Хоча… ніколи не кажи «ніколи». Життя цікаве, хто знає, куди воно приведе. — Ви даєте собі можливість покохати знов? — Я цього, звісно, не заперечую, я молода жінка. Але навмисно шукати кохання не буду. Якщо це має трапитись, то так і буде.
— Бачила у соціальній мережі ваші запальні танці на підборах!
— Я пішла на танці, бо мені треба було якось «ожити». З початку великої війни просто забула, що я жінка. Бо все вивозиш на собі, чоловік на фронті, відповідальність за сім'ю величезна. В якийсь момент втомилася, в тому числі від горя. Піти на танці запропонувала подруга, акторка Даша Легейда, ми живемо з нею поруч. Латинські танці мене не дуже цікавили, ми вирішили піти на хіллз. Мені пощастило з тренеркою, яка піклується, щоб ми відкривали жіночність і свою внутрішню складову. Займаюсь вже три місяці, і це допомогло знову відчути, що я жінка. — Що вас ще «переключає» від реальності? — Навесні була в Карпатах. Жила в будиночку на горі, де нікого немає поруч — тільки хмари. Це невимовна краса. Для мене важливо надихатися красою. Я можу просто поїхати на берег озера, щоб попити каву. І такі хвилини щастя дають натхнення. Як і спорт. От схудла на 14 кілограмів. — Ого! Це за який період? — За три місяці. Дуже пишаюся собою. В такому гарному стані я давно не була. Це інтервальне голодування, яке мені підходить. Відчуваю, як з'явилися сили щось хотіти. Можу впевнено сказати, що входжу у свої сорок років у гарній формі. — Про що мрієте для себе? — Про гармонійний душевний стан. Трохи втомилася від «гойдалок», хочеться спокою, тиші, якогось простого щастя. І працювати хочеться. — Скоро виходить продовження популярного серіалу з вами — «Кава з кардамоном». — Так, хоча мене там мало хто впізнає (сміється): плюс 14 кілограмів. Нещодавно ми сміялися з режисеркою, мовляв, буду казати, що погладшала спеціально для серіалу. Щодо інших зйомок, то, на жаль, це поки на паузі. Хоча в новому тілі й новому образі, сподіваюсь, має «вистрілити». Але поки чекаю. Я цього не люблю, але така вже наша професія.
— Як переживаєте постійні обстріли столиці?
— Іноді я навіть не просинаюся. Іноді біжу в коридор. Звикання, звичайно, є, і це погано. Сподіваюсь на своїх янголів-охоронців, які до цього моменту завжди мене захищали. Взагалі, навчилася жити в моменті. Це мій найбільший позитивний досвід за час війни. Щоб виживати, мені довелося навчитися жити. І зараз я реально знаю, як зробити собі та оточуючим свято кожного дня. Звичайно, буває, накочує поганий настрій, але здебільшого почуваюся щасливою. Життя одне!
Раніше зірка серіалу «Коп з минулого» Олександра Епштейн в ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» розповіла про найважчі часи, безробіття та найбільшу свою мрію.
