Побутує поширене уявлення, ніби жінки менш чутливі до болю, ніж чоловіки, адже вони народжують і регулярно мають болісні менструальні спазми.
Та насправді це зовсім не так. Більшість досліджень підтверджують, що жінки насправді більш чутливі до болю, ніж чоловіки.
Про це нейрофізіолог, фахівець у сфері досліджень болю Джеффрі Могіл розповів The Washington Post.
"Це твердження хибне. Це вивчалося сотні разів, і воно схоже на "зомбі-міф", який ніяк не зникне. На мою думку, питання "хто чутливіший до болю" вже має таку ж чітку відповідь, як і будь-який інший біологічний факт, – сказав професор Могіл.
Дослідження свідчать: усе – від мозкових нейронних зв’язків до імунних клітин, що беруть участь у передачі болю, – в чоловіків і жінок може істотно відрізнятися. І ці відмінності іноді вражають.
Раніше вчені вважали, що ключову роль у сприйнятті болю відіграють статеві гормони. Під час статевого дозрівання, коли гормональні зміни особливо різкі, починають проявлятися й значні відмінності у больових відчуттях.
Наприклад, мігрень зустрічається однаково часто у хлопчиків і дівчат до пубертату, але після нього поширеність серед жінок більш ніж подвоюється. Також інтенсивність симптомів хронічного болю може змінюватися протягом менструального циклу.
Але гормони – лише частина картини. Навіть структура мозку у чоловіків і жінок із однаковим діагнозом хронічного болю відрізняється. Зокрема, субгенуальна передня поясна кора (sgACC) – ділянка мозку, яка відповідає за природне знеболення, – працює по-різному.
Дослідження показали, що у жінок із анкілозивним спондилітом (артрит нижньої частини спини) зв’язки між sgACC та зонами, що обробляють сенсорну інформацію, сильніші, ніж у чоловіків. Це може пояснити, чому жінки частіше повідомляють про тяжчий перебіг хвороби та гірший відгук на терапію.
Більше того, відмінності простежуються навіть у генах та імунних клітинах, які беруть участь у передачі болю. Останні дослідження свідчать: навіть ноцицептори (сенсорні нейрони, що передають сигнали болю від шкіри, м’язів, суглобів та органів) у чоловіків і жінок функціонують по-різному.
"Із самого першого кроку система болю виявляється залежною від статі. Ці відмінності знаходять на всіх рівнях – від відчуття до усвідомлення болю. І це доволі вражає", – наголошує професор Могіл.
Близько половини хронічних больових синдромів (зокрема, мігрень, фіброміалгія, ревматоїдний артрит, остеоартрит, синдром подразненого кишківника) значно частіше трапляються у жінок. Ще 20% таких синдромів більш характерні для чоловіків, а решта розподіляються рівномірно між статями.
Яскравий приклад – білок CGRP (кальцитонін-ген-зв’язаний пептид), який давно пов’язували з мігренню. У 2009 році експерименти на щурах-самцях показали, що CGRP не викликає нападу. Але коли через понад 10 років дослідження повторили на обох статях, виявили, що у самок цей білок провокує сильну больову реакцію.
Саме тому нині існують ліки, що блокують CGRP. Вони стали справжнім проривом для жінок, які у три рази частіше страждають від мігрені, однак для чоловіків ефективність цих препаратів низька.
Однак клінічні випробування часто не враховують статевих відмінностей, адже історично багато доклінічних експериментів проводили на самцях тварин. Це уповільнило виявлення секс-специфічних механізмів.
Раніше ми розповідали, чому в одних людей високий больовий поріг, а в інших – низький.
