Політологиня з Харкова Юлія Біденко має досвід років стажування і роботи ЄС – у Берліні та в Брюсселі. Наразі вона перебуває у Гарварді, в США. В інтерв’ю МГ «Об’єктив» експертка поділилася, як із європейського боку кордону та з-за океану виглядають розмови про «мирні перемовини», гарантії безпеки, територіальні поступки та всі інші обговорювані в Україні теми. А також висловила думку, чому російська пропаганда «призабула» про Харків.
– Наскільки варто харків’янам радіти, що тема Харкова не фігурує у вимогах РФ щодо обміну територіями?
– Це питання не спонтанної радості, це не подарунок від росіян, що Харків не фігурує в їхніх умовах. Це сталося так, що не дали провести ці референдуми, дуже вчасно і дуже швидко відвоювали Харківщину наші військові. На жаль, серед моїх друзів декілька загинули саме на цьому напрямку у 2022-му році. Але те, що російська пропаганда чи навіть правова система не вносить Харків у власні зазіхання на українські території, не гарантує мирне життя харківській громаді.
– Трамп мріє завершити війну в Україні за будь-яку ціну, навіть на умовах Путіна, аби лише отримати Нобелівську премію миру. Наскільки його позиція співзвучна настроям в Європі?
– Я знаю, що в українському політикумі та середовищі експертів зараз іноді дуже критичне ставлення до пана Трампа, і зрозуміло чому. Тому що українці бажали би швидкої фіналізації цієї війни на українських умовах. Але іноді ми помиляємося, оцінюючи все, що відбувається у світі, крізь україноцентричну картину, яка по той бік океану може виглядати не зовсім такою, як ми очікуємо. Тому дійсно ця риторика паном Трампом буде продовжуватися. Він в принципі не мав би серйозно сприймати позицію України.
– То на що українцям розраховувати?
– Зеленський і його команда, і низка європейських політиків показують, що мир в Україні має бути справедливим, стабільним і передбачуваним. А це означає надання Україні певних гарантій безпеки і неможливість РФ поновити воєнні дії за декілька років, коли відновляться її економічні або людські ресурси. Тому дійсно ми маємо сприймати серйозно позицію пана Трампа. Але з іншого боку ми розуміємо, що поки що найкращим гарантом того, що відбувається в Україні, є ЗСУ.
Тому ми маємо грати в дуже складну геополітичну гру, але не здавати своїх позицій. І бачимо, що наше політичне керівництво стоїть на тому, що подарунків не буде і лінію розмежування треба навіть при такому тиску зберігати там, де вона є фізично.
– «Коаліція рішучих» перетворилася на об’єднання нерішучих, коли одна за іншою країни висловилися, що не введуть свій військовий контингент на територію України. Хай вже краще це роблять армії Саудівської Аравії та Бангладеш, ніж Німеччина, Польща чи Румунія. Що їх стримує?
– Різні настрої є в Європі, зараз нашими найбільшими союзниками є керівництво Євросоюзу і те, що називається Нордік – країни Балтії і Скандинавії, Німеччина і Велика Британія, яка не є членом ЄС і більш рішучо і стабільно, попри зміну урядів, намагається підтримувати Україну. Але ми мусимо дивитися глибше, тому що близько 80 років тому більшість європейських країн віддали США на аутсорс свою безпеку. І зміна курсу Америки в цьому сенсі була гірким меседжем, який змушує країни НАТО перебудовувати свою безпекову політику. Але ми мусимо розуміти, що в європейських демократіях це робиться набагато повільніше, ніж, на жаль, в диктатурах.
– Хтось з країн НАТО може самостійно приймати рішення про введення своїх збройних сил в іншу країну?
– Та сама Франція, що має Іноземний Легіон, за Конституцією може розв’язувати питання відряджання контингенту поза межами країни. Але в багатьох європейських країнах, які після Другої світової війни змінювали своє законодавство, як Німеччина, не йшлося або прямо заборонено відправляти своїх військових за кордон. В Італії конституційно це також заборонено і вимагає повної підтримки парламенту, проведення консультацій, референдумів.
– Днями Берлін замість своїх військових запропонував відправляти до України наших чоловіків, які перебувають наразі в Німеччині…
– Момент суто політичний: як пояснити своїм виборцям, що наші хлопці поїдуть в Україну воювати з Росією. В Німеччині трохи зросла допомога зброєю Україні порівняно із 2022 роком. Тому що 3,5 року тому більшість німців підтримували саме гуманітарну допомогу без надсилання зброї.
– Ви вірите, що іноземний контингент може вплинути на безпековий стан в Україні?
– Наскільки 50-тисячний контингент таких миротворців може змінити ситуацію на фронті? Я думаю, що навіть ми, цивільні, не кажучи про військових, розуміємо, що це більшою мірою символічний жест. І до того ж йдеться про розміщення іноземних військових в умовно безпечних регіонах. Тому не дуже зрозуміло, як це полегшить ситуацію на фронті, в Україні і при цьому не змінить політичні настрої в Європі. Ми бачимо пропутінський нахил в деяких країнах, тому нам краще не ризикувати тією підтримкою, яку ми вже здобуваємо. Я маю на увазі економічний бік озброєння і навчання.
– Днями Верховна Рада прийняла законопроєкт про підвищену відповідальність військових, який виглядає як постріл влади собі в ногу. Адже це знову викликало протести, тому що єдиний наш захист наразі – військові. Керівництво країни нібито має це усвідомлювати, але склалося враження, що воно живе в паралельній Україні…
– Я абсолютно з вами погоджуюсь. І теж готова приєднатися до протестних дій, тому що маю багато колишніх студентів, родичів і друзів в ЗСУ. І цей законопроєкт демонструє, що перебуваючи щитом усієї України, а може навіть Європи, військові не відчувають значної пошани з боку законодавців. І це дуже контрастує з тими законодавчими змінами, що дозволяють виїжджати молодим людям за кордон. Військові почуваються як такі собі антигерої. І чому до них так ставляться, порівняно з мирним молодим населенням, викликає дуже багато запитань. У них немає завищених очікувань щодо нових хвиль мобілізації, але є розуміння власної відповідальності за долю країни.
Це перша частина нашої розмови з Юлією Біденко. У другій, що буде опублікована 11 вересня, ви прочитаєте, чого чекати Україні від найближчих сусідів – Угорщини, Словаччини та Польщі, а також дещо про внутрішню політику, а саме – як впливає політичний рейтинг на реальні перспективи обрання.
