10 липня своє 72-річчя відзначає легендарний Леонід Буряк. ZAXID.NET пропонує декілька цікавих фактів із життя фахівця, який після завершення успішної кар’єри футболіста добився серйозних успіхів і на тренерській ниві.
Леонід Буряк народився в Одесі у 1953 році. Батько, Йосип Ігнатович, рано помер, і мамі, Марії Миколаївні, довелось самостійно ставити на ноги трьох дітей. Перші кроки у футболі Леонід робив у дитячому складі заводської команди «Продмаш» (перший тренер – Валентин Бліндер), а в 1966 році став учнем спортивної школи № 6 (перегляд у «Чорноморець» він не пройшов).
На першості Одеси у матчі між командою «Продмаша» і молодіжним складом «моряків» він забив 2 м’ячі, і після цього його запросили до дубля «Чорноморця», де грав з 1968 року. Однак йому довелося чимало попрацювати, перш ніж потрапити до основи одеситів – вага юного футболіста ледь сягала 50 кілограмів, і треба було спочатку займатися у спортзалі, щоб набрати м’язову масу.
Дебютував у дорослому футболі в 1971-му за основну команду «Чорноморця», коли її очолив легендарний динамівець Віктор Жилін. Леонід Буряк швидко став лідером «моряків» і за два сезони у 52 матчах забив 9 м’ячів. А наприкінці 1972 року уперше потрапив до списку найкращих футболістів УРСР.
«Чорноморець» тоді виступав у Першій союзній лізі й зірок з неба не хапав, тому на перспективного гравця почали зазіхати вищолігові клуби. Почергово приїздили емісари з московських «Спартака», «Динамо», ЦСКА та «Торпедо», із ленінградського «Зеніту». Найбільш наполегливими виявились представники київського «Динамо», куди в 1973 році й перейшов Буряк. Дебютував у матчі проти вірменського «Арарата», одразу відзначившись голом.
Згодом за ініціативи першого секретаря ЦК компартії Володимира Щербицького в «Динамо» призначили дует молодих тренерів-новаторів – Валерія Лобановського та Олега Базилевича. Буряк став тим, навколо кого будувалася гра. У складі київського клубу Леонід провів 305 матчів у чемпіонаті СРСР (57 голів), 52 поєдинки в Кубку СРСР (12 м’ячів) та 50 ігор в єврокубках (14 голів). Він став 5-разовим чемпіоном СРСР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981), 4-разовим срібним (1973 1976-осінь, 1978, 1982) та бронзовим призером (1979) та 3-разовим володарем Кубка СРСР (1974, 1978, 1982).
А в 1975 році тріумфував у Кубку кубків і Суперкубку Європи. До слова, на шляху до фіналу проти «Ференцвароша» Буряк забив красивий м’яч головою в падінні у ворота нідерландського ПСВ – один із найкращих у його кар’єрі.
Через конфлікт із Лобановським Буряк покинув «Динамо» і з 1985 року виступав за московське «Торпедо». Натомість Валерій Васильович заявляв, що Буряк «вимагав повних гарантій того, що він буде грати в основному складі, але дати їх йому не могли, бо не давали тоді таких обіцянок нікому».
Натомість версія футболіста була дещо іншою. «Перед сезоном 1985 року хтось із моїх недоброзичливців шепнув Лобановському, що Блохін з Буряком збираються його звалити. “Ще не народилася людина, яка прибере Лобановського”, – розлютився він і дозволив на мою адресу грубий випад. Два роки ми не розмовляли, а в першому матчі за “Торпедо” в Києві я видав натхненну гру, і москвичі виграли, але потім ми з Валерієм Васильовичем зустрілися, потиснули руки й почали спілкуватися, наче й нічого не було», – згадував Буряк у своїй книзі.
Переїзд Буряка в Москву на той час був однією з головних трансферних подій. Леоніда кликали в «Спартак», але динамівець, навіть провівши декілька контрольних матчів за москвичів, не став переходити в стан найбільш принципового суперника. За «Торпедо» він зіграв 38 матчів, забивши 3 м’ячі й допоміг «автозаводцям» у 1985 році фінішувати в п’ятірці найкращих – це був найкращий їхній результат за останні п’ять сезонів.
Після двох років у Москві Леонід повернувся в Україну і виступав за харківський «Металіст», з яким у 1988-му став володарем Кубка СРСР (5 голів у 43 матчах).
Завершував кар’єру футболіст у Фінляндії, де грав за КПТ-85 та «Ваантан Палло-70». У складі друголігового КПТ-85 Буряк провів два з половиною сезони як граючий тренер, відзначившись сімома голами. Далі отримав запрошення із клубу рангом вище – першолігового «Ваантан Палло-70», за який зіграв 12 м’ячів і привів до 10 місця в своєму дивізіоні сезону 1988/89.
Ще за часів виступів у «Чорноморці» Буряка викликали до юнацьких збірних УРСР та СРСР, з останньою з яких він у 1971 році посів четверте місце Євро U-19 у Чехословаччині. Того ж року став переможцем міжнародного юнацького турніру в Сан-Ремо (Італія) і отримав приз найкращого півзахисника турніру.
25 травня 1972 року дебютував за олімпійську збірну СРСР (2 голи у 9 матчах) у виграному виїзному матчі проти французьких однолітків (3:1), а 20 травня 1974 року провів перший матч за головну команду країни (8 м’ячів у 49 поєдинках) проти збірної Чехословаччини (0:1). Став бронзовим призером Олімпіади-1976, а от на фінальний турнір чемпіонату світу 1982 року не поїхав через травму, отриману в матчі з «Металістом» напередодні іспанського Мундіалю.
У 1991-1992 роках Леонід Буряк отримав досвід роботи в США – очолював футбольну команду Університету Евансвілла. В 1993-му повернувся в Україну й став біля керма тернопільської «Ниви». Прийнявши колектив в розпал сезону 1992/93, він врятував його від вильоту (14 місце серед 16-ти), а в наступному чемпіонаті підняв команду на сьому сходинку.
Через рік він очолив «Чорноморець», з яким двічі ставав срібним призером чемпіонату України (1994/95, 1995/96). Паралельно Буряк входив до тренерського штабу Йожефа Сабо у збірній України (де працював до 2000 року). У 1998-му покинув одеську команду і на один сезон очолив тульський «Арсенал».
У кінці 2001 року Буряка призначили головним тренером національної команди після того, як Лобановський поступився майбутнім віцечемпіонам світу – німцям – у плейоф Мундіалю-2002. У відбірковому турнірі до Євро-2004 збірна України програла іспанцям і грекам (майбутнім чемпіонам Європи).
У квітні 2005 року Буряк став спортивним директором «Динамо», а з липня – головним тренером. Команда не змогла подолати кваліфікаційний раунд Ліги чемпіонів, програвши за результатами двох матчів швейцарському «Туну» (Швейцарія). Як наслідок, через погану результативність тренер пішов у відставку.
У сезоні 2011/12 Буряк погодився допомогти скромній на той час «Олександрії», яка щойно вийшла у Прем’єр-лігу й боролася за збереження прописки. Виконати поставлене завдання Леоніду Йосиповичу не вдалося. Це була остання команда у тренерській кар’єрі Буряка.
Дружиною Леоніда стала гімнастка Жанна Васюра (допоміг познайомитися їм Олег Блохін), з якою вони зустрічалися три роки до весілля. Збори, змагання та тренування не дозволяли бачитися часто, а напередодні весілля наречений пошкодив зв'язки й в загс з'явився з гіпсом. У пари є син Андрій та донька Оксана.
Оксана захоплювалася балетом і була відібрана представниками академії Штутгарта. Зараз вона живе у Німеччині та працює за фахом. Син Леоніда Буряка працює в Міністерстві закордонних справ України, а його дружина обіймає посаду дипломата у тому ж відомстві. Також у Леоніда Йосиповича є два внуки та дві внучки.
