Попри шалені виклики воєнного часу та низькі зарплати, вони все ж таки обирають цю складну професію. До того ж не просто навчають наших дітей, а ще й постійно намагаються зробити це якомога краще. Напередодні Дня вчителя, який цього року відзначається 5 жовтня, журналістка видання «Наше місто» поспілкувалась з молодими дніпровськими вчителями та дізналась, які нові підходи у навчанні вони застосовують та звідки беруть для цього натхнення.
Ангеліна Філіпчук викладає математику та є чемпіонкою світу з черлідингу
20-річна Ангеліна Філіпчук працює вчителькою математики у дніпровському ліцеї №67 «Джерело». У школі вона з вересня цього року, тому можна сказати, що тільки починає свій педагогічний шлях. Педагогиня навчається на четвертому курсі механіко-математичного факультету Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара за спеціальністю “Середня освіта. Математика”.
– У моїй родині багато людей з технічними навичками, а мама працює вчителькою фізики, і саме її приклад дуже вплинув на мене, – ділиться Ангеліна Олексіївна. – Я завжди любила дітей, і тому обрала цю професію не випадково. Для мене вчитель — це не просто той, хто викладає предмет, а наставник, який допомагає дитині повірити у свої сили та знайти себе. Хочу показати дітям, що навчання може бути цікавим і надихаючим.
Ангеліна Олексіївна викладає у п’ятому класі за програмою «Інтелект України». До стандартних матеріалів вона додає власні ідеї: презентації, інтерактивні ігри, онлайн-вікторини на кшталт Kahoot, а також обов’язкову руханку посеред уроку, щоб діти могли перепочити й краще засвоювати інформацію. Молодій вчительці легше знайти спільну мову з учнями — вона відчуває, що на одній хвилі з ними.
Попри те, що матеріальне забезпечення вчителів в Україні ще далеке від ідеального, Ангеліна Філіпчук переконана: її вибір правильний. Вона прагне, щоб школярі не втратили інтересу до математики, а бачили в ній логіку, практичність і навіть елемент гри.
– Математика завжди була моїм улюбленим предметом, адже вона вчить мислити логічно та допомагає знаходити рішення у складних ситуаціях, – впевнена пані Ангеліна. – Так, бувають діти, яким важко, але я вірю, що до кожного можна знайти підхід. У моєму класі на початку року лише кілька дітей були зацікавлені, але тепер уже всі включилися в роботу — і це для мене велика перемога. Часто чую від знайомих: мовляв, якщо розумієш математику, чому не йдеш в ІТ. Але програмування мені ніколи не було близьким, натомість я справді люблю працювати з дітьми. Це головна причина, чому я у школі, адже відчуваю, що я на своєму місці. І навіть якщо зарплати поки не ідеальні, для мене важливішим є відчуття, що я приношу користь.
Окрім викладання, Ангеліна має ще одне велике захоплення — черлідинг. Вона займається ним із першого курсу університету у складі збірної групи підтримки ДНУ ім. О. Гончара. За чотири роки вже встигла стати чемпіонкою України та світу. Навесні цього року в Хорватії вона виборола перше місце на чемпіонаті світу з черлідингу у номінації «Чер Данс Соло». Для молодої вчительки це здійснення дитячої мрії: поєднувати любов до хореографії, спорту й артистизму. Зараз вона готується до нових змагань і мріє знову представити Україну на світовій арені.
Ольга Буц пройшла шлях від вчительки до заступниці директора
Ольга Буц працює заступницею директора з виховної роботи в НВК №148 “Планета щастя”. Свою кар’єру починала у цьому ж закладі, у початковій школі, і за 12 років виросла від вчительки до адміністративної посади.
– В дитинстві я мріяла стати співачкою, але любов до дітей і приклад моєї вчительки початкових класів, Надії Миколаївни, визначили мій шлях, – згадує Ольга Олександрівна. – Спершу я вагалася між медициною та педагогікою, адже мама — медик, але зсередини побачила цю професію й зрозуміла, що це не моє. У коледжі остаточно переконалася, що педагогіка — моя стихія. Мабуть, ще й тому, що я народилась 5 жовтня – у Міжнародний день вчителя. Педколедж закінчила з червоним дипломом, як і університет. Мені завжди подобалося працювати з дітьми молодшого віку, тому нова посада стала справжнім викликом. Тепер доводиться працювати і з підлітками, і з їхніми батьками, розбирати конфліктами, і це відкриває для мене зовсім новий світ.
Зараз Ольга Буц відповідає за виховний процес у всіх класах, координує роботу шкільного парламенту РІТМ — Ради ініціативної творчої молоді. Учні 5–11 класів проводять концерти, беруть участь у волонтерських акціях для військових і притулків для тварин, активно пропонують власні ідеї. Вона наголошує, що підлітки іноді бувають непрості, але саме це робить роботу цікавою. Її день часто починається з розмов із батьками вже о восьмій ранку, адже виникає чимало конфліктних ситуацій. Попри це, пані Ольга вважає, що її завдання — не лише врегулювати суперечки, а й зробити школу місцем, де діти відчувають підтримку. Вона впевнена: шкільне самоврядування й партнерство з батьками допомагають виховати активну молодь, яка здатна впливати на рішення дорослих.
– Я переконана, що престижність професії вчителя напряму залежить від достойної заробітної плати, – зазначає Ольга Буц. – Молоді педагоги горять роботою, вони енергійні й креативні, але часто стикаються з матеріальними труднощами. У “Планеті щастя” ми намагаємося підтримувати колег системою преміювання та позабюджетними виплатами, проте все одно цього недостатньо. Хочеться, щоб люди йшли в педагогічні університети з бажанням працювати з дітьми, а не просто “для корочки”. Адже діти зараз непрості, батьки також вимагають діалогу, і вчитель повинен бути готовий до цього. Раніше слово вчителя було законом, тепер же ми працюємо в умовах постійних дискусій і маємо шукати баланс. Тем не менш, я вірю, що партнерство з батьками й щире бажання допомогти дітям можуть зробити школу сучасним і комфортним простором.
Михайло Григор’єв робить біологію живою
Михайло Григор’єв — учитель біології Дніпровського ліцею №123 «Тандем». Він працює тут уже вісім років, хоча педагогічний шлях почав у Кам’янському, де народився і закінчив школу. Отримав дві вищі освіти: біологічну — в Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара та історичну — у Криворізькому педагогічному університеті. До ліцею в Дніпрі їздить щодня електричкою, адже досі мешкає у Кам’янському. У професію пішов не за сімейною традицією, а через щиру любов до дітей та бажання навчати.
– Мені подобається працювати з дітьми, – зізнається Михайло Олександрович. – Це завжди виклик і для мене, і для них. Бо кожен урок для мене — як невелика пригода, у якій ти не лише викладач, а й партнер по відкриттях. Звичайно, у роботі вчителя є певні труднощі: низька зарплата, бюрократія, завищені очікування батьків. Але для мене головне — об’єктивність. Якщо дитина заслуговує на «шість», вона має отримати саме таку оцінку. Якщо «сім» — то «сім», незалежно від того, чи це олімпіадник, спортсмен чи танцюрист. Оцінка повинна бути чесною, а не результатом чужих амбіцій.
Щоб зацікавити учнів, учитель активно використовує сучасні інструменти. Він веде TikTok та Telegram-канал, де щодня публікує цікаві факти — від біології сну до таємниць дерев. Короткі відео легко завантажити й переглядати, навіть під час відключень світла.
Григор’єв також проводить «зелені уроки»: експерименти, заняття на подвір’ї та дистанційні включення з балки неподалік ліцею, де учні можуть «зазирнути» у мурашник чи водойму просто через камеру. Крім того, він застосовує карткові баталії — ігрову методику для повторення матеріалу, а для дослідів часто купує необхідні матеріали за власний кошт. А ще вчитель разом з учнями бере участь у міському проєкті GREEN-ED, завдяки якому діти відвідують підприємства та знайомляться з реальними професіями.
– Я стараюся робити біологію живою, – ділиться досвідом Михайло Григор’єв. – Використовую гумор, інтерактиви, експерименти. Мені важливо, щоб діти бачили практичний сенс у знаннях і могли ставити власні запитання. Наприклад, проєкт – GREEN -ED дозволив нам поїхати на меблеву фабрику, і це стало відкриттям для учнів. Хтось сказав: “Я тут працюватиму!”, а хтось вирішив, що шум заважає, і замислився над тим, як його подолати. Такі поїздки показують дітям життя зсередини, і це безцінний досвід. І ще я переконаний: будь-яка професія має бути гідно оплачена. Вчитель — не виняток. Ми теж маємо право на нормальне життя, на квартиру, на побутові речі, які створюють комфорт. Бо лише так можна працювати з віддачею.
Анастасія Парамєєва є амбасадоркою інноваційного освітнього проєкту
26-річна Анастасія Парамєєва працює у дніпровській гімназії №74 вже понад сім років. Вона починала свою педагогічну дорогу як вихователь групи подовженого дня, але згодом зайняла місце вчительки початкових класів. За її словами, спершу було непросто, адже на практиці під час навчання в коледжі вона навіть боялася заходити до класу. Однак робота швидко захопила молоду спеціалістку: вона зрозуміла, що може бути з дітьми на одній хвилі й створювати сучасні уроки, які справді цікаві школярам.
– Спочатку мені було дуже лячно йти до дітей, коли я ще була студенткою, – згадує Анастасія Михайлівна. – Але згодом втягнулася й зрозуміла, що можу знаходити спільну мову з учнями. Я намагаюся підбирати сучасні матеріали, щоб уроки були живими, наповненими практикою та грою. Використовую різні онлайн-ресурси, де діти можуть заробляти бали за досягнення, а потім ми разом організовуємо, наприклад, піца-вечірку чи екскурсію. Це мотивує набагато сильніше, ніж сухі оцінки. Крім того, ми працюємо за інноваційним освітнім проєктом, який дозволяє дітям ставити запитання, досліджувати теми, інтегровані у всі предмети. І я бачу, що їм це справді подобається.
Йдеться про проєкт “Освіта. Діти. Майбутнє”, який впроваджує в українських школах проєктно-діяльнісний підхід. Його суть у тому, щоб дитина з першого класу не лише виконувала завдання, а й вчилася формулювати власні запитання, досліджувати проблеми та шукати способи їх вирішення. У рамках цієї методики в уроки інтегрують сучасні технології: “Minecraft Education”, робототехніку з конструкторами, схожими на Lego, спеціальні навчальні зошити, що охоплюють одразу кілька предметів — від української мови до дизайну та англійської. Усе це дозволяє школярам не тільки запам’ятовувати матеріал, а й застосовувати його на практиці: запускати машинки, досліджувати силу тяжіння чи навіть знайомитися з біографіями Нобелівських лауреатів у віртуальному світі.
– Ми показуємо дітям, що будь-яку життєву проблему можна розкласти на частини й поступово вирішити, – пояснуює пані Анастасія. – Наприклад, коли ми вчили силу тяжіння, діти не просто слухали, а запускали машинку різними поверхнями й досліджували, чому вона їде чи не їде. Це зовсім інше сприйняття знань — через власний досвід. Вони вчаться не боятися помилок, а пробувати й шукати відповіді. Minecraft чи робототехніка для них — це не лише розвага, а справжній інструмент навчання. Навіть батьки на зборах пробували складати конструктор і запускати машинки з телефона. Я бачу, що діти більше зацікавлені, а батьки починають краще розуміти сенс нашої роботи.
Сьогодні Анастасія Парамєєва веде четвертий клас, який стане першим випуском гімназії в межах цього проєкту. Попри складні часи, вона сподівається, що школа й надалі залишатиметься в цій освітній програмі. Адже бачить реальні результати: діти мотивовані, креативні й відкриті до знань.
Фото Володимира Федорищева та з відкритих джерел.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що у Дніпрі відкрилися групи подовженого дня.
Категорія: Новини Дніпра, Освіта, Тема дня
