Луцька “Фронтера” виходить за межі літературного фестивалю, лишаючись у межах нащодавно відреставрованого Окольного замку. П’ята за рахунком подія залучила чималу кількість гостей – як письменників, поетів та літературознавців, так і стендаперів, музикантів і перформерів. І хоча фестиваль не відмовляється від своєї літературної складової, цьогоріч його програма посилює міждисциплінарність, а у формат майже не вписується книжковий ярмарок. Що додає “Фронтері” особливого шарму, переконана журналістка УП.Культура Анастасія Большакова, яка відвідала Луцьк цими вихідними.
Окольний замок – одна з найстаріших пам’яток міста, що була відреставрована й відкрита для відвідувачів під час повномасштабного вторгнення. Підземелля єзуїтського монастиря та вежа князів Чорторийських стали доступними для публіки лише два роки тому, але вже стали важливою локацією культурного життя Луцька.
2 і 3 серпня у просторому внутрішньому дворі Окольного замку відбувались театральні перформанси, стендап про українську літературу, дитячі й дорослі дискусії, поетичні читання, музика з бандурою під дощем. Хоча після мінливої погоди Києва у Луцьку мені нарешті вдалося відчути літо.
Прямуючи до Окольного замку, проходжу через Луцький ринок. У вихідні чи не найкраще йде збут взуття, одягу і свіжих домашніх продуктів. Але цими днями великі групи людей ігнорують базарні радощі, прямуючи до непримітної доріжки, що згодом розширюється і радує краєвидом на Замок Любарта, а трохи далі за ним і на Окольний. Місцеві добре знають цей маршрут – ним знову йдуть на “Фронтеру”.
Вранці суботи на зеленій галявині Фестивалю поступово збираються люди, волонтери у помаранчевих футболках займаються останніми приготуваннями.
"Усі хто тут є, почули про "Фронтеру", повірили і прийшли подивитися, що ж це за подія. Усі ви – це найцінніше, що є у цьому фестивалі. Коли ви дізнаєтеся про Фронтеру, коли розповідаєте про неї, приходите, то ми відчуваємо, що все робимо правильно. Ну, а якщо щось ми робимо неправильно, то пишіть в коментарях", – цими словами засновниці Елли Яцути й розпочинається V-та Фронтера.
“Але книжок тут майже немає!”, – розповідають мені дві відвідувачки. Дівчата на м’яких пуфах відпочивають у тіні замку. Втім, в руках вони таки тримають щойно придбані видання з кольоровими зрізами. Не втримались, жартують вони. “Усе ж таки, літературний фестиваль!”.
Для книжок тут виділяють лише один стенд – ним оперує цьогоріч київська книгарня Readeat. Щоб дійти до нього, треба пройти увесь шлях фестивальника: від головної сцени, через фудкорт і сувенірні лавки, до насичено зеленої стійки, біля якої не буває порожньо.
Театрально-музичний перформанс "Rock'n'Roll для ПАКО" про Юрка Покальчука, письменника і перекладача, "хрещеного батька" Ірени Карпи і Сергія Жадана – одна з яскравіших подій суботньої "Фронтери". Подію організував Театр "Гармидер" за участі режисерки Руслани Порицької, музикантів Ігора Літвінюка, Романа Вознюка, Мирослава Кіруєва, Євгена Манна та перформера Гліба Зельгіна.
Постать Покальчука все активніше звучить у луцькому культурному просторі. На околицях міста нині стоїть стара родинна хата Покальчуків, яку громада реставрує і перетворює на міжнародну резиденцію для письменників, перекладачів, культурних менеджерів і музикантів. До цієї хати свого часу приїздили письменник Олесь Гончар, режисер-шістдесятник Лесь Танюк, літературознавець та політик Микола Жулинський, історик та професор Олександр Цинкаловський та багато інших. Тож містяни вирішили відновити історичний зв'язок письменника та перекладача з Волинню, де мешкала родина Покальчуків.
Ще одне яскраве враження суботи – "Підпільні читання" стендаперів Антона Тимошенка, Анастасії Зухвалої, Ганни Кочегури, Сергія Степаниська та авторкою енциклопедії про укрліт Анастасією Євдокимовою.
На початку виступу стендаперів знову помічаю дівчат з книжками. Книжок в їх руках вже не дві, а чотири. Вони обговорюють свої покупки і планують спільні подорожі на інші фестивалі.
"Я сюди прийшла послухати Підпільний [стендап, – УП]! Поки не маю змоги поїхати в Київ, то класно що їх запросили сюди. Я взагалі мало знайомих імен в програмі бачила, але за компанію прийшла шукати когось цікавого", – розповідає мені темноволоса дівчина-підлітка.
"Поїдеш з нами у Львів на ще один фест, там взагалі впадеш", – жартома підтримують дівчину подруги.
Стендап не робить подію "простішою й приземленішою", а ніби запрошує нових гостей до читання. І навіть після події з усіма можливими і неможливими жартами, дитячо-доросла книжка "Що воно таке? Українська література" з'являється’ в руках малечі, підлітків та дорослих.
Літературні фестивалі все менше схожі на зібрання "живих класиків". До діалогу запрошують молодь, експериментаторів, локальні голоси – блогерів, драматургів, стендаперів, кураторів з інших сфер. І це радикально змінює динаміку: розмова стає живою, з'єднує локальні контексти з національним, залучає до роздумів найрізноманітніші аудиторії.
Так на дискусії з Богданом Логвиненком, творцем спільноти Ukraїner, на сцені розглядали його пости з фейсбука, а глядачі обговорювали нещодавній мітинг "з картонками", який пройшовся країною після скандального закону про ліквідацію НАБУ і САП.
На прикладі "Фронтери" можна простежити, як змінюється літературно-фестивальний ландшафт країни. З десять років тому перелічити великі літературні події можна було на пальцях однієї руки. У всіх них виразною частиною був книжковий ярмарок, видавці диктували формати та програми, часто відштовхуючись від своїх видавничих планів, ніж від запитів відвідувачів. Нині ж фестивалі перестають бути головними дистрибуційними майданчиками книжки. А яскраві книжкові події відбуваються в багатьох великих містах – лише на серпень фестивалів хоч розірвись: у Львові, у Харкові, і звісно ж у Києві.
Та Луцьк зміг підкорити не лише якістю контенту, а й калейдоскопом тем, які пов’язані між собою – відкрити простір для розмови не лише "про книжки", а й "через книжки". Тож порівнювати його з Книжковим Арсеналом та Книжковою країною у Києві, або Книжковим форумом чи Землею поетів у Львові немає жодної потреби. Адже Луцьк тепер має своє унікальне літературне обличчя.
"Часто ми навіть не усвідомлюємо походження тих чи інших елементів нашої культури – етимологій, ідіом, символів, образів. І як же прекрасно, коли сусідська розвалена хата набуває глибинного сенсу.
Ще, наприклад, місце, де ми в дитинстві купалися в Стиру, а він протікає і через мамине село, ми з пацанами знайшли сотні гільз і патронів. Там стояла кулеметна точка часів Другої світової.
А там, де ми побудували величезну халабуду на горбку і осягали підлітковий вік, тисячу років тому свій наглядовий пункт поставили варяги й русини на торгівельному шляху до Перемиля", – зачитує свою промову луцький поет Павло Коробчук, розповідаючи про місто й про людей.
Місто не пропонує ідеальної картинки й безумовно безпечної локації. Ми можемо лише разом створювати ілюзію цієї безпеки та водночас нагадувати один одному, де знаходиться укриття.
"Помітно, що багато людей приїхали з інших міст. Це видно з того, що ще за кілька днів до фестивалю нам буквально зривали дірект й питали, де зупинитись, бо не було вільних готелів. Так само не було квитків на потяги. Можна сказати, наша мрія здійснилась. І ми навіть жартома просили у "Укрзалізниці" додатковий вагон.
Це означає, що фестиваль став цікавим не тільки для лучан. Він став видимим, і не лише назовні, а й тут, для містян. Бо коли до міста приїжджають люди, місто починає інакше себе усвідомлювати", – розповідає Елла Яцута
Зростання впізнаваності – не лише згадки в медіа чи у соцмережах. Це про довготривалу асоціацію: "А, це ж те місто, де був класний фестиваль!". Якщо досвід був емоційно зарядженим, місто залишиться в памʼяті поруч з ним.
Багато хто з гостей залишався на території Окольного замку цілісінький день.
"Ми свідомо відійшли від звичного формату, коли події ранжуються за "відомістю" учасників. Знаєте, як коли зранку – "менш відомі", а на вечір – "хедлайнери", і всі збираються на них.
Ми сказали: у нас немає хедлайнерів. У нас є програма, де кожна розмова розкриває тему по-своєму й веде до фінальної події. Ми хочемо, щоб люди вийшли з неї емоційно зарядженими, з відчуттям, що пройшли якийсь внутрішній шлях. І тому події розставлені не за популярністю, а за змістом. Цього року це спрацювало".
І вже традицією Фронтери став літній дощ, який зовсім нікого не злякав. Перед останнім виступом бандуристки Марії Круть під парасолями ховаються відвідувачі, щоб купити квитки. І певно, захочуть сюди повернутися ще.
