Агросектор, мабуть, один з найдинамічніших у вітчизняній економіці, а агропродукція забезпечує більш як половину нашого товарного експорту. Водночас наявний потенціал сектора використовується недостатньо: ефективність виробництва значно відстає від найкращих світових показників, та й переважають в українському агропродовольчому експорті здебільшого сировина й продукція з низьким ступенем переробки. Виходить, є у сектора можливість зростання, а отже, й потреба в подальших реформах.
Наявні проблеми АПК багато в чому пов'язані з нерівноправним становищем сільськогосподарських виробників у системі агропромислових ринків. Це зумовлено передусім структурою цих ринків. Як видно на рис. 1, на більшості ринків, суміжних із ринками сільгосппродукції, панують великі підприємства. При цьому наведені дані завищують рівень концентрації в аграрному секторі, де близько третини продукції виробляється в господарствах населення.
Значна різниця рівнів концентрації призводить до очевидного — до відмінностей у переговірній силі між сільськогосподарськими виробниками й покупцями їхньої продукції, постачальниками техніки, добрив тощо. Відповідно, до порушення еквівалентності в обміні між ними й масштабного перерозподілу доходів.
Так, подібна структура характерна для агропромислових ринків у більшості країн. Однак у розвинених країнах становище фермерів в агропродовольчих ланцюжках зміцнюється за рахунок кооперативів: у молочному секторі ЄС їхня частка становить близько 60%, у виноробстві, постачанні овочів і фруктів — 40%. Достатньо важливу роль відіграє й послідовна державна політика, спрямована на підтримку малого та середнього бізнесу, зокрема фермерів.
17 квітня 2019 року Європейський парламент і Рада ЄС ухвалили Директиву 2019/633 «Про недобросовісні торговельні практики у відносинах між підприємствами в ланцюгу постачань сільськогосподарських і харчових продуктів». Щоб поліпшити становище малого й середнього бізнесу, Євросоюз заборонив 16 недобросовісних торговельних практик, зокрема:
Відповідні зміни внесені до законодавства всіх 27 членів ЄС. При цьому багато хто з них розширив список недобросовісних торговельних практик або зробив заборони більш суворими. 2023 року виявлено 269 порушень: 41% порушень — у ритейлерів, 36 — у підприємств харчової промисловості та 22% — у підприємств оптової торгівлі. На порушників накладено штрафів на загальну суму 22 млн євро.
В Україні кооперативи не одержали значного розвитку: їхня частка на аграрних ринках оцінюється лише в 1%. Державна підтримка малого й середнього бізнесу також здебільшого декларативна. Свого часу експерти Німецької консультативної групи при уряді України порівняли ланцюжок виробництва й маркетингу пшениці в Україні та Німеччині (див. рис. 2). З'ясувалося, що українські виробники при експорті пшениці одержують 40% від її ціни на світовому ринку, тоді як німецькі фермери — 70%. Частково це пояснюється більшими втратами під час збирання й зберігання в нашій країні, але важливішу роль відіграють інші фактори: більші витрати на зберігання, перевезення зерна, перевалку в портах, високі торговельні надбавки.
Антимонопольний комітет України (АМКУ) з'ясував, що роздрібні торговельні мережі активно використовують недобросовісні торговельні практики. Договори з постачальниками передбачають перекладання на останніх комерційних ризиків, тривалі терміни розрахунків, маркетингові послуги без обґрунтування їхньої вартості. 2015 року АМКУ оштрафував 15 роздрібних мереж у Києві на загальну суму 203,6 млн грн. Перебіг розслідування й рішення докладно розглядалися в ZN.UA («Незговірливий ритейл», «Вирок непоступливому ритейлу»). Однак більшість відповідачів домоглися в судах скасування цього рішення. Адже в нашій країні, на жаль, відсутні законодавчі акти, що забороняють недобросовісні торговельні практики.
Проблеми, пов'язані зі значними витратами під час експорту й недобросовісними торговельними практиками, частково розв’язали агрохолдинги, які самі перевозять, зберігають продукцію, реалізують її через власні торговельні мережі. Але виробники меншого масштабу найчастіше змушені погоджуватися на вкрай невигідні для них умови співпраці з торговельними мережами та іншими покупцями.
Ситуація почала змінюватися тільки в умовах війни. 26 лютого 2022 року Кабінет міністрів ухвалив постанову №160, відповідно до якої максимальні терміни розрахунку за соціально значущі продовольчі товари вітчизняного виробництва мають становити 10 днів. Пізніше постанова №650 від 19.07.2023 обмежила розмір торговельної націнки на ці товари. 14 квітня 2023 року найбільші торговельні мережі підписали меморандум, зобов'язавшись скоротити терміни розрахунку за базові продовольчі товари до 30 днів. Однак ці документи, по-перше, стосуються далеко не всіх продовольчих товарів, а по-друге, діятимуть лише в період воєнного стану.
Законодавці тримають таку серйозну проблему у фокусі. Ба більше, до Верховної Ради України внесено цілу низку законопроєктів, що пропонують імплементувати Директиву ЄС 2019/633 у вітчизняне законодавство. На жаль, на нашу думку, усі ці законопроєкти мають значні недоліки.
Проєкт закону №6068 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення сприятливих умов для товаровиробників при реалізації харчових продуктів» передбачає внесення змін до Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів». Але у згаданому законі регулюються відносини із забезпечення операторами ринку безпечності та якості харчових продуктів у процесі їхнього виробництва та реалізації, а не відносини, пов'язані з організацією торговельної діяльності. До того ж контрольні функції пропонується покласти на Держпродспоживслужбу, яка не має ні необхідних повноважень, ні досвіду для їхнього ефективного здійснення.
Мета альтернативного законопроєкту №6068-1 «Про внесення змін до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (щодо подолання практик недобросовісної конкуренції у сфері поставок сільськогосподарської продукції)» — удосконалення правових засад захисту суб'єктів господарювання, що здійснюють поставки сільськогосподарської продукції, від недобросовісних торговельних практик з боку покупців. Утім, при цьому без захисту від таких практик залишаються підприємства харчової промисловості.
Проєкт закону №6068-3 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту від недобросовісної конкуренції» характеризує недобросовісні торговельні практики як види недобросовісної конкуренції. При цьому правова природа недобросовісних торговельних практик і недобросовісної конкуренції істотно різниться, і в ЄС вони регулюються різними законодавчими актами.
Нарешті, на початку цього року група депутатів внесла до Верховної Ради законопроєкт № 12440 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Антимонопольного комітету України». Він, зокрема, передбачає запровадження відповідальності за зловживання вигіднішою переговорною позицією. Таке зловживання розглядається як тип антиконкурентної поведінки, коли компанія використовує той факт, що один з її торговельних партнерів залежить від неї. При цьому цей партнер може бути визнаний економічно залежним у тому разі, якщо відповідні договірні відносини тривають понад три роки поспіль і обсяг товарообороту між відповідними компаніями перевищує 30% вартості його активів або сукупного обсягу реалізації. Виходить, що якщо торговельна мережа закуповує 29% продукції підприємства, то вона зможе безкарно затримувати платежі, нав'язувати непотрібні послуги тощо. До того ж економічна залежність визнається лише за певних співвідношень між вартістю активів і обсягами реалізації продавця й покупця. Усе це обмежує можливості боротьби зі зловживаннями.
А 26 травня 2025 року до Верховної Ради внесено законопроєкт №13312 «Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки виробників сільськогосподарської продукції». Він передбачає низку заходів щодо підтримки аграрного сектора, зокрема запровадження відповідальності за недобросовісну торговельну практику, граничні терміни розрахунків за харчову продукцію. Зазначений проєкт було підтримано парламентським комітетом з питань аграрної та земельної політики. Але недобросовісна торговельна практика розглядається в ньому як вид недобросовісної конкуренції. Є й низка інших недоліків. Висновок Науково-експертного управління Апарату Верховної Ради, у якому їх обґрунтовано критикують, за обсягом перевищує сам проєкт.
Найграмотнішим, на наш погляд, є законопроєкт №6068-2 «Про захист від недобросовісних торгових практик у відносинах між суб'єктами господарювання у сфері постачання сільськогосподарських і харчових продуктів». Хоча й він не позбавлений недоліків.
Норми законопроєкту стосуються всіх суб'єктів господарювання, що діють у ланцюжку поставок харчових продуктів. Однак вимоги Директиви ЄС не поширюються на дії покупців із річним оборотом до 2 млн євро. Доцільно встановити відповідні граничні значення в аналізованому проєкті. Це дасть змогу запобігти перевіркам малих підприємств.
У законопроєкті повернення непроданих товарів без оплати за ці товари і/або без оплати за їхню утилізацію належить до практик, які можуть бути дозволені на підставі чіткого й зрозумілого договору. З огляду на те, що такі дії ритейлерів завдають значної шкоди вітчизняним підприємствам, доцільно заборонити їх. У наших умовах дозвіл передбачати їх у договорах нічого не змінить.
Директива ЄС 2019/633 передбачає засоби захисту конфіденційності заявника. Водночас зазначений проєкт, як і інші, приділяє недостатньо уваги цьому питанню. Варто доповнити його положеннями, що дають можливість забезпечити конфіденційність заявника, надати АМКУ право розпочати розслідування з власної ініціативи.
На жаль, законопроєкту №6068-2, як і інших, і досі не розглядали. Доцільно прийняти цей проєкт у першому читанні, а потім доопрацювати. Але для цього необхідна політична воля, а її, схоже, немає. Тому кількість проєктів множиться, а проблеми не вирішуються.
