Якось уночі оператори дронів із підрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України полювали на окупантів. Або, як висловився співрозмовник УП серед розвідників, "*бали пі*орів скидами".
Одному з пілотів вдалося налаштувати ідеальне зображення, щоб коригувати удари безпілотником. "Офігенна картинка! Режисура на вищому рівні. Ти справжній Тарантіно", – захоплювалися побратими. Так прізвище американського режисера стало позивним для українського оператора БПЛА. Щоправда, ненадовго.
Вранці бійці з'ясували, що били по позиціях корейців, які воювали проти України під російським триколором. Тоді вони вибрали для пілота новий псевдонім – Лічхандон. Раптом ви не знали: Лі Чхан Дон – відомий південнокорейський режисер.
Розвідники зобов'язані регулярно змінювати позивні, щоб російські військові не змогли їх ідентифікувати, тому оператор дронів уже давно не Лічхандон. Але поза бойовою роботою побратими продовжують жартома називати його саме так.
Зараз у багатьох українських військових є позивні. Використовують їх для конспірації та зручної взаємодії під час роботи "в полях".
Культура псевдонімів розвивалася в Україні століттями. Можна виокремити чотири основні етапи: козацтво, діяльність підпільників, участь добровольців і миротворців у війнах за кордоном, сучасна російсько-українська війна.
"Українська правда" поспілкувалася з істориком і військовим Ігорем Бігуном, щоб розібратися, як і навіщо українці використовували псевдоніми в різні історичні періоди. Про традиції присвоєння позивних під час нинішньої російсько-української війни ми розпитали у бійців, розвідників і контррозвідників.
Цей текст – про історію та історії. Запрошуємо вас у подорож від козацтва до сьогодення.
Змінювати ім'я при зміні роду діяльності або соціального статусу – давня традиція. Її зачинателями в Україні історики вважають козаків. Адже всі, хто тікав на Січ, ставали вільними від кріпацтва.
Більшість із них бралися до військової справи. Часто-густо основою для псевдонімів ставали звання й посади козаків: Курінний, Джура, Сотник, Хорунжий.
Самоіронії козакам точно не бракувало. Вони раз у раз вигадували одне одному гумористичні або іронічні прізвиська, пов'язані з особливостями зовнішності, як-то Горбоніс чи Рябко.
Захоплення або залежності також віддзеркалювалися в псевдонімах. Якщо козак був затятим картярем, йому могли дати прізвисько "Туз" або "Нижник" (еквівалент "валета" у картах). Спойлер: в сучасному українському війську позивні роздають за подібними принципами.
Після ліквідації козацького устрою в Україні почався період затишшя в розвитку культури псевдонімів. За кордоном ця традиція навпаки набирала обертів.
Учасники польського визвольного руху активно використовували позивні для конспірації, розповідає УП історик і військовий Ігор Бігун. Він, до слова, не має військового прізвиська. Адже служить у штабі і вважає недоречним використовувати псевдо в таких умовах.
"Оскільки поляки в 1918 році змогли відновити свою державність, їхню історію ретельно вивчали представники українського визвольного руху, щоб можна було повторити успіх. Українська військова організація (УВО) багато чого запозичила в поляків, – каже Бігун. – Практика приховування реальних імен за псевдонімами вперше в українському націоналістичному русі з'явилася саме тоді".
Цей звичай перейшов у спадок ОУН, а згодом і УПА. Українські підпільники брали псевдоніми виключно для конспірації. Іноді вони навіть не знали реальних імен і прізвищ одне одного. Це було гарантією безпеки в разі арештів і допитів їхніх побратимів.
Командири мали по кілька псевдонімів, щоб не потрапити на гачок до спецслужб. Наприклад, Роман Шухевич був головою проводу ОУН, головнокомандувачем Української повстанської армії, генеральним секретарем з військових справ Української Головної Визвольної Ради (УГВР). В ОУН він був відомий як Тур, в УПА – як Тарас Чупринка, а в УГВР – як Роман Лозовський. Листувався з членами проводу під псевдонімом "Чернець".
"Іноді підпільники брали псевдоніми на честь своїх ворогів. Один із провідників у Волинській області 1943–1944 років мав прізвисько "Ленін", бо в міжвоєнний час був членом Комуністичної партії Західної України. Були і Сталін, і Ватутін, і Хрущов. Щонайменше троє учасників ОУН мали псевдонім "Берія"", – розповідає історик Ігор Бігун.
Це було настільки поширене явище, що в командуванні Української повстанської армії почали видавати накази про заборону використовувати так звані "ворожі" псевдоніми. Бо траплялися курйози. Уявіть собі, як нагороджувати відзнаками УПА повстанців на псевдо "Сталін" чи "Берія"? Однак, за словами Бігуна, цих заборон у підпіллі не дотримувалися.
Уздовж дороги чимчикують на вокзал молодики з величезними баулами – добровольці Української національної асамблеї – Української народної самооборони (УНА-УНСО). Повз них повільно проїжджає на велосипеді місцевий чолов'яга.
– Хлопці, ви куди? – запитує він.
– На війну. В Придністров'я, – голосно вигукує хтось із натовпу.
– Блін, я би з вами… Але куди мені ровера подіти? – знизує плечима чоловік.
Пів дня всі гуртом ходили по родичах місцевих "УНСОвців", щоб залишити в них велосипед добровольця. Вдалося з третьої спроби – запхали двоколісний транспорт у сарай одному з хлопців. На війну в Придністров'я велосипедист поїхав із позивним "Ровер".
Члени УНА-УНСО використовували псевдоніми під час участі у війнах у Придністров'ї в 1992-му (на боці придністровських сепаратистів), в Абхазії в 1993-му (на боці грузинів), в Чечні в 1994–1995-их (на боці чеченців), розповідає УП бойовий командир УНА-УНСО, чинний офіцер 112-ої бригади територіальної оборони Ігор "Тополя" Мазур. Без позивних були тільки штабісти, які не виїжджали на "бойові".
Щоб зашифруватися від російських і українських спецслужб, представники організації змінювали позивні від війни до війни. В Придністров'ї Мазур називав себе Гай. Він сам обрав цей псевдонім із прив'язкою до прізвища прадіда.
На війну в Абхазії позивні для добровольців вигадував керівник київської організації. Мазур став Тополею, бо має два метри зросту.
"Наша партія бійців, яка їхала в Абхазію, була "дерев'яна". Всі були з позивними, пов'язаними з деревами: "Тополя", "Шипшина", "Калина", "Верба", "Береза". Наступна партія мала псевдоніми, які асоціюються з погодою: "Дощ", "Сльота", "Калюжний", "Ясний"", – пригадує Тополя.
Нагадаємо, що журналіст і засновник "Української правди" Георгій Гонгадзе в 1993-му знімав документальний фільм "Тіні війни" під час російського вторгнення в Абхазію. Головними героями стрічки були бійці УНА-УНСО.
В Чечні "УНСОвці" брали "регіональні" позивні. Мазур був Аскером, що з чеченської перекладається як солдат.
Під час російсько-української війни боєць використовує свій другий псевдонім – "Тополя". Позивний настільки приклеївся до Мазура, що часом люди сприймають його як справжнє прізвище офіцера.
– Вітер-1! Вітер-1! Вітер-1! – чітко говорить у рацію один із українських бійців.
– Дощ-10, прийом! – відповідає радист на іншому кінці дрота.
Приблизно так військові вже багато років зв'язуються одне з одним, щоб скоординувати дії на полі бою. В радіоефірі заборонено звертатися одне до одного на ім'я, прізвище, посади, оскільки противник завжди прослуховує зв'язок.
Із поширенням радіостанцій у ХХ столітті в кадрових арміях світу позивні почали використовувати всі радисти. Українці – не виняток.
Раніше псевдоніми в ЗСУ були закріплені в основному за раціями, а не за військовими. Радіопозивні зазвичай складалися зі слова і цифри. Бійцям їх передавали в таблицях, що складали в службі зв'язку підрозділу.
Оскільки до 2014 року в Україні не було активних бойових дій, українці найактивніше використовували радіопозивні під час участі в миротворчих операціях за кордоном.
Діаметрально протилежна ситуація була в спецслужбах. У центрі спецоперацій "Альфа" СБУ наявність позивного стала обов'язковою для всіх контррозвідників задовго до початку російського вторгнення в 2014-му. Ба більше, до псевдоніма висувають чимало вимог: він має бути короткий, не співзвучний із прізвищем, мати багато дзвінких приголосних, щоб чітко розрізняти в рації.
Полковник Служби безпеки України Роман Костенко ділиться з УП давньою традицією "альфівців":
"Ти не можеш сам вибрати собі позивний. Вони зазвичай народжуються зі смішних історій або курйозних ситуацій. "Трос", бо порвав усі троси на тренажерах під час першого тренування. "Краб", бо плаває нестандартно. В мене вийшло не "залетіти" в перші місяці служби, тому отримав нормальний псевдонім (сміється)".
Костенко став Громом у 2008 році, щойно перевівся в СБУ із ЗСУ. В "Альфі" він займався мінно-вибуховою справою. Де би він не з'являвся – на навчаннях чи бойових завданнях, усе навколо гриміло, тому й "Гром".
"Альфівці" мають як основні позивні, так і одноразові. Останні вони почали активно використовувати вже після 2014-го – під час спецоперацій і бойових задач. Дехто з командирів тимчасово змінює оригінальні псевдо своїх бійців на числові – не "Турист", а "221-ий". Хтось грається з іменами і прізвищами – не Іван Петренко, а "Дмитро Шевченко". І, звісно, ніхто не афішує, що він з "Альфи".
Нині в українській армії щонайменше 880 тисяч військових. Більшість із них мають позивні. Виняток – штабісти в тилу (вони зазвичай звертаються один до одного на ім'я та прізвище).
Обмін короткими кличками став масовим від початку бойових дій на сході України. По-перше, чимало бійців отримали портативні рації для комунікації в "полях". Правила збереження анонімності ніхто не скасовував. По-друге, набагато зручніше звертатися до побратима на коротке псевдо, ніж на довгі ім'я та прізвище.
Свої позивні ще в часи АТО отримали чинний і колишній головнокомандувачі ЗСУ Олександр "Барс" Сирський і Валерій "Волонтер" Залужний.
Сирський керував однойменною групою військових. А Залужний обрав такий псевдонім після того, як відсидів на гауптвахті 5 днів за "неналежне забезпечення бійців на полігоні "Широкий лан" у 2016-му (тоді саме волонтери тримали справу на контролі), пояснює УП співрозмовник в оточенні ексголовкома.
В бойових підрозділах позивні не мають повторюватися, щоб не плутатися під час виконання завдань. Але загалом у бригадах нерідко можна зустріти "близнюків".
"Коли прийшов в армію у 2022-му, всі навколо були Адвокатами, Дідами, Бородами. А я хотів унікальний позивний, тому обрав "Морті". Мені подобається цей персонаж у серіалі "Рік і Морті", бо він розвивається щосезону: морально й інтелектуально. За період служби я зустрічав кількох військових із позивним "Морті", один із них теж "хартієць"", – розповідає УП 27-річний Олексій Крименюк, начальник відділу планування бригади "Хартія".
Дехто з військових, як Морті, вигадує собі позивний сам.
Хтось приходить у військо з дитячими прізвиськами, як начмед із позивним "Раджа". Друзі почали називати його Раджею ще в початкових класах школи, бо вже тоді він був лідером у колективі. 30-річний медик долучився до війська в 2023-му з цим же псевдонімом.
Комусь позивні підбирають на БЗВП – з прив'язкою до віку, цивільної професії, зовнішніх особливостей. Але найчастіше клички "народжуються" в курйозних ситуаціях на службі або на полі бою.
Одного разу групі українських розвідників довелося "тактично відступати" з позицій. Вони настільки швидко збиралися і тікали, що один із бійців забув свої берці, але "евакуював" класичні туфлі, які тримав на позиціях "про всяк випадок".
Через активність бойових дій у розвідника не було можливості купити нове тактичне взуття, тому довелося якийсь час ходити на позиціях у пікселі й елегантних лакованих туфлях. Побратими довго сміялися, а потім дали йому позивний "Мажор".
За майже п'ять століть мета використання псевдонімів в Україні еволюціонувала від бажання розпочати нове життя з новим іменем до конспірації та зручності на полі бою. Зараз українці пишуть нову сторінку в історії розвитку позивних. Не схожу на всі попередні.
За сотнями тисяч абстрактних псевдонімів ховаються реальні бійці – зі своїми особливостями, звичками і забобонами.
"В моєму батальйоні кажуть: не варто змінювати позивний, бо може статися біда. Бували випадки, коли бійці гинули в боях майже одразу після того, як змінювали позивні, які їм не подобалися. Тому всі вірять у цей забобон", – розповідає УП боєць із доволі еротичним позивним.
Чоловік долучився до Сил оборони України на початку великої війни. Понад півтора року він узагалі не мав прізвиська, бо служив в охоронному підрозділі в Києві, де це не схвалювали.
Наприкінці вересня 2023-го військовий перевівся в бойовий батальйон. На Донеччині вже холодало. Але чолов'яга все одно не зраджував своїй звичці – й надалі спав у самому спідньому. І час від часу вибігав уночі на вулицю покурити, напівоголений.
Побратими дивувалися, бо зазвичай у польових умовах всі відпочивають у "термухах", а часом навіть одягнені. І підколювали чоловіка. Так він і отримав позивний "Стриптиз". Ходить із ним уже два роки.
