Напередодні переходу переговорного процесу щодо завершення війни в Україні у вирішальну стадію, цікаво спостерігати за зміною кремлівських методичок про окремих українських політиків. Що, зокрема, може дещо пояснити про подальшу стратегію москви для повернення впливу на нашу країну.
Перше, що можна помітити — так це те, що окремі українські політики та громадські діячі знову розглядаються крізь призму субʼєктності. Абстрактної «Київської хунти», з якою слід вести війну на знищення, більше немає. Є окремі фігури з власними інтересами та лінією поведінки.
По-друге, суттєво знизилася увага до представників відверто проросійського табору. Пануюча раніше дилема — «Медведчук та всі інші» більше не користується популярністю. А прізвище самого потенційного гауляйтера всієї України перебуває десь на периферії аналітичних оглядів.
Зник з інформаційного простору Євген Мураєв, а Олег Царьов якщо і цитується пулом кремлівських каналів, то лише у якості «блогера».
«Звільняти» українців з-під «бандерівської окупації» у москві більше не збираються. Принаймні, зараз.
Але інтерес до окремих політиків зберігся. Так, Telegram-канал «Тайная канцелярия» 425 тис. підписників) пише:
«З огляду на суспільного роздратування політична еліта стрімко фрагментується. Мери великих міст, впливові регіональні клани та частина депутатського корпусу вже почали готувати власні сценарії, припускаючи, що у разі падіння рейтингів Зеленського можна буде перехопити ініціативу. Посилення конкурентів, таких як Порошенко, Кличко, Тимошенко чи Залужний, стає все більш помітним, особливо після сигналів невдоволення з боку США».
Не вдаючись у деталі, слід сказати, що якщо «посилення конкурентів» чинного президента у вигляді Залужного і Порошенка ще можна якось пояснити, то рейтингові показники Кличка, а особливо Тимошенко підстав для такого переконання не дають.
Але згадки про Тимошенко дедалі частіше зʼявляються в російському офіційному інформпросторі.
Із задоволенням (і багато) цитує Юлію Тимошенко, особливо у звʼязку з історією обмеження повноважень антикорупційних органів, коли вона заявляла про «деколонізацію України», російський офіціоз RT, gazeta.ru і lenta.ru.
«Юлия Тимошенко заявила, что Украина превращается в страну без будущего», — це вже заголовок статті ТАСС.
Політолог-втікач Кость Бондаренко, який виступив консультантом для статті австрійського аналітичного ресурсу ABC Political Studies про українську опозицію, перераховує її лідерів: Петро Порошенко, Юлія Тимошенко, Юрій Бойко, Вадим Новинський, Артем Дмитрук, Олександр Дубінський, Арсен Аваков.
Відзначимо, що Залужного немає й тут, але знову ж є Тимошенко та, ще більш дивно, Аваков.
Можна припустити, що подібне інформаційне загравання москва веде не стільки з конкретною Юлією Тимошенко, скільки з власною аудиторією, яку повільно готують до того, що деякі українські політики знову можуть стати потенційними «партнерами», з якими можна домовлятися.
Перевага віддаватиметься досвідченим політикам, які ще памʼятають мирні часи та нескінченні газові «договорняки». Принаймні, з ними кремль уже мав взаємовигідні, хоча і не завжди гладкі відносини.
І ось тут конкретна Юлія Тимошенко цілком може стати у нагоді. Тим більше, що її остання риторика щодо скандального закону проти НАБУ і САП про «зовнішнє управління Україною» повністю ретранслює кремлівські наративи.
Ймовірно, москва готова до співпраці — і публікації на її офіційних владних анналах цю готовністю ілюструють. Інакше як пояснити таку зміну курсу на лояльність?
