Ввечері 16 вересня в будівлі Офісу президента було людно й порожньо одночасно.
Того дня Володимир Зеленський приймав у себе фракцію "Слуги народу", тож, цілком логічно, чекав більше ніж дві сотні депутатів. Втім, як розповідають "Українській правді" присутні на цій нараді, зібрати на високу аудієнцію з Лідером (саме так з великої літери депутати жартома пишуть про президента) вдалося, може, 120–130 людей.
Половина місць у залі були виклично порожні, і президента такий виклик обурив. Аж довелося депутатів пожурити, суворо наказати у жовтні бути організованішими і для годиться пересадити поближче до Лідера людей із задніх рядів.
Погану відвідуваність можна пояснити тим, що цю зустріч Зеленський пообіцяв народним обранцям ще в липні. Тоді саме гриміла, мабуть, найбільша внутрішньополітична криза останніх років, коли команда президента руками депутатів намагалася ліквідувати незалежність антикорупційних органів.
Але коли під ОП миттєво зібрались тисячі протестуючих, Банкова спробувала умити руки і зробити винними самих депутатів. Як заявив був один голова однієї установи на вулиці Банковій у розмові зі студентами, "це ж не був закон, це депутати проголосували зміни, які хтось там десь вносив".
"Слуги" вимагали пояснень від Офісу, у президента час на зустріч знайшовся тільки тепер, проте щось пояснювати він навіть не планував.
"Майже вся зустріч пройшла в розмовах про теми колег типу ВПО, якась соціалка і так далі. Трохи про війну і переговори. Про історію з НАБУ сказано було ледь не випадково і нічого по суті. Тому ясно, що в жовтні на зустріч прийде ще менше", – з обуренням і посмішкою резюмує результати зустрічі з президентом один із депутатів.
Однак на зустрічі згадали й тему, яка ще кілька тижнів тому викликала в багатьох загострений інтерес як щось дуже ймовірне в близькому часі – президента запитали про вибори.
Що відповів Зеленський на пряме запитання про вибори та хто, як і чи готується до можливої кампанії, розбиралась "Українська правда".
Після довгих розмов про влаштування внутрішньо переміщених осіб, легалізацію інтимних послуг і зміни зарплат депутати запитали президента про перспективи закінчення війни.
"Якщо підсумувати, то відповідь Зеленського була, що от "поки воюємо". Але якщо справи на фронті будуть погані, то доведеться йти на якісь важкі рішення", – розповідає один із депутатів у розмові з УП.
"Ще цікава фраза була від президента: "У мене багато енергії, вік дозволяє, тому ми цю війну завершимо і добре", – додає інший учасник зустрічі.
Коли ж нарешті торкнулись питання виборів, то президент сказав речі, які уже частково озвучував для преси, однак із нюансом.
"Зеленський сказав, що це питання важливе лише або для росіян, або для української опозиції. Для всіх інших вибори не актуальні – нам війну закінчувати", – передає слова президента один із нардепів.
Загалом така позиція президента якось уже звучала. А втім, це не заважало в кулуарах влади вести непублічну, проте досить предметну, підготовку до можливої виборчої кампанії.
Офіційним стартом роботи такого штибу, мабуть, варто вважати візит глави ОП Андрія Єрмака до Вашингтона в грудні минулого року. Точніше не сам візит, а зупинку дорогою назад у Лондоні, де права рука президента Зеленського намагався укласти якщо не союзний договір, то принаймні пакт про ненапад із послом України у Великій Британії Валерієм Залужним.
"Залужний тоді послухав, покивав головою, але в колі своїх повторював фразу, що "єдині вибори, які зараз можливі в Україні – це вибори в Госдуму РФ". Мовляв, якщо почнуться вибори, то ми програли. А президента в Росії не вибирають", – переказує слова посла України в Лондоні людина з його оточення.
А втім, десь на початку лютого 2025 року команда Зеленського почала серйозно думати про можливі варіанти, як піти на вибори.
В той період на Банкову приводили різних політтехнологів, зокрема нині перший віцепрем'єр Михайло Федоров виписав тоді з Іспанії пару колишніх киян – Віктора Березенка та Дмитра Царенка. Відповідальні за регіональну роботу в ОП та уряді тоді проводили наради з регіонами. Вертикаль Олега Татарова збирала "папочки" і почала "підкручувати" резонансні справи типу "труби Медведчука" та інших, де фігурувало прізвище Петра Порошенка.
Вся ця робота не зупинялась навіть тоді, коли стався скандал в Овальному кабінеті. Навпаки, після нападок Дональда Трампа у Зеленського з'явилась нова можливість згуртувати виборців "навколо прапора".
"Виборів на весну", якими марила українська політична еліта після обрання Трампа, не сталося, однак соціологія показувала, що після скандалу у Вашингтоні рейтинги чинного президента стрибнули вгору.
Подальше замирення з американським президентом і, здавалось, готовність останнього натиснути на Росію, щоб закінчити війну, знову оживили адептів "швидких виборів". Початок переговорів у Стамбулі й розмови про зустріч Зеленський-Путін мали такий ефект, що майже всі вільні рекламні площі в містах якось в один момент заполонила реклама не те щоб політична, а втім, дуже на неї схожа.
Ще ні одна хвиля розмов про вибори не обійшлась без білбордів людей типу колишнього міністра Ігоря Шевченка, який виникає на коротку політичну мить із забуття, а потім так само непомітно зникає.
Але куди більше зацікавлення викликають зроблені за канонами передвиборчої агітації масовані рекламні кампанії великих військових підрозділів із медійними командирами, як-то ІІІ штурмова чи "Азов", чи (підставити потрібну назву).
Формально все це реклама рекрутингу чи зборів. Проте якщо порівняти її з такою ж "наружкою" під час виборчих кампаній, то буде складно знайти 10 відмінностей.
Власне, саме це спричиняє раз за разом гостру політичну печію в Офісу президента і виливається, скажімо, в заборону організаторам різних публічних форумів "надмірно захоплюватись" запрошенням військових. Наприклад, командування може в останній момент не пустити в Київ на конференцію YES Віктора Пінчука кількох командирів корпусами тощо, тощо.
"Знаєте, було враження, що всі кудись біжать, що от-от на осінь буде якась угода і вибори, але після зустрічі Трампа і Путіна на Алясці все різко зупинилось. Схоже, наші вирішили, що нічого не вийде, воюємо далі", – ділиться враженнями з УП один із співрозмовників УП на Банковій.
"У президента спитали про вибори. Його відповідь: "Якщо мова про мене, то я готовий. Хоч завтра". Типу, як тільки буде така можливість – одразу перезапустимо систему. Але поки стоїть фронт, то треба спершу добитись нормального закінчення війни", – передає слова Зеленського на згаданій зустрічі з депутатами один зі "слуг".
Демонстративна готовність Зеленського до участі у виборах – річ досить цікава, якщо розглядати її крізь призму соціологічних досліджень.
Більшість останніх опитувань фіксували стабільне падіння і рівня довіри, і рейтингу президента. Після короткого сплеску підтримки після скандалу в Овальному кабінеті, показники повернулися до тренду на спад.
Правда, 31 серпня соціологічна група "Рейтинг" опублікувала свіжі дані опитування, де зафіксували шанс Зеленського виграти перший тур.
Втім, проблема чинного президента якраз у тому, що він легко покаже гарний результат у першому турі, проте є великі сумніви, що зможе виграти другий.
У пресрелізі "Рейтинга" даних про розклади в другому турі не надано, однак раніше опубліковані опитування показували, що ключовим конкурентам у другому турі Зеленський програє. Передусім йдеться про генерала Залужного.
Втім, ті закриті моделювання від кількох соціологічних компаній, з якими мала змогу ознайомитись УП, показували проблеми чинного президента і в протистоянні з іншими новими кандидатами на кшталт генерала Буданова.
Останній, до речі, має великий прихований електоральний потенціал, але, як і решта нових облич-вихідців із військової сфери, наразі серйозної конкуренції парі Зеленський – Залужний не складає.
Таким чином ситуація президента Зеленського дуже нагадує Кучму зразка 1999 року: щоб виграти вибори, важлива не так успішна кампанія, як "модерація" виборчого списку. Іншими словами, треба зробити так, щоб ті, хто невигідний владі, на вибори не пішли, а ті, хто будуть корисними – пішли.
Поки що розігрування "карти Симоненка" виглядає чи не єдиною можливою стратегією для команди чинного президента: вивести, як Кучма в 1999-му році, у другий тур когось зручного для виграшу; у випадку Зеленського – когось на зразок умовного Петра Порошенка.
Лишається ще надія на "ефект завершення війни". Якщо президенту вдасться показати країні результат, що "я завершив війну й не програв Путіну", то його підтримка може різко зрости. Але навіть такий стрибок навряд чи вирішить проблему другого туру. Як не вирішила її і сварка в Овальному кабінеті.
Тож подібні спроби, по типу згаданої торішньої поїздки Єрмака в Лондон до Залужного, в разі успіху могли б майже автоматично вирішити питання переобрання Зеленського.
Сам Валерій Федорович публічно нічого про вибори не говорить. Нещодавно в західних ЗМІ з'явилася інформація про нібито запуск його виборчого штабу в Лондоні. Хоча люди, чиї імена звучали в тих повідомленнях, переконані: це був "злив" від українських спецслужб, щоби привернути увагу до Залужного й водночас зробити нереалістичною участь у його команді усіх "засвічених".
Проте що довше триває війна, то менше сумнівів, що генерал Залужний готується до політичної кар'єри. До завершення бойових дій він навряд чи вдаватиметься до критики влади, однак опісля – у нього, як ні в кого, буде що сказати про те, як країна готувалася до війни.
Частково атмосфера навколо Залужного сьогодні нагадує Ющенка 2003 року: міфологізований образ, величезний кредит народної любові й довга черга потенційних спонсорів.
Тобто головна інтрига наступних президентських виборів очевидна. Чого не скажеш про вибори в Раду. Самі "слуги народу" жартують, що "не дай Боже, ще раз мати монобільшість".
"Експеримент із монобільшістю призвів до страшного розбалансування системи влади. Можливо, у війні це в дечому і допомогло швидше реагувати. Але ще один раз країна такого може не пережити", – розмірковує в розмові з УП один із топів президентської монобільшості.
Склад наступної Ради, очевидно, буде строкатим. До прохідного бар'єра добирається багато нових сил. І якщо президентські вибори виграють на емоціях та роботі з архетипами, то парламентські – набагато більш раціональна історія.
На сьогодні партія Зеленського стабільно втрачає позиції, неіснуюча партія Залужного – безумовний лідер. Проте головна інтрига – хто ще пройде до Ради і буде мати "золоті карти", щоби формувати коаліцію.
Особливу динаміку можуть задати військові проєкти: "Азов", Третя штурмова, потенційна партія Буданова, волонтерські об'єднання штибу Притули чи того ж Стерненка. Вони мають шанси і підсилити когось із фаворитів, і самостійно поборотися за 5%.
Що ж до старих політичних сил, ситуація майже без змін. Порошенко тримає своє стабільне ядро у 8–10%, тому цілком може сподіватись на місце в Раді. Але стрибнути вище голови і взяти відчутно більше, щоб претендувати на серйозний вплив і місця в уряді, навряд чи зможе.
Юлія Тимошенко намагається "продавати" свій проєкт, кому лишень може. За даними УП, була навіть спроба запросити в лідери партії керівника ГУР Кирила Буданова. Треба розуміти, ця спеціальна електоральна операція успіху не мала. Тому політсила Тимошенко тримається трохи на економічних ресурсах Сергія Тарути, трохи власників "Епіцентру" Герег.
Найбільша інтрига поки полягає в тому, хто захопить колишній "біло-блакитний" електорат, який голосував за Партію регіонів, Опозиційний блок та решту ОПЗЖ. Традиційних лідерів симпатій у цьому секторі або обміняли в Росію, або ж вони живуть із постійною готовністю до такої можливості.
Потенційно на цей електоральний сектор мітить Дмитро Разумков. Однак припустити, що влада залишить його там одного, дуже складно. Тому вже зараз у кулуарах Ради говорять про можливий "дружній, трошки ватний" проєкт з умовним Данилом Гетманцевим чи Максимом Бужанським на чолі.
З огляду на нинішню політичну динаміку, головна інтрига наступних виборів поки виглядає як протистояння двох великих фігур Зеленського і Залужного, тоді як інші гравці будуть шукати собі місце в їхніх гравітаційних полях.
Ключовим фактором для формування рамки яких-будь виборів буде запит суспільства на справжню силу, професіоналізм, людяність і здатність гарантувати безпеку.
Опитування КМІС показує: три чверті українців переконані, що за належної підтримки Заходу – санкцій, зброї та фінансів – Україна здатна перемогти Росію.
Це означає, що будь-який майбутній лідер буде змушений вибудовувати свою легітимність саме на здатності мобілізувати таку підтримку партнерів. І в підсумку від того, хто краще зможе реалізувати цей запит, залежатиме результат виборів, та й траєкторія країни загалом.
