Фонтани на площах ще грають, сміються сонячними бризками, а діти, оббризкані водою, виглядають так, ніби канікули все ще тривають.
І водночас вітрини кав’ярень та крамничок уже прикрашають гарбузи, паперові летючі миші та відьомські капелюшки. До Хелловіну ще далеко, але Одеса поспішає — бо вміє жити сьогодні, не відкладаючи на потім.
Ідеш вулицями, і місто здається безтурботним. Теплі промені ковзають по фасадах старих будинків, у дворах цвітуть квіти, і навіть вітер грає на бруківці м’якою мелодією.
Наче немає війни, наче вона десь далеко. Та в душі кожен знає: вона поруч. Вона може нагадати про себе будь-якої хвилини — крик сирени завжди напоготові розірвати тишу.
Може, саме тому вересень такий щедрий. Він дарує Одесі ще трохи літа, ще трохи тепла і краси, щоб люди могли вдихнути це світло, сховати його в серці — і мати силу триматися далі.
