Це феномен дивовижної пластичності нашої психіки.
– На стадії шоку мозок і тіло отримують сигнал SOS та обробляють його на фізичному та психологічному рівнях: так, як можуть і вміють. Найбільш поширені симптоми – прискорене серцебиття, потовиділення, спрага, тремор та інші. Психіка у свою чергу може відгукуватися агресивною поведінкою, або, навпаки, млявістю, надмірною балакучістю, зниженням когнітивних здібностей, – розповідає Ірина Ємельянова.
Через шокову стадію частина жителів нашої країни пройшла у 2014 році, інші – у 2022-му. Як шкіра на місці операційного розрізу втрачає чутливість, так і ми тоді заморозили почуття для того, щоб вижити.
– Однак для психіки та тіла це надто високе навантаження, і нескінченно витримувати його неможливо. Тому природа і нагородила нас цим унікальним даром – адаптацією для того, щоб співналаштовуватися зі змінами навколишнього світу найкращим і найефективнішим у даний момент способом. І тому потрібні почуття – вони допомагають орієнтуватися у ситуації. У процесі адаптації наш організм вчиться тестувати середовище, оцінювати співвідношення ризику й небезпеки та виробляє свою певну ризикову шкалу, на яку спирається та враховує її у процесі прийняття рішень. Слід відразу обмовитися – не завжди вона справді відповідає рівню реальної загрози, – пояснила психолог.
Тут важливо підкреслити, що кожна людина визначатиме критичну концентрацію небезпеки виходячи з особистісних особливостей, таких як:
Військові дії активізують різноманітні психологічні захисти, зокрема це заперечення, раціоналізація, витіснення, регресія та інші. Частіше вони неусвідомлювані, і зрозуміти, який саме захист вибирає ваша психіка, можна в контакті з психотерапевтом.
– Наша психіка шукає порятунку у витісненні, коли те, що відбувається у зовнішньому світі, настільки неприємно, руйнівно і болісно, що єдиний спосіб впоратися з переживаннями – це ігнорувати їх, – підкреслює Ірина Ємельянова. – Коли тривоги дуже багато, вона затоплює, людина може «забувати» деякі епізоди свого життя, виштовхувати нестерпні почуття в область несвідомого. Насправді це виглядає приблизно так: «Так, начебто я чую дзижчання дрона, але зараз я пірну і трохи побуду під водою. Я не чую цей звук, а отже, його немає». Пізніше, якщо людину спитають про те, чи бачив він дрон над одеським пляжем, він, імовірно, відповість: «Ні. Я нічого не помітив».
До раціоналізації часто вдаються люди, які звикли йти у своїх міркуваннях через логіку більше, ніж через емоції. Вони оперуватимуть цифрами, наводитимуть результати досліджень, даватимуть оцінку подіям, звертаючись до експертних думок.
– Раціоналізація – це витончена спроба поєднати реальність та очікування конкретної людини. При цьому зовсім не важливо, чи факти, що надаються, відповідатимуть об’єктивній дійсності. У діалозі з людиною, яка міркує з раціо, марно наводити будь-які докази. Всі вони будуть, імовірно, розбиті об тверду переконаність у своїй правоті вашого опонента, – пояснює фахівчиня.
За величезним бажанням не знати реальних подій стоїть захисний механізм заперечення. Визнати реальність – значить у запереченні виявити її відштовхуючі та жахливі, особливо під час війни, риси.
– У стані відторгнення дійсності людина запекло чинить опір почуттям, з якими не може впоратися. Часто це розпач, туга, глибокий смуток та безсилля. Здається, що коли не можеш нічого змінити, простіше відсторонитися від величезного душевного болю, ліки від якого поки що не винайшли.
Ці та багато інших захисних механізмів психіки розвинули у нас значну психологічну стійкість – ми справді адаптувалися до військової реальності: навчилися годинами обходитися без електрики та інших благ цивілізації, сигнал повітряної тривоги багатьма сприймається як частина міського аудіопейзажу.
– І ось тут криється головна небезпека глухої оборони та міцних психологічних захистів – спотворення фактів, неправильне трактування інформації, звичка ігнорувати те, що відбувається навколо, у стані переконаності «Зі мною точно нічого не станеться, тому що раніше не траплялося!» можуть призвести до значних труднощів із реальною оцінкою можливого ризику. Життєво необхідно звертати увагу на власні реакції, і якщо виникають сумніви в правильності рішень, варто замислитися над питанням: «А що зі мною відбувається зараз і чому дрон, що дзижчить над моєю головою, не викликає в мене бажання піти в безпечне місце?».
– Життя під час війни незворотно змінило кожного з нас, і ці зміни продовжують відбуватися щодня, – наполягає практичний психолог Ірина Ємельянова. – Ми пропускаємо крізь себе потужний потік незнайомого нам раніше досвіду, і зараз ми не в змозі усвідомити його і дати йому адекватну оцінку, тому що продовжуємо жити в умовах постійного стресу. Ми ніколи не станемо колишніми і вже не зможемо жити таке життя, яке було у нас до війни. Але в наших силах створити інше – сповнене сенсу та інтересу.
І сьогодні українці продовжать ніжитись у променях сонця на одеських пляжах, обмінюватися обручками та купувати морозиво в українських парках. І тому так важливо залишатися в контакті з реальністю та бути у безпеці тоді, коли це необхідно. Щоб життя в Україні тривало. Сьогодні. Завтра. Завжди.
Матеріал підготовлено практичним психологом Іриною Ємельяновою.
