Україна виходить на дистанцію відбіркового циклу ЧС-2026. Першим опонентом виступить Франція й, здається, тут все максимально очікувано — "триколірні" хоч і не перебувають у праймовій формі та на порозі великих змін, але у порівнянні з нами монструозні й все ще здатні вирішувати дуже складні завдання.
Невже Сергій Ребров приречений? Давайте розберемося у питанні.
Франція заслужено входить до когорти найпрестижніших збірних в історії. У "ле бле" були невдалі періоди, відверті кризи (достатньо пригадати специфічне захоплення Раймона Доменека — астрологія вилізла боком на ЧС-2010), та загалом усі знають, що колектив є стабільним претендентом на найвищі нагороди.
У 1950-х "триколірні" добилися бронзових медалей на ЧС-1958, але найбільший прогрес, датований минулим століттям, асоціюється з епохою Мішеля Платіні. Прикметно, що знаменитий півзахисник забезпечив феєричну вікторію на домашньому ЧЄ-1984 — відвантажив девʼять мʼячів та встановив рекорд за кількістю голів, забитих впродовж одного форуму.
У 1990-х-середині нульових розривало інше обличчя — Зінедін Зідан приніс трофеї ЧС-1998, Євро-2000, ледь не повторив досягнення у 2006-му, хоча й тоді закарбував своє прізвище. Кубок світу відійшов Італії, але хто ж не знає про сутичку з Марко Матерацці?
У 2016-му Франція ледь не тріумфувала на Євро — показала гарний перформанс, однак нічого не вигадала проти Португалії. Тим не менш, всі експерти та вболівальники розуміли — Дешам має потенціал набирати й, власне, це було доведено на полях Росії у 2018-му.
У 2020-му команда неочікувано спасувала перед Швейцарією в серії післяматчевих пенальті, але все ж не втратила обличчя й вже через два роки зупинилася у фіналі ЧС. Битва між Кіліаном Мбаппе та Ліонелем Мессі завершилась на користь останнього, тож багато хто переконаний — Франція не та та рухається на зустріч зміні поколінь. Хай там що, а клас все рівно нікуди не дівся — навіть з поганою грою Дешам піднявся до півфіналу ЧЄ-2024, а це щось та й значить.
"Синьо-жовті" провели з французами 12 поєдинків та лише в одному випадку вирвали перемогу.
З цікавого — дебютні зустрічі припали на відбір до Євро-2000, де нам вдалося двічі "скатати" по 0:0 й це було сприйнято досить позитивно (все ж ми билися з чинними чемпіонами світу).
А от випробування у квалах ЧЄ-2008 вийшло менш продуктивним — Рібері та Анелька знайшли свої моменти на "Сен-Дені", а коли "триколірні" навідалися до Києва, то цей матч встиг втратити турнірне значення. Так, вивіска 2:2, — результативними ударами обмінялися Воронін, Шевченко, Анрі та Гову, — але за своєю суттю товарняк для підопічних Блохіна. На поля Австрії та Швейцарії ми не поїхали.
Безперечно, ми не оминемо події 2012-го та злощасний дощ у Донецьку — Україна, натхненна статусом однієї з господарок Євро, мотивована обіграшем Швеції у першому турі, спробувала диктувати власні умови, однак не спромоглася втримати рівновагу та поступилася 0:2. Бійцівський настрій зник не тільки з разючими ударами Менеза та Кабая, але й зливою, яка вплинула на динаміку й змусила заново збиратися з думками.
15 листопада 2013-го ми таки добилися успіху (на жаль, проміжного) — Роман Зозуля та Андрій Ярмоленко впритул наблизили до можливості поїздки на ЧС-2014 в Бразилію. Втім, за кілька днів картина набрала печальних тональностей — дубль Сахо та старання Бензема повністю перевернули ситуацію та саме нас віддалили від мрії. Тоді ж із вуст Євгена Коноплянки пролунало влучне "Вибачте, але ми обкакались".
У жовтні 2020-го "галльські півні" влаштували розгром 7:1 (найбільша поразка в історії України), але, слава Богу, це був "товарняк"; сюди ж годиться виправдання із коронавірусом, котрий дійсно підкосив обойму Андрія Шевченка та ледь не змусив ставити на "браму" Олександра Шовковського, вже колишнього помічника.
У відборі до ЧС-2022 ми зчепилися — що Шевченко, що Олександр Петраков видали притомні 1:1. Ніби і класно, та якщо згадати усі змарновані моменти, плюс, нервову кінцівку дистанції, то від цього легше не стає.
56-річний Дідьє Дешам працює на своєму посту з 2012-го. Тут немає ніяких сумнівів — це видатний у минулому півзахисник та не менш успішний менеджер. Легенда "Марселя" й "Ювентуса", володар багатьох регалій, а по завершенні гравецької карʼєри — фахівець, котрий давно довів власну актуальність.
Фіналіст ЛЧ з "Монако", людина, що погодилася пройти із туринцями незгоди Серії В після вироку Кальчополі, переможець Ліги 1 (як не крути, взяв останнє "золото" для "Олімпіка" на цей момент). Чемпіон світу-2018, фіналіст Мундіалю в Катарі та на домашньому Євро-2016 — всі це бачили та неодноразово переконалися у скілах француза.
Якщо чесно, тут і немає сенсу щось детальніше розповідати. Дешам завжди був на видноті, під прискіпливим поглядом камер та вболівальників, це мегапрофесіонал, що незабаром піде із високо піднятою головою.
У січні 2025-го коуч підтвердив, що поставить крапку у відносинах з "триколірними", як тільки "відстріляється" на ЧС-2026. Заява не стала сенсаційною — ще до ЧЄ-2024 вряди-годи виникали незручні ствердження, які натякали на те, що Дідьє вичерпався, а керована ним команда потребує свіжих поглядів.
Тим не менш, повторимося — репутація спеціаліста настільки непохитна, що зі здобутим бекґраундом він одно утримається в пантеоні найсильніших.
Куди не тицьни, а кожен викликаний Дешамом — зірка. Хтось вкаже на Магне Акліуша, делегованого із "Монако", проте і цей дебютант є класним вінґером (повірте, якби він був нашим співвітчизником, то легко забетонував би місце у старті; особливо, коли є проблеми з регулярно травмованим Віктором Циганковим).
Меньян, Кунде, Дуе, Чуамені, Шеркі, Барколя, Дембеле, Мбаппе, Олісе, Тюрам — імена, що можуть вселити страх. Франція володіє шикарним ростером, має глибину та без труднощів знайде заміну, якщо раптом відбудеться щось незаплановане. Це абсолютно не та історія, простежувана у нас — поки Ребров ламає голову, кого ще залучити у випадку умовної травми, Дідьє переставить фішку та не втратить у якості.
Тут теж не будемо багатослівними — усі ключові персонажі є на видноті, адже захищають кольори грандів. Дуе, Барколя та Дембеле оформили требл за результатами минулого розіграшу, Мбаппе не так давно тріумфував у гонитві за "Золотою бутсою" — словом, регалія на регалії. Нам до цього — як до Місяця.
Як тільки на жеребкуванні ЧС нам дісталася Франція, одразу всі зрозуміли — це очевидний фаворит і "ловити" майже нічого. "Галльські півні" мають безліч козирів, аби взяти три очки в боротьбі з нами і це, найімовірніше, станеться.
Безперечно, хотілося б побачити правильний настрій у виконанні підопічних Сергія Реброва, однак його склад навіть без втрати кількох важливих опцій (наприклад, Віталія Миколенка) залишає бажати кращого.
Не секрет, що французи чекають, коли Дешам покине пост головного керманича й натомість прийде Зінедін Зідан. Фахівець це прекрасно усвідомлює, проте налаштований видати останню лебедину пісню — подолати кваліфікацію і вже потім у 2026-му посперечатися за культовий трофей.
Тож немає жодних підстав вірити у те, що Дідьє якось недооцінить українців та буде поблажливим — він сам відчуває тиск з боку преси та перемогою збирається втихомирити невдоволених.
Та і не забуваймо, що, як мінімум, ще одна людина зі стану "ле бле" переслідує аналогічні цілі. Усман Дембеле от-от отримає "Золотий мʼяч" й вдалий старт у вересневих матчах за збірну годиться для додаткової промоції напередодні вручення найпрестижнішого індивідуального призу.
