Остання неділя вересня – Міжнародний день глухих. За статистикою, порушеннями слуху страждає кожна дев’ята людина у світі. В Україні ця цифра буде ще більша. Після повернення з фронту багато військових стикаються з проблемами здоров’я, зокрема – із втратою слуху через контузії та поранення. Це ставить перед Дніпром нові виклики: як допомогти цим людям адаптуватися до цивільного життя? Про це розповідає “Наше місто”.
У пошуках відповіді на це питання я вирушаю до Дніпровської обласної організації УТОГ (Українське товариство глухих) – місця, де люди з різним ступенем порушенням слуху знаходять підтримку і сенс життя. Тут проходять зустрічі, консультації, репетиції концертів, саме сюди стікаються люди з проблемами слуху зі всього регіону по допомогу.
Інструкторка-методистка Лариса Шостак знайомить мене з роботою УТОГу:
– Нашій організації вже понад сто років. Ми працюємо з людьми, які мають інвалідність по слуху. У нас є територіальні та первинні осередки, ми охоплюємо всю область. У нас на обліку понад 3,5 тисячі людей з порушеннями слуху, а якщо брати тільки Дніпро, то більше 5 тисяч. Кожного дня до нас звертаються по допомогу.
Одні приходять із питаннями щодо пенсій чи карт індивідуальної програми реабілітації, інші – з проблемами після обстрілів. Нещодавно приходила жінка з лівого берега – Тетяна Переяслова: у неї пошкодили будинок.
– Ми викликали поліцію, оформили акти,- продовжує Лариса Шостак. – Тепер стоїть питання компенсації. Вибиті вікна, тріщини на стінах. Ми допомагали їй із документами, писали заяви. Зараз вона вже отримала новий техпаспорт. Ми збираємо їй весь пакет документів, аби подати заявку на відновлення житла, а паралельно ми відправимо ці документи у “МакДональдз”. Франшиза, де працює постраждала, вирішила також долучитись і допомогти співробітниці фінансово.
Потреби у людей із порушенням слуху можуть бути дуже різні:
– Наприклад, хтось захворів – і ми відправляємо перекладача разом із людиною до лікарні. Він супроводжує від початку до кінця, щоб пацієнт отримав медичну допомогу і розумів кожне слово лікаря, – пояснює пані Лариса.
А ще тут допомагають з навчанням.
– Зараз група наших підопічних пішла вчитися на отримання водійських прав. Ми збираємо групу людей, запрошуємо перекладача. Вони три з половиною місяці займаються, складають іспит – і одержують права.
Фахівчиня розповідає, що на території області працюють спеціалізовані навчальні заклади – школа для дітей з порушеннями слуху у Дніпрі, школа у Кривому Розі, а також заклад для людей з порушеннями слуху. Є навіть дитячі садки при цих школах. Крім того, випускники мають можливість навчатися у вишах: у коледжі технологій і дизайну, а також у Дніпровському державному технічному університеті, де вже давно здобувають освіту студенти з такими вадами.
Питання руба – чим можна допомогти УТОГу і людям, що звертаються сюди по допомогу?
– Перше, що необхідно – це табло розкладу маршруток на зупинках. У центрі вони є, а навіть в цьому районі, де найбільше наших людей, – немає. Ще ми просимо встановити захисні огорожі біля нашої будівлі, бо машини виїжджають прямо на територію, де ходять наші люди. Це небезпечно.
Вона показує у двір, де старе дерево нависає над будівлею. – Воно впритул до будівлі, і якщо впаде, розіб’є дах і, не дай боже, травмує людей.
Що стосується міської інфраструктури, члени нашого УТОГу здебільшого задоволені.
Пані Тетяна Тимченко, бухгалтерка організації, яка сама має порушення слуху, пояснює:
– Під час повітряних тривог в нас проблем не виникає, адже всі сповіщення надходять на телефони. У нас завжди є сигнали й повідомлення, і це допомагає орієнтуватися навіть тим, хто не чує сирен. Тож завдяки сучасним технологіям ми почуваємося в безпеці.
Втім, проблем в людей, що мають порушення слуху, вистачає. Особливо важко тим, хто втратив слух раптово.
– Деякі доходили до відчаю, навіть думали про самогубство, – ділиться Лариса Шостак. – Родичі приводили їх сюди. Ми пояснювали: життя не закінчується. Є спільнота, є жестова мова. Люди починають вчитися одне в одного. У Києві є професійні курси, але здебільшого перекладачами стають діти, що виросли в сім’ї, де батьки мали вади слуху. Вони з дитинства знають мову. У мене в сім’ї всі чують, але за роки роботи я теж вивчила.
Попри збільшення кількості військових із контузіями, які раптово втратили слух, і могли б потребувати допомоги, до організації ніхто з них ще не зверталися. Втім, на них тут чекають і готові допомагати з усіма складнощами.
– А які у людей з порушеннями слуху перспективи працевлаштування?
– Проблем з цим немає жодних. Наші люди працюють скрізь: у «МакДональдзі», «Метро», «Ашані», на швейних фабриках, навіть у банках – бухгалтерами й операторами. До війни на заводах були цілі колективи: на ЮМЗ – 400 людей, на ДТРЗ – 200. Зараз таких великих груп майже немає, але індивідуальні приклади показують, що двері відчиненіі. Серед них – пані, яка вже 23 роки працює у «МакДональдзі». Вона стала першою працевлаштованою завдяки УТОГу людиною, – розповідає пані Лариса.
Ще одна історія успіху пов’язана зі спортом.
– У нас є двократний олімпійський чемпіон з карате Володимир Махно, переселенець із Полтави. Ми допомогли йому працевлаштуватись викладачем карате і зараз він набирає дітей і дорослих у секцію. Думаю, серед малечі будуть нові чемпіони, – посміхається пані Лариса. В її голосі відчувається гордість за земляка.
УТОГ – це не лише соціальна й юридична допомога. Це ще й культурне життя.
– 27 вересня ми робимо мініконцерт до Дня глухих. Ми регулярно проводимо концерти, зустрічі з Пенсійним фондом, соцзахистом, юристами. Люди завжди задоволені. Та є й потреби. Нам дуже потрібна апаратура: колонки, мікрофони. Бо зараз усе тримається на ентузіазмі. А культура – це теж реабілітація. Люди через співи, жести, танці, вистави повертають собі радість життя, – розповідає пані Лариса.
Я здивувалась… Співають? Мені пояснюють – співаюсь мовою жестів!
Серед тих, хто підтримує організацію – вдячні учні.
– Оце музичну колонку придбав Льоша, мій колишній учень і танцюрист. Він зараз на реабілітації після поранення на фронті. Так, наші захисники теж нас підтримують, – каже пані Лариса.
Сьогодні гостро стоїть питання підтримки переселенців.
– В нас дуже багато переселенців з окупованих територій, вони до нас звертаються, потребують усього: їжі, одягу, засобів гігієни. Нам потрібна гуманітарна допомога, – каже пані Лариса.
Звісно, хотілося б і кращої оплати праці місцевим робітникам, говорять мої співрозмовниці. Адже робота насправді важка і відповідальна.
Щира подяка вам за вашу щоденну працю!
Дніпровська організація УТОГ буде вдячна будь-якій гуманітарній чи матеріальній підтримці – від продуктів і одягу до технічного обладнання.
Міністерство у справах ветеранів України наголошує: для ветеранів і ветеранoк війни, які мають порушення слуху, держава впровадила програму безоплатного забезпечення слуховими апаратами.
У межах державного контракту закуплено понад 24 400 сучасних слухових апаратів данського виробництва OTICON. Право на їх отримання мають усі ветерани та військовослужбовці з втратою слуху, навіть якщо інвалідність ще не встановлена офіційно. Алгоритм простий: спочатку варто звернутися до свого лікаря, отримати направлення до сурдолога, пройти обстеження і сформувати пакет документів. Після цього можна підібрати і налаштувати слуховий апарат у закладі, який бере участь у програмі. У Дніпрі це лікарня імені Мечникова.
Окрему увагу варто звернути й на популяризацію жестової мови серед чуючих. Як ми вже писали, у Дніпрі професійних курсів практично немає – люди навчаються здебільшого одне від одного. В Дніпровській обласній універсальній науковій бібліотеці радять книгу Ганни Ткач «Ручна-зручна розмова. Путівник жестовою мовою». У ній зібрано основні слова та вирази, що допоможуть полегшити порозуміння і залучити людей з порушенням слуху до активного суспільного життя. Видання подано у легкій розмовній формі, тож стане у пригоді кожному, хто хоче зробити свій внесок у розвиток інклюзії.
Місто Дніпро повільно, але рухається в бік облаштування всіх комфортних умов для людей з порушеннями слуху.
Наприклад, в управліннях соціального захисту населення міської ради вже запровадили спеціальні планшети з доступом до перекладачів жестової мови онлайн. Про цю практику розповіла Світлана Сіренко, працівниця управління:
– Це дуже зручно для людей з порушенням слуху. Якщо раніше їм було надзвичайно важко вирішити елементарні питання у кабінетах чиновників, то тепер за допомогою планшета із встановленим програмним комплексом «Connect pro», людина може зателефонувати до єдиного кол-центру, де працюють перекладачі жестової мови і вирішити всі свої питання. Це допомога для двох сторін – і для спеціаліста, і для відвідувача.
За словами пані Світлани, вона знає про цю проблему не з чужих слів – її батьки теж мають вади слуху. Тому вона переконана, що такі технології кардинально полегшують життя, і водночас наголошує: подібні рішення потрібні не лише у кабінетах чиновників. Наприклад, ми зійшлись у думці, що викликати “швидку” або поліцію людині з порушенням слуху майже неможливо – телефонні дзвінки для неї недоступні.
– Мої сусіди, які не чують, інколи чекають до ранку, щоб прийти до мене і попросити викликати “швидку”. Це дуже важко для них, адже це можна зробити тільки в телефонному режимі і тривожно для мене, – розповідає вона.
Інклюзивність у Дніпрі розвивається і через культурні проєкти. Одним із таких стала вистава «Гучна тиша війни».
Її режисер та керівник театру «Глумарт» Олександр Глумов пояснює: постановка створювалась передусім для тих, хто втратив слух під час бойових дій. У ній поєднуються пантоміма, фізичний театр та візуальні ефекти, що дозволяють сприймати історію навіть без звуку.
– Найголовніший виклик у тому, що війна залишила багатьох людей без слуху. Ми шукали такі художні прийоми, щоб донести до глядача тексти, написані Борисом Гуменюком – людиною, яка зникла безвісти, і доля якої досі невідома. Ми прагнули знайти нову мову театру, щоб нас почули і відчули, – розповідає постановник.
Ідея вистави прийшла в голову Ігорю Кирильчатенку – військовому, що частково втратив слух на війні. Він і запропонував взяти вірші зниклого безвісти друга та зробити в його пам’ять унікальну виставу.
Під час спектаклю використовується екран з текстовими репліками та працює перекладач жестової мови. Це робить «Гучну тишу війни» доступною і для глядачів із порушенням слуху. За словами режисера, до зали приходили і військові, і цивільні, які втратили слух.
Атмосфера на показах була особливою: у залі панувала тиша, але ця тиша не заважала, а навпаки, об’єднувала. Глядачі уважно стежили за кожним жестом, за рухами акторів, за візуальними символами, що замінювали звук. Для багатьох це стало першим досвідом, коли театр можна «чути очима». Організатори підкреслюють, що прагнули не лише донести художню ідею, а й створити простір, де люди з різними можливостями сприйняття могли бути разом, відчуваючи спільну емоцію.
Категорія: Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Війна, Головне, Дніпро, Україна Росія війна
