Державну премію імені Олександра Довженка присудили колективу фільму "Медовий місяць". Фільм режисерки Жанни Озірної оповідає історію молодого подружжя, що святкує новосілля в напівпорожньому багатоквартирному будинку в передмісті столиці напередодні повномасштабного вторгнення 23 лютого 2022 року. І в ньому ж пара проводить перші дні війни. Головні ролі у стрічці виконали Роман Луцький та Ірина Нірша. Прем'єра фільму відбулась у 2024 році на Венеційському кінофестивалі у позаконкурсній програмі для молодих талантів.
Нині "Медовий місяць" можна побачити в кінотеатрах України. Кінооглядач УП.Культура і ветеран Ярослав Підгора-Гвяздовський ділиться своєю оцінкою стрічки про перші дні повномасштабного вторгнення.
Прокат "Медового місяця" розпочався в українських кінотеатрах 11 вересня, символично на роковини найбільшого теракту в США 2001 року – в один день загинули 2996 людей. Тоді американські кіновиробники про свою трагедію не дуже поспішали робити ігрове кіно і дали своїм громадянам примиритися з болем втрат і вийти з посттравматичного розладу.
В Україні за роки війни лік загиблих іде на сотні тисяч, сотні міст і селищ зруйновані. Біль кількісно більший, зважаючи на родини загиблих, то і "лікування" мало б тривати довше. Чи ні?
З іншого боку, чому це кіно, як виду мистецтва зважати на етику? Бо ж мова про рефлексії митця, який, у свою чергу, метафорично нагадує образ Феміди із зав’язаними очима. Тільки у митця ніби одне око зав'язане, а друге направлене всередину.
Тож, певна група українських творців швиденько і беззастережно кинулись препарувати нашу ще живу, хоч і пошматовану реальність, байдужо щодо професійної якості і глядацького сприйняття випускати закривавлені картинки про окупацію, вбивства та ґвалтування, легко і цинічно маніпулюючи "патріотизмом" в межах програми державного фінансування "патріотичного кіно" і поза нею.
Наразі маємо новий витвір мистецької хірургині, тільки тепер він, твір, виконаний у формі делікатної художності, неквапливого темпо-ритму і трилерової замкненості. Подякуємо за це.
Зріз часу "Медового місяця" – кілька днів перед і під час вторгнення. В кадрі – більшою мірою – одна пара, чоловік (Роман Луцький) і жінка (Іра Нірша). Вони купують і щасливо святкують новосілля в оточенні кількох пар друзів.
Їх застільна розмова весь час заходить про можливий наступ росіян, що прозоро натякає на сюжетне продовження фільму: після ранку буде день, а потім – вечір. Гості розходяться, а глядач чекає. Чекання виправдовується – чути перші вибухи. Щоправда самі герої реагують на них не одразу.
Драматизм ґрунтується на обмеженому просторі житлової площі – ще не обставлена меблями, завалена коробками, вона слугує для них певною в’язницею, з танками під вікнами і російськими солдатами в коридорах. Глядачу росіян і танки лише чути. В кадрі ж – лише двоє героїв фільму у своїй невеликій необставленій квартирі.
Така локація – водночас щастя і каторга для творців фільму. З одного боку, треба робити мінімум рухів, а жанрово напруга трилера нагнітається без зайвих деталей, самою лише уявою глядача. З іншого ж боку, треба викрутити щось цікаве без перестановок камери, без спецефектів, зміни локації, декорацій і акторів.
Як зробити цікаво в таких умовах? Здається, зрозуміло – зміною планів, режисерськими ідеями-дрібничками, звуками за межами кадру і, головним чином, акторською майстерністю. Це не перший у своєму роді фільм, подібного – моно-кіно чи кіно в максимально звуженому просторі достатньо, навіть про труну є. Ці фільми наповнені дотепними викрутасами сюжету й еквілібристикою акторів.
Але в "Медовому місяці" із цим проблеми: ідей – мінімум, деталі – неточні, а з акторами взагалі катастрофа.
В перший дань повномасштабки героїні дзвонить її закордонна колега і пропонує, зокрема, гроші. Героїня відмовляється, направляючи колегу "задонатити для армії". Чи багато тоді, 24 лютого, було людей, які знали, що можна і куди задонатити для армії? Потім героїня каже, що "нам треба зброя". Хто знав, що Україні треба зброя в лютому 22-го? Якщо герої такі обізнані в ситуації, чому чоловік виходить з хати і йде не до військомату, а по бензин. Повертається, жаліючись на великі черги.
Сюжетно "Медовий місяць" – це набір штучних ситуацій, узагальнень, умисно загострених моментів, непопадання в актуальність – без кінця і краю, одне за одним. Дзвінок батька героя з Росії з фразочками на кшталт "развели бардак после майдана... ничо, ми поубираем". Арка з любощами героїв: перед вторгненням жінка каже чоловікові про "небезпечні дні", а під час вторгнення вже не проти завагітніти: "зроби мені корисне, тобі ж не важко".
Гучне падіння предмету, коли треба бути тихо. Антимолитва головної героїні з прокльонами росіян... Але ж на цей час про злочини росіян в Бучі, Ірпені чи Бородянці, де могли б відбуватися події фільму, ще нічого невідомо.
З постановкою так само – сумно і нудно. Замість чергування крупних планів з вигідно підкресленим виразом жаху на обличчях головних героїв – бо ж має бути жах або метання загнаних в кут – бездушний середній план. Замість динаміки ручної камери, яка б допомагала створити напругу і урізноманітнила б темпоритм – статика стоячої камери.
Загалом всій фільмовій конструкції не вистачає енергії життя. І те, що це життя у вигляді двох людей замкнене в бетонній коробці, не завадило б йому проявитися, вирувати і тішити. Якби герої були б "живими". Фактично головний козир фільму – двійко молодят у кадрі – не зіграв саме через дивовижну "не ігровість" цих молодят.
Вибір на головну чоловічу роль Романа Луцького, улюбленця жіночої аудиторії, якого колись "роздивились" творці фільму "Секс і нічого особливого", не додав такої потрібної фільму енергетики. Ба більше – в драматичних моментах він вбивчо смішний.
Щоправда про виконавицю жіночої ролі, Іру Ніршу, сказати можна ще менше, бо її героїня настільки без емоцій, наскільки квітка, що зів’яла. Це не гра, це відсутність гри.
Під фінал режисерка ніби згадала про свою професію, і, врешті, камера була знята зі свого п’єдесталу. Та пізно, фільм полетів у тар-тарари.
Без сумніву, "Медовий місяць" має в своїй бочці дьогтю трохи меду. Тут є декілька влучних моментів: кадр, як героїня застигла над унітазом в незручній судомній позі, переживаючи, чи не надто голосно вона вдягла труси; динамічна сцена з панічною атакою героїні і гарний равлик з ріжками на фоні сонячного вікна... Та це краплина. А вся решта речовина – не їстівна. Втім, це не обов’язково ковтати.
