Коли не стало Юрка Покальчука, світ втратив поважну частину барв. З його бажанням жити, перебувати в русі, писати, музикувати, ображатися по-дитячому, сваритися, витанцьовувати складні па при будь-якій нагоді, проголошувати тости, пити коньяк, носити шалики та темні окуляри, виступати на публіці було так багато вітальної сили, а сам він був настільки яскравою й кольоровою постаттю, що зі звісткою про його смерть світ посірів. Звичайно, за якийсь час барви повернулися. Але вже ніколи за столиком львівської кнайпи не сяде Покальчук і не скаже: «Так отож, друзі».
Проте у Луцьку, під час міжнародного літературного фестивалю «Фронтера», що тривав 2 та 3 серпня, про нього багато згадували. Це не дивно, адже Покальчук виріс у Луцьку. Тепер у будинку, де жила його родина, створять культурний простір «Дім Пако». Дім, де виріс письменник, перекладач, журналіст Юрко Покальчук, його брат Олег, що зараз є воєнним психологом, стане міжнародною резиденцією для письменників, перекладачів, музикантів та культурних менеджерів. Також простір має містити майстерню, екскурсійний простір, подієвий майданчик у саду та зимовий сад.
У подвір’ї збереглась коротенька асфальтова доріжка. Як розповів Олег Покальчук, коли Олесь Гончар приїхав знайомитись з родиною (Юрко був одружений з його донькою), місцева влада швиденько полагодила паркан (але лише з одного боку) та зробила доріжку (але лише ту його частину, що йшла від хвіртки до порогу).
Проєкт майбутнього простору презентували гостям фестивалю. Він ще перебуває у процесі ревіталізації, але уже відкритий для культурного життя. Організатори наголошують, що найкращим пам’ятником для такої людини, як Юрко Покальчук, має стати не бронзова статуя чи меморіальна таблиця, а живий простір, наповнений різноманітними подіями.
Резиденція має стати місцем тяжіння для митців, письменників, перекладачів, музикантів, культурних менеджерів, дослідників, які вписують українську культуру у світовий контекст й навпаки – знайомлять українців із культурним світовим надбанням. Така розмаїтість професій не менш логічна, ніж спосіб вшанувати Покальчука: коло його інтересів було дуже широким.
Також у планах – дослідити та актуалізувати Юрка Покальчука, перевидати тексти, переклади й літературознавчі праці творця.
Покальчук народився у Кременці, ріс у Луцьку, жив в Києві та Парижі, а Львів став для нього місцем, де він багато бував та музикував, останніми роками живши на два міста. Тож організатори намагатимуться створити такий креативний простір, який «вбере вайб київського “Купідона”, львівської “Дзиґи”, міт волинського краю й повісті Юрка Покальчука “Озерний вітер” та родини Покальчук і стане пунктом-магнітом у культурному і громадському житті Луцька».
Також важливим виглядає і те, що простір не концентруватиметься лише на постаті Юрка Покальчука. Його мета – досліджувати й актуалізувати спадщину українських родин, через історію Покальчуків відкрити механізм діалогу між поколіннями.
Сам Юрко, Пако, як називали його друзі, ніколи не любив говорити про свій вік, ровесником його вважали, як мінімум, три покоління українських митців. Про це намагалися розповісти у виставі луцького театру «Гармидер» «Рок-н-рол для Пако». Вийшло так собі, проте цінним є те, що особа Покальчука цікава й новому поколінню.
