Оголошена зустріч на найвищому рівні лідерів Росії і США вселяє надію на припинення вогню в Східній Європі. Незважаючи на санкції та ордер на арешт, виданий Міжнародним кримінальним судом, Дональд Трамп має намір прийняти Владіміра Путіна на Алясці. США не є учасником МКС і не визнають ордер на арешт.

Новообраний президент США вступив на посаду в січні 2025 року, пообіцявши закінчити російсько-українську війну протягом 24 годин. Спочатку нова адміністрація протягом багатьох місяців надсилала до Москви дружні сигнали, делегації й переговорників. У липні минулого року Дональд Трамп несподівано змінив тон щодо Владіміра Путіна. Він схвалив продаж американської зброї Україні й неодноразово погрожував вторинними санкціями щодо торговельних партнерів Росії. Початковий 50-денний термін для виведення військ Росією був скорочений до 10 днів на початку серпня.

Однак через кілька днів американська адміністрація оголосила, що очікувана торговельна конфронтація між двома наддержавами і їхніми партнерами не відбудеться. Натомість відбудеться зустріч Трампа й Путіна на Алясці. Попередні перемовини між американськими й російськими переговорниками нібито вказують на шанс досягти угоди про довгоочікуване перемир'я.

Останні коливання Вашингтона щодо Москви є лише новим проявом уже помітної непослідовності політики США щодо Росії за правління нової адміністрації. У дивному повороті подій після економічних і військових погроз з боку президента США Трамп зробив не менш гучні спроби заспокоїти Путіна. Тепер, очевидно, доля України буде вирішена під час історичного саміту США-Росія.

Однак сумнівно, що новий раунд переговорів принесе якісь політично значущі і тривалі результати. Як і в інших питаннях, з 2014 року Росія веде цілеспрямовану переговорну гру щодо України, яка має на меті справити враження і на своє населення, і на міжнародну спільноту. У сотнях переговорів, десятках зустрічей на найвищому рівні та численних підписаних документах Росія неодноразово заявляла про своє прагнення миру в Україні. Однак інтенсивні двосторонні і багатосторонні переговори, як до лютого 2022 року, так і після нього, не змінили перебігу війни.

Навпаки, неодноразові поступки Заходу щодо Росії й вимушені поступки України, боязкі і поки що обмежені поставки зброї Києву, а також нерішуча політика санкцій ЄС і США спонукали Москву до нових авантюр. Через місяць після захоплення Криму в лютому 2014 року Росія офіційно анексувала його. Незабаром після цього, у квітні, розпочалася війна на Донбасі. У липні Росія безкарно збила над зоною бойових дій малайзійський пасажирський літак, на облавку якого перебувало багато громадян ЄУ. У середині серпня того ж року почалася інвазія на Східну Україну з першим великомасштабним розгортанням регулярних військ, а після кількох менших хвиль ескалації в лютому 2022 року відбулося повномасштабне вторгнення на континентальну частину України. Відтоді військова й окупаційна політика Росії в Україні з кожним місяцем стає дедалі більш терористичною і геноцидною.

Навіть після 11 років війни Сполучені Штати, як і багато інших країн, зробили небагато висновків з провалу інтенсивних дипломатичних переговорів і стриманості в політиці сили. Друга адміністрація Трампа не тільки з внутрішніх причин заперечує досвід відносин адміністрацій Обами й Байдена з Кремлем. Вона також забуває про безрезультатність дій першої адміністрації Трампа у 2017–2021 роках щодо війни на Донбасі.

У майбутніх переговорах Путін може вимагати не тільки територіальних поступок, а й інших обмежень суверенітету України, хоча він знає, що жоден президент України не може задовольнити такі максималістські вимоги. Ключовим питанням буде те, наскільки Трамп поділяє інтерпретацію Путіна щодо першопричин, характеру і значення російської агресії. Метою Москви в майбутніх переговорах буде не стільки тривале вирішення конфлікту, скільки поліпшення міжнародного становища Росії. Путін, серед іншого, прагнутиме підірвати світовий порядок, вимагаючи поступок, що порушують міжнародне право, розколу західного альянсу, ослаблення партнерства Заходу з Україною і, по змозі, посіву внутрішнього розбрату в Україні.

Москва намагатиметься заманити американських та інших західних політиків фальшивими поступками й обіцянками деескалації, а також змусити Київ прийняти кризове рішення. Як і неодноразово з лютого 2014 року, Кремль намагатиметься звалити відповідальність за нову й остаточну поразку переговорів на Україну.

У рамках цієї стратегії не можна відкидати тимчасового припинення вогню, якщо Москва вважатиме це вигідним для своїх дипломатичних, внутрішніх, економічних і геостратегічних інтересів. Кремль міг би використати ілюзію готовності Росії до компромісу і припинення бомбардувань українських населених пунктів, щоб підірвати єдність і рішучість, які з 2025 року наростали в Європі щодо допомоги Україні, та поглибити наявний розкол між Сполученими Штатами й іншими партнерами НАТО. Обмежене припинення вогню також дало б змогу перегрупувати російські штурмові підрозділи, консолідувати окупаційний режим на анексованих територіях України й підірвати політику санкцій Заходу. У 2014–2021 роках війна на Донбасі вже мала кілька періодів відносного спокою. Однак, зрештою, вони не закінчили і не заморозили збройний конфлікт, навпаки, проклали шлях до його ескалації до рівня повномасштабної експансіоністської війни.

Іншим варіантом, який може бути в інтересах Росії, було б припинення вогню в повітрі, при цьому обидві сторони утримувалися б від ракетних і дронових атак за лінією фронту. Протягом останніх трьох з половиною років Росія атакувала багато ключових об'єктів інфраструктури України, досягаючи різного ступеня ефективності. Однак Україна з часом пристосувалася до цих атак і створила, наприклад, відносно стійку енергетичну інфраструктуру.

В останні місяці відбулися серйозні російські атаки дронів і ракет на українські цивільні цілі, зокрема в Києві. Масові атаки Росії часто обходили українську протиповітряну оборону, створюючи драматичні картини вибухів, зокрема в столиці України. Однак військове значення посилених атак на українські житлові будинки, лікарні, культурні установи й універмаги є незначним.

Натомість Україна в останні місяці неодноразово досягала успіху в атаках безпілотників дальнього радіуса дії на російські військові, промислові й інфраструктурні цілі. Навіть у глибині Росії зафіксовано неодноразові влучання у військові бази, паливні склади, аеропорти, нафтопереробні заводи й інші об'єкти, пов'язані з обороною. Драматичні вибухи й пожежі на російських промислових підприємствах мають не тільки дедалі більшу матеріальну вагу для російської економіки й армії, а й впливають на психіку російського населення і громадську думку в усьому світі. У війні з використанням безпілотників дальнього радіуса дії Україна може використовувати найсучасніші технології, щоб компенсувати чисельну перевагу своїх збройних сил, досягаючи значних результатів. У зв'язку із цим, не можна відкидати, що Путін зараз хоче призупинити або навіть закінчити цю фазу війни.

Військове партнерство і союзницька політика Заходу щодо України залишаються основою майбутніх переговорів. Доки не будуть надані надійні гарантії безпеки для України, припинення вогню слугуватиме лише обом сторонам для перегрупування збройних сил та економічних ресурсів, а також для підготовки адміністрації й суспільства до наступного раунду ескалації. Після війни ситуація була б такою ж, як і до війни.

Окрім практичного питання майбутньої безпеки України, постає ширше питання про майбутню роль Сполучених Штатів у світовій політиці, зокрема у Східній Європі. Вашингтон і Москва не можуть, як вони, очевидно, планують, вести переговори про суверенітет і цілісність європейської держави за відсутності представників України та інших європейських країн. Окрім того, відповідно до гарантій безпеки, наданих Україні сумнозвісним Будапештським меморандумом 1994 року, пов'язаним з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), США не можуть допустити будь-якої дискусії з питань кордонів і суверенітету України. Якби, незважаючи на угоду, укладену три десятиліття тому, дві держави, що володіють ядерною зброєю і є постійними членами Ради Безпеки, уклали угоду, яка залишила б Україну – співзасновницю ООН, підписантку ДНЯЗ, члена Ради Європи й учасницю ОБСЄ – як політично і територіально занепалу державу, людство наблизилося б до глобального хаосу, що панував до 1945 року.

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Оригінальна назва статті: Trump może zakończyć wojnę Kremla przeciwko Ukrainie