«Чи спасе толока Куяльник?» – з цього запитання розпочинає свій допис у Facebook Ірина Вихристюк, в.о. директорки Нацпарку «Тузлівські лимани». Вона критично оцінює нещодавню акцію біля лиману, під час якої учасники підписували петиції, збирали сіль у тачки, співали пісень та закликали «допомогти Куяльнику дихати».

«До шоу долучаються екоінспектори, які цідять сіль і вантажать на тачки. При цьому всі кричать «хелп, памагітє», наче хтось тримає його за горло», – іронічно зауважує вона.

На думку екологині, реальний стан справ замовчується:

«Головною причиною критичного стану називають зміну клімату і посуху. Але ніхто не говорить, що за останні десятиліття зробила ОДА, крім тимчасового заходу 2014 року – проклали труби для подачі води з моря».

Вона наголошує, що головна проблема – у знищенні водної артерії лиману:

«Великий Куяльник давно не несе свої води в лиман. Його русло каналізовано, побудовано 135 ставків, видобували пісок прямо з русла. Усе це – причина зникнення прісної води».

«Можна знайти інформацію про три програми з порятунку Куяльника – з 2012 по 2023 роки. Відповідальний виконавець – департамент екології ОДА. Більшість заходів – не виконано. Чи досягли мети? Якби так – толоки б не проводили», – пише Вихристюк.

На думку Ірини Вихристюк, ситуація навколо Куяльника – типовий приклад імітації активності:

«Йдуть більш безпечним шляхом – прокричимо про «критичний стан», попросимо кошти і далі створюватимемо видимість діяльності – конференції, фестивалі, толоки. А насправді – ми стаємо співучасниками екоциду».

Екологиня вважає, що рішення можливе, але лише за умови політичної волі:

«Є світовий досвід ревіталізації річок. Але нам бракує головного – дієвої правоохоронної системи. Більшість дій, що призвели до знищення Куяльника, були незаконними. І всі ці злочини вчинялись відкрито або під прикриттям тих, хто мав їх зупиняти».