9 серпня 2025 року на Національному стадіоні у Варшаві виступив білоруський співак Макс Корж, зібравши понад 70 тисяч шанувальників і викликавши бурю емоцій у Польщі. Концерт, а також супутні йому суперечки – від втручання поліції до присутності символів, що викликають історичні напруження – стали відправною точкою для ширшої дискусії про феномен Коржа, його місце в пострадянській культурі та контраверсії, які він викликає і в Білорусі, Україні, і в Польщі.

Польська столиця і польське суспільство, безсумнівно, надовго запам'ятають приїзд білоруського співака Макса Коржа до Варшави. Його концерт 9 серпня на Національному стадіоні, який зібрав понад 70 тисяч слухачів, а також вечірка його шанувальників на вулиці Ордона в районі «Воля» за день до концерту привернули увагу і пересічних поляків, і правоохоронних органів. Як випливає з офіційного повідомлення варшавської поліції, опублікованого 11 серпня, напередодні концерту поліція припинила незаконну вечірку шанувальників Коржа на вулиці Ордона, затримавши дев'ятьох осіб і наклавши 25 штрафів. Після концерту поліція затримала 109 шанувальників білоруського співака, наклала 50 штрафів на загальну суму 11 450 злотих і передала 38 справ до суду. Затриманих шанувальників музиканта звинувачують у володінні наркотиками, використанні піротехніки та опорі охороні під час концерту. Поліція також розпочала розслідування обставин появи на стадіоні суперечливих символів – під час концерту було помічено чорно-червоний прапор ОУН-УПА, який у Польщі асоціюється з Волинською різаниною 1943 року.

Не дивно, що все це викликало лавину реакцій у польських ЗМІ та інтернеті. Спроби – більш-менш успішні – пояснити польським читачам, хто такий Макс Корж і хто є його аудиторією, викликають обурення польських інтернет-користувачів, спричинене поведінкою найзатятіших шанувальників музиканта у Варшаві. Іноді це невдоволення переростає у відверту ксенофобію щодо сусідів зі сходу – білорусів чи українців, – яку підігрівають політики-популісти.

Однак польські коментатори не самотні у своїх критичних висловлюваннях. Складна особистість і творчість білоруського музиканта, який співає російською мовою і вже понад 10 років дуже популярний на пострадянському просторі, залишаються предметом дискусій у цьому регіоні. Ці суперечки опосередковано відображають стан, характер і цінності пострадянських суспільств, а також те, як вони хочуть сприймати самих себе.

Ставлення білорусів до Макса Коржа найкраще виражає заголовок торішнього матеріалу Belsat «Макс Корж – наша гордість, наш сором чи взагалі не наш?», у якому двоє музичних журналістів обговорювали феномен популярності білоруського співака.

Походячи з маленького містечка на Поліссі, він розпочав свою артистичну кар'єру білоруською мовою, але в ситуації практично повної відсутності білоруського шоу-бізнесу зробив ставку на більш глобальну аудиторію і вибрав російську мову. І хоча у своїх текстах і кліпах Корж часто звертається до білоруських образів і не забуває про свій рідний Лунінець, сам факт виконання пісень російською мовою стає для деяких приводом для виключення Коржа з простору білоруської культури. Для інших творчість Коржа, тісно пов'язаного з його основною аудиторією – мешканцями малих міст з дуже обмеженими можливостями гідного життя та представниками неформальної низової культури, – не є тим, з чим вони хотіли б асоціювати образ прекрасної Білорусі майбутнього. Для третіх Корж є неприйнятним через відсутність чіткої позиції щодо подій у Білорусі після 2020 року та війни в Україні. При цьому і його пісні, і життєві перипетії після 2020 року чітко показують, що він проти Лукашенка і підтримує Україну у війні, розпаленій Путіним.

Постать Коржа є проблематичною також для українського суспільства. Як і у випадку Білорусі, список звинувачень проти нього майже ідентичний, але є певні нюанси. З одного боку, виконання Коржем пісень російською мовою робить його пропагандистом «русского мира» і його сумнівних цінностей. З іншого боку, Коржу закидають, що 2015 року він дав концерт в окупованому Криму. І, судячи з коментарів українських інтернет-користувачів, навіть той факт, що в лютому 2022 року білоруський співак відкрито виступив проти війни і скасував концерти в Росії, не змиє цю провину. Кілька місяців по тому він випустив пісню і кліп «Свій дім», який набрав 14 мільйонів переглядів – це, мабуть, найсильніший художній вираз протесту проти війни і підтримки України російською мовою.

Незважаючи на всі ці суперечки навколо Макса Коржа, важко уявити, що співак ризикує втратити популярність серед пострадянської аудиторії найближчим часом. Причиною цього є сам пострадянський контекст, продуктом якого є творчість білоруського співака.

Незважаючи на численні сумніви і штучність, а навіть шкідливість поняття «пострадянський простір», сам пострадянський елемент життя в країнах, які виникли або відродилися на руїнах Радянського Союзу, не позбавлений реального змісту, який і надалі впливає на спосіб мислення, поведінку й самооцінку людей – від повсякденних звичок і мови до системи цінностей, уявлень про справедливість.

У ситуації зникнення радянського суспільства і виникнення на його місці інших соціальних ладів, уже в рамках незалежних держав, кожна з яких мала свою специфіку, насиченість і темпи розвитку, основа цих порядків мала спільні риси – деіндустріалізацію й економічну нестабільність, нестабільну політичну ситуацію, соціальну дезорієнтацію, а також прагнення (і переживання) кращого життя, яке не обмежувалося б простим виживанням. Ці риси стали своєрідним тлом, на якому розгорталося життя мільйонів людей, формуючи особливе відчуття часу і простору, виняткове і водночас таке, що об’єднує весь пострадянський світ. Саме цю пострадянськість Макс Корж напрочуд влучно вловив і передав у своїй творчості, показавши її як повсякденний, майже несвідомий культурний досвід.

Пісні та кліпи Коржа – це суміш вуличного романтизму й меланхолії багатоповерхівок, спогадів про дворове братерство, а героями його пісень та кліпів є хлопці й дівчата, які живуть на повну. Водночас творчість Коржа позбавлена прямих політичних заяв і гострої соціальної критики, але містить впізнавані образи: дешеві квартири з обов'язковим килимом на стіні, кольорові спортивні костюми, літні ночі біля багаття, бажання «жити в кайф» усупереч сірій рутині й одночасно змиритися з її неминучістю. Корж показує пострадянськість не як історичний факт, а як живу тканину відносин, жестів, слів та інтонацій, яка залишається в людях, незалежно від того, хочуть вони цього чи ні.

Посилання на пострадянський досвід у творчості білоруського музика доповнює супутня система цінностей, пов'язана з поняттям «пацан», яке, як зазначає білоруський музичний журналіст Олександр Чарнуха, є ключовим для артиста. «Пацан» – це не тільки сленговий вислів або частина вуличного жаргону – це також своєрідний кодекс честі. «Бути пацаном» означає залишатися вірним собі та своїм близьким, виявляти чесність, наполегливість і готовність підтримати у скрутні моменти – «не забувати про своїх // йти разом // разом і до кінця» (пісня «Слово пацана», 2016).

У піснях Коржа поняття «пацан» набуває етичного й соціального значення, стаючи символом певного стилю життя, який протистоїть фальші й лицемірству сучасного світу. У цьому сенсі «слово пацана» є не тільки обіцянкою, а й зобов'язанням, закликом до щирості та відповідальності.

Завдяки використанню спільного пострадянського досвіду і зверненню до простих, зрозумілих для більшості цінностей, переданих чіткою мовою та викладених у привабливій, емоційно близькій естетичній формі, Макс Корж став артистом, чия творчість з легкістю долає бар'єри між пострадянськими національними державами. Його пісні діють як універсальний культурний код, який однаково сприймається в Мінську, Києві, Москві, Алмати чи Кишиневі, даючи змогу слухачам впізнавати в них власну історію та досвід, незалежно від конкретної країни.

Тому не дивно, що навіть зараз, у 2025 році, Макса Коржа все ще слухають по обидва боки фронту, а концерт у Варшаві зібрав таку велику кількість його шанувальників, розкиданих по всьому світу. «Він об'єднує, його пісні мають одну головну тему – свободу. Тут можна відчути себе вільним, без будь-яких обмежень, і не має значення, що написано в паспорті, важливо, якою людиною ти є. Ми не оцінюємо людину за країною, ми оцінюємо її за тим, якою вона є. Для нас не має значення, звідки він родом», – кажуть українці в матеріалі Belsatu про концерт Коржа у Варшаві та про те, чому вони прийшли на нього. «До біса політику! Ми всі люди, ми всі брати», – каже хлопець популярному білоруському блогерові Саші Івуліну, відповідаючи на запитання, чому він слухає Коржа.

У цих висловлюваннях можна знайти сліди того, про що говорив сам білоруський виконавець у своєму 16-хвилинному монолозі «Про життя», який вийшов у вересні 2023 року. Покоління людей, які просто хотіли «отримувати задоволення від життя», занурилося у «світ тварин», з якого потрібно вибратися, вибратися у «світ гармонії, дружби, поваги, доброти, світ без дурості і ненависті».

Декому такі висловлювання можуть здатися дурістю і політичною наївністю, інші побачать у них прояв здорового глузду і спробу зберегти людяність, яка виходить за межі національної солідарності. У будь-якому разі висновки доведеться робити значно пізніше, коли шум часу перестане заглушати шепіт музики.

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Оригінальна назва статті: “Taki sam chłopak jak wy”