Великою мірою пошук відповіді на головне питання сучасності – що, чорт забирай, відбувається? – варто було б почати з оцінки масштабу. Йдеться, наприклад, про звичайний грип або нову смертельну пандемію? Раптовий ґул під ногами – це невелика сейсмічна активність чи передвісник виверження?

Саме той випадок, коли розмір має значення: для суджень про перспективи й наслідки. Тому й значущі події теперішнього – російська війна проти України, зростання авторитаризму, "правий" реванш – можуть вимірюватися різними мірками: глобальними чи локальними. А від точності висновків залежить правильність рішень – ризикнути на Вихід і здобути Землю обітовану чи залишитися, загинувши в жаху Голокосту.

Можливо, те, що зараз здається кардинальним переломом, – лише тимчасове відхилення. Або нова норма, яку помилково прийняли за старий рецидив.

Через 3,5 року завершиться президентство Трампа – і ідеї MAGA розвіються, як тяжкий сон. Піде Путін – прийде не-Путін. Без західних інвестицій і технологій завершиться "китайське диво". Америка струсить пил зі старого мундира "світового поліцейського". Реанімація Європи поверне їй статус лідера демократії й прогресу. Або…

Неокони зламають хребет американському дипстейту. Путін доживе до ста років. Китай захопить Тайвань. В Європі до влади прийдуть націонал-популісти і розпустять Євросоюз. Проєкт всесвітньої ліберальної демократії буде згорнуто. Світ захоплять автократи. Наступають темні віки. Зло перемогло. Всі вільні.

Якщо зважувати на шальках терезів обидва ці сценарії, жоден не здається неймовірним. Залишається дати відповідь: як відрізнити події, які змінюють світ, від подій, які впливають на нього? І тут на допомогу – весь накопичений досвід.

Від Христа до Магомета. Від комунізму до фашизму. Від Відродження до Просвітництва. Від американської до французької революції – за великими подіями завжди стоять великі ідеї (світлі чи темні). І що ж у цьому плані може запропонувати сучасність в якості високого розумового продукту?

Путінський "русский мир" з його агресивним захистом "традиційних цінностей" і православ’ям у ролі "духовної скрепи" – локальний і нестерпно архаїчний.

Китайська концепція "Спільноти єдиної долі" – відверто меркантильна і підпорядкована бізнес-інтересам Піднебесної у її прагненні до постійного розширення торговельного життєвого простору.

Трампізм намагається видати за щось нове химерну суміш технофашизму і неомонархізму, "темного просвітництва" і католицького консерватизму. Щось на кшталт американської розетки — створеної в Америці і для американців.

Чи є в цьому російсько-китайсько-американському пакеті щось, що можна кваліфікувати як вселюдськи значиме і універсально сутнісне? Те, що здатне повести за собою народи і держави?

Здається, те, що відбувається, не тягне на щось фундаментальне і переломне. Якщо у вас немає великих ідей – тоді в нас для вас немає і великих подій, але є покарання за інтелектуальну скудність. Історія підгонить батогом виникаючих криз.

Католицький обскурантизм Середньовіччя породив Реформацію. Кінець віри в божественну сутність монаршої влади поклала Велика французька революція. Розчарування в ідеї комунізму завершилось "геополітичною катастрофою" — крахом СРСР.

Тому, осмислюючи реальність, скоріше слід говорити: ми опинилися не перед лицем епохальних змін, а перед лицем епохальної кризи. А місія кризи – руйнування. Деструкція всього, що не пройде краш-тест на міцність: інститутів, режимів, концепцій. Fiat veritas et pereat mundus — "Нехай буде істина, і нехай загине світ". Подібно до COVID, який б’є в найслабше місце.

Якщо НАТО може скоротитися і саморозпуститися під впливом емоційних бажань одного президента, термін повноважень якого закінчується через 3,5 роки, то навіщо взагалі потрібен такий союз і що він може гарантувати?

Якщо безкінечно говорити про "російську велич" – криза перевірить і цю тезу. В результаті вийде або СРСР 2.0, або черга колишніх домініонів, які хочуть витерти ноги об російський триколор.

Якщо Піднебесна сповнена рішучості стати новим центром сили і скасувати світ, заснований на правилах, – є ризик опинитися в світі, де взагалі немає правил. А в таких місцях не ходять великі каравани, і "Один пояс – один шлях" може виявитися справді одним: в один бік і в одну країну.

Але, мабуть, у Росії вирішили, що вони – над історією та її нікчемними закономірностями. А немає кращого способу демонстрації власної богообраності, ніж ударом ноги знести "Велику шахову дошку". При цьому, за задумом, випущені енергії руйнування оминуть "небесний град Китеж" і вразять вогнем "лібералів з содомітами".

Але у кризи – "одна доля праведнику і нечестивому". Вона не за традиціоналістів чи ЛГБТ-активістів, автократів чи республіканців. Вона універсальна у своїй руйнівній невибірковості. У її чорну вирву затягне і учасників, і спостерігачів, винних і непричетних. І тільки після закінчення фази руйнування стане ясно, чий фундамент виявився міцнішим. А очищений стихією майданчик – найкраще місце для появи нового або переосмислення старого.

Беручи до уваги, що за останню тисячу років не з’явилося нових світових релігій, а за останнє століття – нічого більш привабливого, ніж ідея демократії, майбутнє, при всьому трагізмі, що відбувається, виглядає… оптимістично.

Демократія версії "кінця історії" залишається найбільш стійкою конструкцією, хоч і потребує оновлення. В її фундаменті універсальні цінності, а в каркасі — об’єднуючі принципи.

Україна, що взяла за основу складний у реалізації, але конкурентний у функціонуванні проєкт, як ніколи раніше – на сильному боці історії. Залишилось не спокуситись, взявши демократичну форму, але не зміст. Втім, перемога добра ніколи не була даністю — вона завжди була завданням. А віра – не абстракцією, а інструкцією до дії.

Щоправда, на підході вже нависає примара нової релігії цифрового безсмертя — але це зовсім інша історія, яка розгортатиметься в іншому, вже не нашому світі.