Після поразки нашої команди збірній Франції в номінально домашньому поєдинку у Вроцлаві з рахунком 0:2, надії на впевнену гру в подальших матчах не зникли. Усвідомлюючи рівень підопічних Дідьє Дешама та співставляючи його з рівнем гравців нашої національної команди, очевидно, можна дійти цілком тверезого висновку, що “ле бльо” на три, а то й на чотири голови вищі за збірників України. Проте, якщо брати до уваги інші команди групи, а саме Азербайджан та Ісландію, то тут уже відчувалася перевага збірної України (принаймні, над Азербайджаном).
Ну ось, фаворити приїхали до Баку. Гравці “Бенфіки”, “Роми”, “Брентфорда”, “Жирони”, “ПСЖ” та інших непоганих, а в деяких випадках і топових європейських клубів, зібралися пограти в сучасний і проатакувальний футбол, навчити та продемонструвати його колегам з Азербайджану. Проте щось пішло не за планом.
Але якщо починати з початку, перші питання виникли, коли вболівальники отримали змогу переглянути стартовий склад на цю гру. Тут уже була ціла низка дивних рішень:
Перше – це вихід Івана Калюжного знову в старті після його провальної гри з французами, гри, в якій “СуперІван” зіграв від першої до останньої хвилини, і при цьому не відзначився особливою користю для команди.
Друге – це використання Судакова знову на позиції лівого вінгера. Надалі протягом гри лівий фланг атаки був часто порожнім, і туди, якщо мали бажання, забігали Зінченко та Очеретько. Останній частіше виконував цю роль, тоді як Георгій займав улюблену позицію нижче або в центрі для отримання передачі.
Третє – це одночасна наявність на полі того ж таки Олега Очеретька разом з Іваном Калюжним. Це достатньо дивно, якщо враховувати, що Олег викликався саме як альтернатива Івану. Так, трохи інший профайл, але альтернатива. І в матчі, де команда буде більше тримати м'яч та атакувати, чи не логічніше випустити саме опорника такого штибу, який буде рухати м'яч вперед, а не просто калічити опонентів?
Четверте – навіщо в такій грі випускати зі старту Ваната? Сергій Станіславович ніби поставив усе з ніг на голову: у грі з Францією, де був потрібен швидкісний, технічний форвард, який вміє робити чудові забігання та відкривання за спинами суперників, Ребров випускає “стовпа”. А в матчі, де потрібен фактурний “страйкер” таранного типу, оскільки суперник випускає 5 захисників, 3 з яких високі “бійцюгани”, що будуть гризти землю, коуч випускає гравця, якому потрібен простір. Як завжди, геніальні рішення. Хто зна, напевно, в “Аль-Айні” таке працювало.
Якщо говорити про саму гру, то слово “нудно” цілком підійде, і саме воно може описати 85% цього протистояння. У першому таймі ще можна використати термін несправедливість, оскільки пенальті, який спочатку був призначений на Ванаті, а потім скасований унаслідок перевірки VAR, що тривала, здається, цілу вічність, виглядає дивним рішенням головного рефері Вассіліса Фотіаса (а ось в УПЛ би таке поставили).
У другому таймі футболісти в жовтій формі, до речі, старій і, виходить, не дуже фартовій, порадували вболівальників забитим м'ячем. Георгій Судаков, на тлі останніх невтішних новин про пошкодження своєї квартири російськими терористами, забив важливий м'яч для себе. Настав час видихнути.
І ніби все йшло спокійно, “стерильний»” чи то “ребровський” контроль м'яча продовжувався, і ми почали сподіватися на такий же впевнений другий забитий м'яч та спокійні й упевнені 3 залікові бали.
Але всі забули, що безглуздість цієї збірної полягає не тільки в беззмістовному і найчастіше безрезультативному контролі м'яча, а й в інших абсолютно недоречних діях. Саме так на наші ворота прийшов пенальті, коли Зінченко в простому епізоді виставив руку перед головою нападника Азербайджану, і м'яч, звичайно, влучив у неї. Після цього 1:1 і нервове відчуття, що буде шанс ще й програти.
Подальші спроби загострити гру не завершилися серйозними нагодами. Часті переведення з флангу на фланг були неточними і просто віддавали ігровий снаряд нашим суперникам.
Заміна Зінченка на Михайліченка зайвий раз продемонструвала дивність у прийнятті рішень тренерським штабом. Коли є на лавці Назаренко, який у матчах за житомирське “Полісся” продемонстрував, що здатен давати гостроту, навіть перебуваючи на позиції номінального лівого захисника. Особливо, коли збірній України треба було відіграватися і йти ва-банк. Але наш тренерський штаб зробив звичайну зміну по позиції, нічого не додавши креативного попереду.
Головне, щоб потім можна було у звіті зазначити, що майже всі гравці, яких викликали, отримали ігровий час. Це ж стоїть у вас у пріоритеті, коли ви робите такі дії?
Зайвий раз не хочеться писати, що ще не все втрачено і будуть нагоди попереду. Здається, фанати збірної України останні роки тільки й живуть в очікуванні класного футболу і результатів, але щось не виходить. Тому просто суха констатація: зіграли внічию 1:1. Не трагедія, але якщо хтось вважає цей результат нормальним і загалом “нічого страшного”, то, напевно, нам уже нічого не допоможе.
