«Мені тут дорікнули, що не треба, мовляв, виставляти своє щасливе життя під час війни, — пише Наталка Фіцич, яка минулого року, як раніше і її колега Алла Мазур, мала онколонічні проблеми, на своїй сторінці у соцмережі. — Причому, я нічого і не виставляла — докір цей був після того, як мій чоловік привітав мене з днем народження.
Це змусило задуматись, а що насправді ви всі, хто кидає такі докори, пише в особисті (наприклад, просто під час ефіру пише, що у мене завеликі губи і це, мовляв, відволікає, — хоч губи мої звичайні натуральні, або що мені треба худнути, це правда, та поки не вдається подолати гормональний збій, а бувають і інші дуже дивні коментарі, бувають навіть матюки, погрози, прокльони), — що ви знаєте про моє життя? І чи щасливе воно?
Ви думаєте, коли перед вами журналістка і телеведуча, дружина нардепа, то можна написати що завгодно і облити брудом? Людина з екрану все стерпить?
В мого чоловіка вже 4 роки інвалідність по серцю, але добре, що взагалі вижив. Минулого року я перенесла променеву терапію, після неї була зовсім без сил, буквально, приходила з роботи і більше нічого не могла робити. Цього року вже краще. Але на серці буває так тяжко, що, здається, задихаюсь від болю.
Я не пишу про це, не говорю в ефірі. Взагалі тепер дуже рідко пишу тут, ті, хто знають мене, розуміють, що це означає. Майже не вступаю в дискусії, хіба щось дуже зачепить. Майже не коментую, мої коментарі переважно двох видів: Многая літа і Вічна пам’ять, головне не переплутати. Не маю сили сперечатись, закриваюсь від усіх. Бо забагато болю. Але для когось є лише картинка і можливість витерти об неї ноги.
P. S.: фото з концерту джазових обробок українських пісень 60х років. Я раніше зовсім не розуміла джаз, але на тлі пережитого болю не можу більше слухати колишньої музики. А оця гармонія дисгармонії у джазі якось найбільше резонує мені зараз".
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
