В Україні тисячі жінок щодня стикаються з невидимим ворогом — алкоголізмом, який тихо руйнує їхні життя, сім’ї та мрії. Від підлітків, які шукають у пляшці спосіб втекти від тиску однолітків, до зрілих жінок, які топлять у вині біль і самотність. Ця залежність не обирає віку чи статусу. Що штовхає дівчат і жінок до цього краю прірви? Які перші тривожні сигнали пропускають близькі? “Наше місто” розповідає історії дніпрянок, які зіткнулися з алкогольною залежністю, розкриває причини через призму психології та ділиться порадами фахівців.

Дніпрянка Оксана стала символом надії для тих, хто бореться з алкогольною залежністю. Її шлях до одужання — це не лише особистий тріумф, але й приклад того, як оточення може кардинально змінити життя людини. 

-Ще два роки тому я вважала себе закінченою алкоголічкою, якій доведеться до кінця життя лікуватися і кодуватися, — каже Оксана. 

Жінка змогла вирватися з алкогольної залежності. Її історія — не про чарівне зцілення, а про вплив середовища, силу волі та нове розуміння себе.

Усе почалося зі звичної для багатьох “культурної” випивки, яка поступово перетворилася на щоденну потребу. Потім — спроби “зашитися”, лікування, кодування. 

-Доводилося знущатися над собою, силою примушуючи себе не випити, і кожні 3 місяці колотися препаратом, щоб це витримати, — пригадує Оксана.

Прорив стався тоді, коли вона просто змінила місце проживання. Без особливих очікувань, без плану “вилікуватися”. Але з перших тижнів помітила, що не тягне до спиртного.

-Для мене було повним нонсенсом те, що у мене минула спрага вампіра і мені не потрібно кодуватися, а пити просто не хочеться, – з подивом згадує вона.

Як з’ясувалося, зміна середовища допомогла їй розірвати зв’язок із “просторовими якорями” – тригерами, які асоціювалися з алкоголем. Нове місце проживання Оксани кардинально відрізнялося від попереднього. 

-Я живу там, де люди навколо не п’ють, немає наливайок і не продається 40-градусне спиртне, – розповідає вона. – І навколо немає людей, схильних до пияцтва. І все. Мене не тягне. 

Відсутність доступного алкоголю, соціального оточення, яке провокує пияцтво, дозволили їй звільнитися від залежності без додаткових медичних втручань. Оксана усвідомлює, наскільки їй пощастило. 

-Маю повне право вважати себе щасливою людиною, якій вдалося дивом і волею Вищих Сил вирватися з цього жаху, – каже вона з вдячністю. – Який же це все-таки кайф — бути здоровою і вільною від залежності людиною! Чого і вам бажаю.

Досвід Оксани підкреслює, як сильно оточення впливає на поведінку та залежність. Її історія — це не лише особистий успіх, але й нагадування про те, що іноді для зцілення достатньо змінити оточення, в якому ми живемо.

Уявіть собі жінку: доглянуту, вишукану. Вона має престижну роботу, люблячу родину. Веде соціально активний спосіб життя – бере участь у зустрічах, жартує у компанії. І водночас — пляшка в сумочці, намагання усамітнитись щоб зробити декілька ковтків. Вона — алкозалежна. 

Журналісти “Наше місто”  розповідають історію жінки, що пройшла через алкоголізм, подолала залежність і вже понад 13 років живе тверезо. Щоб жінки, схильні до алкоголізму, почули. Можливо, впізнали себе. І зупинилися. 

З огляду на делікатність ситуації та на прохання героїні, ми змінили її ім’я та утримались від публікації фото.

Ми звикли уявляти людину, схильну до алкоголізму, як таку, що має занедбаний вигляд.  Брудний одяг, порожній погляд, різкий запах. Але це лише крайня стадія. Більшість історій — зовсім інші. Людей з алкогольною залежністю багато серед інтелігентних і порядних жінок. Як з’ясувалося, одне одного не виключає.

-Відкиньте всі свої уяви про алкоголізм, якщо ви реально  нічого  про нього не знаєте, – наголошує Лариса. – Просто погана звичка – це не про алкоголізм.

Тут ідеться про жінок, які щоранку готують сніданок своїм дітям, ходять на роботу, платять податки, виглядають доглянуто, спілкуються інтелігентно. Але водночас — регулярно п’ють.

-У платному відділенні наркологічного диспансеру я дізналася (і особисто побачила), що на алкоголізм хворіють перш за все вчителі, лікарі, держслужбовці, бізнесмени і домогосподарки, – пояснює Лариса.

Сусідка, з якою ви щодня вітаєтесь у ліфті. Колега, яка завжди вчасно здає звіти. Подруга, яка сміється на прогулянці з вами — але додому приходить, щоб випити. Ви не здогадаєтесь. І не зобов’язані. Бо жінки навчилися приховувати це майстерно.

-Люди, які з цим не стикалися, майже ніколи не здогадаються по зовнішньому вигляду людини, що вона цілодобово під алкоголем, – додала Лариса. – Лише з часом можна зробити шокуюче “відкриття”, коли він сам дасть для цього привід.

Жінка наполягає: не плутайте алкоголізм із «поганою звичкою». 

Алкоголізм — це не просто звичка, якої можна легко позбутися. Це хвороба, яка тримає людину в заручниках. 

-Якщо ви майже щовечора випиваєте літр пива, або пляшку вина, або щось міцніше, а зранку не хочете похмелитися, або хочете, але можете себе стримати, то це ще не алкоголізм, – запевняє Лариса. – Проте, не тіштеся. Ви стоїте перед відкритою хвірткою до нього. Залишився один крок. 

Ці слова точно ілюструють ту невидиму межу, яку легко переступити і опинитися не у компанії любителів випити, а серед людей, чий кожен день не минає без алкоголю.

Алкогольна залежність — це коли алкоголь повинен знаходитися в організмі постійно, в певній дозі. Всі 24 години. Так починається точка неповернення. Людина вже не п’є для настрою — вона п’є, бо інакше її тіло буквально бунтує.

-Як часто треба поповнювати організм дозою? Кожні годину-дві, – додає Лариса. – Тобто, ви випили  о 6-й ранку – о восьмій потрібно знову. Це спочатку може бути не більше 50-100 грамів. І тоді залежна від алкоголю жінка зовні, наче і не п’яна. Але внутрішньо – вона у постійному тонусі. Саме тому певний час оточуючі не помічають її залежність. Явно вона проявиться тоді, коли організм почне вимагати все більшу дозу. Тут вже не приховаєш – змінюється навіть зовнішність…

Рано чи пізно наступить момент (у кожного своя причина на це), коли людина, залежна від алкоголю, може прийняти рішення кинути пити. Це здається рішучим кроком. Але це — лише початок найстрашнішого. На людину чекає абстиненція. Це стан, який переживає організм без звичної дози алкоголю. 

-Болить все, вивертає до жовчі, до крові, – каже Лариса. – Руки не слухаються, бо тремор неймовірний. І це триває декілька днів. Щоб пережити абстиненцію потрібна неабияка воля. Адже ти знаєш, що достатньо 100 грам і все це жахіття моментально припиниться. Хто це витримає, може дійсно деякий час вести тверезий образ життя. 

Режим дня залежної жінки — це не про хаос, це про системність, яку диктує хвороба.

 -Прокинулася, випила сто грам, причепурилася, – розповідає Лариса. – У сумочку поклала заздалегідь підготовлену пляшечку чогось алкогольного. Можна розбавити солодкий напій коньяком. Хто здогадається, що у пляшці з-під кока-коли суміш з алкоголем? 

Алкоголь поруч — завжди. Якщо не вдається вдома, то по дорозі на роботу можна зайти в супермаркет. А на роботі випити, наприклад, у жіночому туалеті.

-Пішла, закрилася у кабінці, трохи відпила прямо з пляшки — і норм, – додає Лариса. – І так кожні годину-дві.

Вдома складніше. Якщо поруч чоловік і діти, треба маскуватися ще більше. Але жінка, яка п’є, знайде спосіб.

-Ти ж постійно з запасом, ти ж розумна і хитра, ти ж не дозволиш сама собі страждати від болю, – додає Лариса.

Залежність ламає не одразу. Спочатку жінки все вдало приховують. Пізніше — перестають встигати. І запах, який колись маскувався парфумами, вже не перебивається нічим.

-Коли амбре стає добряче чутно, то це означає, що вона наближаються до піку своєї алкогольної кар’єри, за яким вже прірва, – каже Лариса.

Найбільша пастка — моменти щастя, коли не треба ховатись.

– Коли  подруга запросила тебе в кафе на бокал вина, коли чоловік пропонує ввечері попити пива з креветками, коли запрошують на якесь свято знайомі,  коли корпоратив, – додає Лариса. – О, це взагалі клас. Ти розслабляєшся, ти відпочиваєш, мозок і тіло задоволені ударною дозою. Ти живеш на повну!

Ці ситуації здаються нормальними. Навіть святковими. Але саме вони дають хворобі нову силу. І лише той, хто вирвався з цього кола, розуміє, чого це коштує.

-Знаєте, щоб вийти на повноцінний ментальний рівень життя мені знадобилося два роки, – згадує Лариса. – Два роки психотерапії, два роки, щоб відчути себе впевненою у собі, щоб навчитися не ловити поглядів близьких і знайомих, і два роки, щоб згадувати минуле без болю. 

Алкогольна залежність не минає сама. І головне в її лікуванні — не чужі вмовляння, а особисте рішення. Власне, з цього все й починається: з усвідомлення і дії.

-Жодним словам залежної від алкоголю людини не варто вірити, поки за ними не послідує дія, – підкреслила Лариса.

Цю правду складно прийняти близьким, які щиро сподіваються, що цього разу все буде по-іншому. Але залежність не лікується обіцянками — лише конкретними кроками.

-Коли людина прокинулася і, наприклад, сказала, що починає лікуватися і поїхала саме до диспансеру, – додала Лариса. – Це – дія,  після якої на 99% можна бути впевненим, що залежна людина пішла вірним шляхом.

 Наркологічне відділення — не крайність, а перший етап реального лікування. Як пояснює Лариса, важливо спочатку дати організму можливість вийти з кризи, зняти абстиненцію і стабілізувати стан.

-Там можна привести свій організм до тями для подальшого лікування залежності, – пояснила жінка. – Тобто, після наркології залежна людина ще не є остаточно тверезою навіки.

Але лише фізичного відновлення недостатньо. У цьому переконала Ларису власна історія.

-Під час першого заходу я відмовилася від психотерапії, – згадує Лариса. – У мене в голові, як і у багатьох пострадянських людей, був штамп, що психотерапія — це для психічно хворих. А я ж не психічка! Я нормальна! Сама впораюся!

Рік потому — зрив. І лише вдруге вона зважилась на психотерапію.

-Я розуміла, що це довго і дорого, проте вже знала, що це найбільш ефективний спосіб позбутися залежності, – додала вона.

Програма у наркологічному відділенні зазвичай триває 10–14 днів. За цей час можна не лише відновити фізичне здоров’я, а й визначитись із подальшими кроками: кодування (уколом, гіпнозом, підшивкою) або психотерапія. Варіантів багато, але вибір повинен бути свідомим.

-Головне, повторюю, залежна від алкоголю людина повинна САМА прийняти рішення. Повірте, це дуже-дуже важливо, – підкреслила Лариса.

І саме ця дія, зроблена без тиску ззовні — перший справжній крок до життя без алкоголю.

Побутує думка, що варто людині вилікуватися від залежності — і життя автоматично налагодиться. Сім’я зітхне з полегшенням, стосунки відновляться, а сама людина повернеться до нормального стану. Проте правда — куди складніша. 

-Чи стають люди, які подолали залежність, такими ж, як були раніше? Ні. Я це точно знаю, – запевняє Лариса.

Це — не думка психолога чи цитата з книжки. Це слова людини, яка пройшла через реабілітацію і знає, як це — повертатися у світ без алкоголю.

-Не варто очікувати, що кинув пити — і все повернеться, – стверджує Лариса. – Ні, ні і ні! Може стати гірше, а може стати краще.

Попри полегшення, яке може настати після відмови від алкоголю, життя не стає автоматично легшим. Навпаки — іноді воно кидає нові виклики. Один із них — реакція найближчого оточення.

-Одного разу мені психотерапевт сказала, що після лікування залежності деякі сімейні пари розпадаються, — згадує Лариса. — Пам’ятаю, що це мене тоді дуже здивувало. Як так? Навпаки, сімейне життя повинно налагодитися! Згодом зрозуміла.

Справа у тому, що навіть після одужання в родинах залишаються страх і недовіра. Ці емоції — підсвідомі, але глибоко вкорінені. Люди поруч не можуть одразу змінити мислення. Їм важко повірити, що все дійсно закінчилося.

-Близькі та рідні після того, як людина стала на шлях тверезості, на підсвідомому рівні продовжують бути в напрузі, – вважає Лариса. – Вони до тебе придивляються, принюхуються — і це доводить до відчаю, бо мені не довіряють.

Інший поширений сценарій — коли родичі з добрими намірами шкодять. Не словами підтримки, а докорами та приниженням. 

-Людина, яка вийшла з залежності, теж постійно в напрузі, бо змушена контролювати свої бажання, – пояснює Лариса. – І це при тому, що життя йде — хтось запрошує на вечірки, весілля, дні народження…

Іноді ця боротьба стає буквально фізичною. 

-У мене було, що на одній такій вечерці знайомий хотів підлити горілку в мою склянку соку, – розповідає вона. – Щоб мені стало весело. Після цього я вже багато років все нюхаю.

Окрім зовнішніх тригерів, є й внутрішні — те, що не видно іншим. І тут на перший план виходить відчуття провини — тінь, яка залишається з людиною надовго.

-У кожного свої стосунки у родині, своє місце у суспільстві, – каже Лариса. – Це чинники, які неабияк впливають на психіку людини, що змогла подолати пекло.

Історія Лариси доводить, що алкоголізм — це хвороба, яку можна подолати, але лише тоді, коли людина сама визнає проблему і робить перший, найважчий крок до змін.

Ця стаття — не лише про біль і шлях до одужання. Вона — спроба зруйнувати стереотипи, повернути людяність до теми, яка часто залишається в тіні. Бо питання не в тому, що шукає жінка на дні келиха, а в тому, чи зможе вона знайти сили піднятися — і повернути собі повноцінне життя.

Дніпро. Черговий тривожний сигнал із Новокодацького району міста: 16-річна дівчина потрапила до лікарні у стані алкогольної коми. Подія вкотре підтверджує небезпечну тенденцію — зростання рівня вживання алкоголю серед підлітків, зокрема серед дівчат.

Інцидент стався на одній із баз відпочинку, де група підлітків влаштувала вечірку. За попередньою інформацією, компанія вживала спиртне. Ввечері друзі помітили, що одна з дівчат втратила свідомість. Викликали швидку допомогу.

На місце оперативно прибула реанімаційна бригада. Медики діагностували у 16-річної пацієнтки алкогольну кому. Їй було надано екстрену допомогу, після чого дівчину госпіталізували. 

Проблема підліткового алкоголізму в Україні набирає обертів. Експерти зазначають, що серед молоді, особливо серед дівчат, зростає толерантність до вживання спиртного. Часто алкоголь стає атрибутом дорослого життя, до якого підлітки прагнуть долучитися задля самоствердження чи через тиск однолітків. В довготривалій перспективі — це ризик розвитку залежності, депресій, агресивної поведінки, проблем із навчанням та соціалізацією.

Підлітковий, а особливо жіночий алкоголізм, — це проблема, яка вимагає комплексного вирішення. Психологи наголошують: важливо не лише говорити з дітьми про ризики алкоголю, а й бути прикладом відповідальної поведінки. Також експерти рекомендують приділяти увагу тому, з ким спілкується дитина, які в неї інтереси, чим вона живе поза домом.

Алкоголь — це не лише про залежність. Часто це спосіб пережити біль, втекти від реальності або заповнити порожнечу. За словами кризової психологині Ольги Гриценко, багато жінок потрапляють у залежність через психологічне навантаження, з яким не можуть впоратись самотужки.

-Це або намагання уникнути чогось, що не можна пережити: біль, якась буденність, яку ти не вивозиш,— пояснює експертка. – Або намагання дістатися якоїсь ілюзорної реальності, якої не існує в твоєму світі.

Вживання алкоголю на перших етапах здається ефективним способом вижити у стресі. Особливо у кризові періоди — війна, втрата близької людини, проблеми у стосунках, фінансові труднощі.

-У кризових ситуаціях підвищується вживання алкоголю — тому що багато стресу, багато болю, – додає психологиня. – І люди намагаються втекти. І, взагалі-то, на перших етапах це навіть певним чином допомагає.

Часто жінки починають пити не через власне бажання, а під впливом середовища чи партнера. Випивати разом із чоловіком, який уже має залежність, або для того, щоб не випадати з компанії.

-Жінка грає у суспільстві роль емоційного обслуговування оточення, — розповідає Ольга Гриценко. – Іноді вона починає пити просто тому, що так простіше залишитися поряд з чоловіком, який вживає. Наприклад, жінка взагалі не мала схильності до алкоголю. Але її партнер почав пити, і вона підтримувала компанію. Спочатку це був келих вина, потім більше, а далі — залежність. І вона навіть не помітила, коли втягнулась.

Ще один поширений фактор — соціальна ізоляція.

-Якщо ти не п’єш у певному колі — ти стаєш персоною нон ґрата, – каже психологиня. – Людина може втратити підтримку, друзів, і через це — пристосовується до групових моделей поведінки.

Рідко хто визнає проблему на початкових етапах. Але родина та близькі можуть звернути увагу на тривожні сигнали. Найважливіший з них — коли алкоголь стає частиною повсякденного життя.

-Є різниця між тим, що людина пішла на свято й випила келих вина, і тим, коли вживання стає ритуалом, — каже Ольга Гриценко. – Наприклад, якщо з’явилась звичка – пити кожної п’ятниці, то людина вже не може від цього відмовитись.

Психологиня називає ще кілька важливих симптомів. Перший з них – заперечення проблеми.

-Зазвичай 99% людей з залежністю кажуть, що не є алкоголіками і в будь-який момент можуть зупинитись, – каже психологиня. – Але це і є частина ілюзії залежності.

Зміна оточення – ще одна ознака. Залежна людина змінює коло спілкування. Якщо після реабілітації повертається у старе середовище — шанс зірватися дуже високий.

-Також мають місце фізичні та емоційні зміни, – додає пані Ольга. – Людина стає млявою, втрачає інтерес до життя, з’являються депресивні стани. Алкоголь пригнічує нервову систему, а у поєднанні з антидепресантами — ситуація тільки погіршується.

Головне правило — не чекати, поки ситуація стане критичною. Звернення по допомогу на ранніх етапах набагато ефективніше. Психологиня підкреслює: лікування має бути системним. І у цей процес має бути залучена і родина. 

-Людина не може самостійно змінити своє життя, якщо її родина не змінюється разом з нею, – наголошує Ольга Гриценко. – І мені, наприклад, було набагато складніше працювати з родиною, чим з самими залежними. Тому що члени родини, вони всі в “білих пальто”, що називається. І це найбільший тригер.

Психологиня наводить реальний приклад клієнтки, яка усвідомила свій зрив буквально після одного келиха.

-Жінка пройшла реабілітацію, – розповідає психологиня. – Потім була складна ситуація у родині, вона випила келих вина, одразу зателефонувала куратору і сказала: “Забирайте мене, я зірвалась”. Поки до неї доїхали — вона вже була п’яна. 

За словами психологині, кожен повинен мати план дій на випадок зриву: кому дзвонити, куди звертатись. І це відповідальність за себе.

Психологиня Ольга Гриценко розповіла реальну історію своєї клієнтки, яка після втрати чоловіка опинилася на межі через алкоголізм. Ця історія — не просто про слабкість. Це про глибокий біль, самотність і соціальні ролі, які часто залишають жінок беззахисними.

Її життя колись здавалося ідеальним. Брендовий одяг, великий будинок, турботливий чоловік із високою посадою — усе було. Вона не працювала, не мала фінансових турбот, не знала, що таке побутові кризи. Але в одну мить все змінилося.

-Її чоловік помер і вона залишилася абсолютно сама, — розповідає кризова психологиня Ольга Гриценко. – Це була жінка, яка не звикла до самостійності, ні емоційно, ні фінансово.

Їй було далеко за 40, і весь її дорослий досвід — це бути дружиною. 

-Для неї це був шок, бо вона не знала, як забезпечувати себе, — пояснює психологиня. – В емоційному плані це була дитина в тілі дорослої жінки.

Перші дні після похорону були мов у тумані. Але потім з’явилися співчутливі сусіди. Приходили пом’янути, приносили алкоголь, підтримували розмову — і водночас запускали механізм руйнування.

Жінка спилася дуже швидко. Її організм — не звиклий до алкоголю — почав відмовляти. Проблеми з печінкою, нирками, повна дезорієнтація, глибока депресія.

Фото ілюстративне з відкритих джерел

-Вона перестала бути схожою на себе, — розповідає психологиня. – Родичі побачили, в якому вона стані, і помістили її до клініки.

У клініці вона пройшла курс детоксикації та реабілітації. Але… 

-Вона зірвалась дуже швидко, бо була емоційно не підготовлена до самостійного життя, — пояснює експертка. –  Вона сказала мені дослівно: “Я – як кошеня, яке нікому не потрібне”.

Жінка, про яку йдеться, змогла пройти декілька етапів допомоги. Але ключовим викликом залишаються не лише залежність, а соціальна ізоляція, непідготовленість до життя і відсутність підтримки з боку оточення.

Пам’ятайте: якщо ви або хтось із ваших близьких має проблеми з алкоголем — зверніться по професійну допомогу. Ви не самі, і допомога існує.

Пацієнти з алкогольною та наркотичною залежністю можуть отримати безкоштовне стаціонарне лікування, яке оплачує Національна служба здоров’я України. Про це повідомила Наталія Шуліка, заступниця директора Східного міжрегіонального департаменту НСЗУ.

За її словами, пацієнти можуть звернутися по допомогу до лікаря-психіатра-нарколога без електронного направлення.

-Лікування таких станів, як зловживання алкоголем, алкогольна залежність, алкогольна інтоксикація, абстиненція, а також цироз чи алкогольний гепатит — покривається НСЗУ в межах пакету “Психіатрична допомога у стаціонарних умовах”», — пояснила Наталія Шуліка.

Також держава фінансує лікування психічних розладів, повʼязаних з вживанням алкоголю та наркотиків. Це означає, що пацієнти можуть пройти курс лікування у спеціалізованому медичному закладі безкоштовно, незалежно від місця проживання чи наявності декларації з сімейним лікарем.

-Дуже важливо, щоб люди знали: допомога є, вона доступна, і для першого звернення не потрібно ніяких направлень, — наголосила представниця НСЗУ. – Достатньо звернутися до профільного лікаря.

У НСЗУ також зазначають, що перелік медичних закладів, які надають таку допомогу, можна знайти на сайті служби або дізнатися у контакт-центрі за номером 16-77.

Фото НМ, з архіву героїнь та з відкритих джерел.

Раніше ми писали про те, які напої треба пити у спеку, а від яких краще відмовитися.

Категорія: Інтерв'ю, Новини Дніпра, Новини здоров'я Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня

Позначки: Головне, Здоров'я, Історія