Сорочинський ярмарок — одна із візитівок України. Зазвичай він відбувається в селі Великі Сорочинці Миргородського району на Полтавщині. Цей ярмарок має особливий колорит. Хто хоч раз відвідав його, не забуде цю подію ніколи й згадуватиме все життя.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про тему Сорочинського ярмарку у творчому доробку українських фарфористів.
— Скульптурна серія Валентини Трегубової «Сорочинський ярмарок була створена у 1966 році на Коростенському фарфоровому заводі, — розповідає Людмила Карпінська-Романюк.— Вона стала однією з вершин української порцелянової пластики середини ХХ століття. Розпис виконано фарбами та золотом, що додає композиції урочистості й святкового звучання. Мисткиня передає у композиціях колорит українського ярмарку. Ось, наприклад, гончар із горщиками та продавчиня цибулі.
«Сорочинський ярмарок» Трегубової наче застигла мить театральної вистави: хтось танцює, хтось торгує, а хтось просто спостерігає. У композиції відчувається і ритм, і настрій, і колористична урочистість. Розмаїття персонажів, їхні жести, пози й міміка передають увесь гамір, рух і барвисту суєту ярмарку, який не випадково став символом українського національного колориту. Ціна скульптурної групи «Сорочинський ярмарок» у 1960-х роках становила 46 карбованців — сума на той час фантастична, що засвідчує як художню цінність композиції, так і складність її виготовлення. Лише в 1967 році було експортовано 200 комплектів до Канади (Монреаль), а ще 30 — до Японії, що свідчить про неабиякий міжнародний інтерес до українського декоративного мистецтва.
- А от порцелянова шкатулка «Сорочинський ярмарок» Валентини Покосовської. На кришці — жанрова сцена з Сорочинського ярмарку: чоловік залицяється до молодиці у святковому вбранні. Її постать горда, самодостатня, з легкою кокетливістю та усвідомленням своєї привабливості. Розпис корсету, квітчастих хустки та плахти вражає вишуканою деталізацією. Образ чоловіка мрійливо-сентиментальний. Після завершення навчання за фахом «художник-виконавець з кераміки» у 1951 році Валентина Покосовська була направлена на Баранівський фарфоровий завод, де працювала практично до кінця свого життя. Творчість Валентини Покосовської посідає важливе місце в історії української декоративної скульптури середини XX століття. Її роботи вирізняються делікатною пластикою, етнографічною достовірністю та декоративною довершеністю, що поєднує індивідуальну художню манеру з традиціями українського фарфору.
— А хто із сучасних фарфористів звертався до цієї теми?
— Дуже гарна робота «Сорочинський ярмарок» художниці Олени Жернової. На передньому плані — віз із овочами та фруктами, що символізують достаток і врожай. Позаду — стилізовані намети, килими, глечики, рушники — все, що уособлює ярмаркове розмаїття. У верхній частині композиції — веселий птах, що додає сцені динаміки й нотки дива. Ця тарілка розповідає про щедрість української душі, що живе у традиції ярмарку, де мистецтво, торг, спів і врожай сходяться в одне ціле — у коло життя.
- Інша яскрава серія — тарілка та кухоль Валентини Родіонової. Тарілка — як театральна сцена ярмарку, де герої ніби вийшли на авансцену: чоловіки й жінки у барвистому вбранні, з козою, пляшками, пиріжками, варениками й базарними балачками. Кольори насичені: червоний, жовтий, синій… Кухоль продовжує ту ж тему, на ньому зображено сценку із сільськими жінками, що несуть на продаж гусей і кабанця. Їхні пози, одяг, деталі зображення ніби кадри з кінокартини. Сюжет говорить сам за себе: тут звучать ярмаркова пісня, дзвінкі голоси, відчувається аромат гарячого хліба й свіжих жартів. Тарілка й кухоль Валентини Родіонової — це візуальна поштівка Полтавщини, де Сорочинський ярмарок живе на столі, в серці, в українському побуті — яскраво, тепло й з ароматом щедрої вечері.
Художниця-тернопільчанка Олеся Томків-Войтович створює веселу, барвисту, театралізовану оповідь на стінках чайника, цукорниці, вазочки, використовуючи методи стилізованого лубкового ілюстрування, що наближає декор до дитячої книжкової графіки або сценічної афіші.
Мені надзвичайно подобається те, як тема ярмарку у фарфоровій пластиці поєднує гумор, національний колорит і театральну експресію. У цих композиціях відчувається жива енергія народного життя, веселої метушні, гомону, смішного та гротескного водночас. Художники демонструють блискуче вміння уловити характер в позі, усмішці, жесті — і саме це робить сцени справжніми мініатюрними виставами. Ці фарфорові композиції — по суті, візуальні метафори української душі: веселої, щирої, щедрої, глибоко ліричної.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з колекціонеркою Людмилою Карпінською-Романюк про жіночі імена, які стали джерелом натхнення для створення сервізів.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Фото у заголовку В. Трегубова. Скульптурна композиція «Сорочинський ярмарок». Коростенський фарфоровий завод. 1966. Зберігається у Житомирському обласному краєзнавчому музеї
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
