Назва Любашівки не менш загадкова, як і її вік, що губиться серед розмаїття народних легенд та переказів.
Таїни сивої давнини «споглядають» зі стендів місцевого історико-краєзнавчого музею, заснованого шкільним істориком Юзефом Клейманом. Краєзнавець відшукав залишки поселень землеробів епохи бронзи, трипільців, черняхівської культури та слов’ян, які впродовж восьми тисячоліть черпали сили від родючої землі та цілющих джерел Довгенької балки та витоків славетної ріки Чичиклії.
Після російсько-турецької війни 1787-1791 років Причорномор’я окупували росіяни. Загарбані землі, здавна заселені українським людом, одразу роздавалися поміщикам, які йшли слідом за армією, генералам, офіцерам і чиновникам різних рангів. Й заснування Любашівки з сільцями Софіївка, Миколаївка та хуторами приписують хорунжому Чорноморського війська Тимофієву та козацькому сотнику Любинському. Поселення йменувалося Довгеньке, Хорунжева, а також Тимофіївка, Старе Село й навіть Чорноморське.
Цей епізод з історії Любашівки описаний в книзі Прокопія Короленка «Чорноморське козаче військо (1775-1792 рр.)».
1811-го року за проєктом архітекторів Д. Фраполлі та А.Тодорова в Любашівці постав храм Святого Михаїла, який довго слугував православним вірянам.
У 1964 році радянські атеїсти знищили святиню.
82-річний любашівчанин Олександр (Шота) Гвінцадзе, в ті часи молодий керівник будівельників, розповів, що йому наказували зруйнувати церкву, але він не взяв гріх на душу. Аргументував, що не він її будував, і не йому святиню руйнувати. А ось чолов’яга, якого змусили дзвони скидати, невдовзі впав з висоти й розбився.
Пан Олександр додав, що церква була напрочуд велична. Ще хлопчаком він в ній паску, крашанки і копчену ковбаску святив. Подібна до цієї святиня збереглася в Одесі. Це Свято-Троїцький грецький храм.
Мало що залишилося від тієї самобутньої архітектури.
Десь на околиці Любашівки «загубилося» мусульманське кладовище. Приміщення колишньої єврейської синагоги слугує поліціянтам, в маєтку пана Любинського ташується початкова школа ліцею №1, будинок пана Крауза використовується медиками, у волосній управі зберігається трудовий архів та засідають ветерани, колишня церковнопарафіяльна школа використовувалась як бар, а млин пані Малиновської викупив підприємець.
В період Холодної війни біля Любашівки розміщувалася військова частина, де зберігалися компоненти пального для ядерних ракет.
Нарівні з українцями Любашівку десятиліттями розвивала іудейська спільнота, яку остаточно знищили нацисти в період окупації краю.
Влітку 1941-го багатьох місцевих євреїв окупанти розстріляли у глинищі, а потім винищували в гетто. Через Любашівку пролягав «шлях смерті», яким євреїв примусово переганяли з Гвоздавського табору та інших концтаборів в Доманівський район, де було вбито 115 тисяч осіб. Дорогою конвоїри знесилених людей добивали, а тіла прикопували обабіч степової дороги.
Після Другої світової дехто з євреїв повернувся до мирного життя додому, але згодом розбрелися по Україні та світу. Сьогодні про історію євреїв у Любашівці нагадує лише занедбаний та понівечений старий єврейський цвинтар.
Чимало історичних свідчень про історію, розбудову селища та славні трудові династії можна дізнатися з науково-популярних видань «Любашівщина: історія та сучасність» (автори Микола Березницький, Олександр Манзар), «Історія і люди. Любашівка» (автори Олег і Ліза Куликові), надрукованих у 2012 році.
А ось художніх творів про Любашівку обмаль. Лише журналістка, медіаконсультантка, письменниця й поетка Ніна Кур’ята яскраво описує своє дитяче життя з бабусею у Любашівці в автобіографічному романі «Дзвінка» – він має розширену назву: «Українка, народжена в СРСР». Прочитавши його, можна не лише відчути всі барви мовної дискримінації українки через призму дитячого, а потім і дорослого погляду, а й добре познайомитися з письменницею.
Любашівка стоїть на важливому перехресті автошляхів – це зручно для бізнесу й перевезень. До війни тут хотіли будувати онлайн-школу, завод сушених овочів, сонячну електростанцію.
Сьогодні громада працює далі: фермери та підприємці годують країну і допомагають армії. Торгівля, земля, волонтерство – все тримається на людях.
30 вересня 235-й ювілей любашівчани відзначать благодійним заходом на підтримку захисників-земляків, де також продаватимуть любашівські копченості.
Любашівська ковбаса – це локальний бренд з історією, відомий далеко за межами Одещини. Смаколики завоювали неабияку славу за вишукані смакові якості з початку ХХ століття, а запашні гостинці з Любашівки високо цінувалися у найвищих владних інстанціях.
З давніх-давен її замовляли навіть високі чини. У 2021 році на 4-му фестивалі виготовили найбільшу карту України… з ковбаси. Майже три метри в довжину та 1,87 – в ширину з 25 кілограмів ковбасної нарізки. Це був рекорд.
Фестиваль збирав тисячі гостей. Кров’янка, сало, буженина, копчені реберця – хто пробував, не забуде. Кажуть, на організацію свята пішов мільйон гривень.
Сьогодні ковбаса на базарі – по 450–460 гривень за кілограм. Але смак той самий – справжній.
