Хоча в Польщі порушується переважно тема Сувальського коридору, захоплення якого дозволило б Росії сухопутний прохід від Білорусі до російської Калінінградської області, більш імовірно, що Москва одразу ж спрямувала б свою агресію на балтійські країни, а особливо на Естонію. Не бракує похмурих передумов для реалізації саме такого сценарію, якби Росія вирішила розпочати нову війну. Балтійські країни усвідомлюють це і наполегливо готуються до конфронтації.
Росіяни без громадянства як чинник небезпеки
Російські меншини становлять величезний виклик для країн Балтії. У період існування Російської імперії влада не проводила в цих регіонах русифікації, а випадки асиміляції були здебільшого добровільними і зазвичай випливали з опортунізму й бажання зробити кар’єру в армії або адміністрації імператорської Росії. Так вчинили, наприклад, багато аристократів, що походили з балтійських німців. Тим часом латиші, литовці та естонці виявилися стійкими до асиміляції, хоч і не виявляли бажання піднімати повстання.
Багато чого змінилося під час Другої світової війни. Після першої анексії балтійських держав у 1940 році радянці вчинили численні виселення, арешти і вбивства місцевого населення. Вперше вони почали селити там росіян, а також, у меншій кількості, русифікованих і соціалізованих білорусів та українців. Після закінчення війни жорстока політика асиміляції посилилася. Москва охочіше використовувала демографічну зброю, якою були росіяни, що оселилися на місці виселених балтів.
Сьогодні найбільші балтійські скупчення російської меншини можна виявити в Естонії та Латвії. У першій із цих країн з понад 1,373 млн жителів 68,5% становлять естонці і аж 21% росіяни (майже 300 тис. осіб), а в другій – з понад 1,8 млн громадян 65,5% становлять латиші, а 24% – росіяни (близько 430 тис. осіб). Найбільшим скупченням російської меншини є естонське місто Нарва, розташоване біля самого кордону. Аж 96% мешканців цього міста розмовляють російською мовою. Значно менший відсоток жителів становлять росіяни в Литві, лише 5%, або понад 144 тис. осіб на тлі литовців, які становлять 82,3% з майже 2,9 млн жителів країни. Всього на території балтійських держав понад 878 тис. осіб ідентифікують себе як росіяни.
Після відновлення незалежності балтійські держави намагалися різними способами обмежити вплив Росії на їхні внутрішні справи, використовуючи демографічні інструменти. Вирішити це вдалося через повернення до закону про громадянство, прийнятого до 1940 року. Так вчинили Латвія й Естонія. На підставі законодавчих актів обох держав особи, які оселилися на їхній території в період радянської окупації, а також їхні нащадки, не отримали громадянство автоматично, а мусили подавати заявки на його отримання шляхом натуралізації. Прийняття ius sanguinis (права крові) як основи для набуття громадянства, разом з юридичним посиланням на період незалежності до 1940 року й суворими правилами натуралізації, значно послабили можливості Росії впливати на політику балтійських держав. Проте окремі представники російської меншини мали можливість досягати політичних успіхів. Євгеній Осіновський у 2015–2019 роках був лідером Естонської соціал-демократичної партії, а 2024 року був обраний мером Таллінна. Своєю чергою в Латвії чималого успіху досяг Ніл Ушаков, який з 2009 по 2019 рік був мером Риги, а потім отримав мандат депутата Європарламенту від Латвії. Варто додати, що Ушаков у 1991–1998 роках був апатридом, тобто не мав громадянства, після чого йому вдалося отримати латвійське громадянство.
Балтів дуже турбує закінчення російсько-української війни, а надто сценарії, які гарантують Росії вигоди, що потенційно піднімуть підірваний моральний дух росіян і дозволять Владіміру Путіну «зберегти обличчя», а з часом дадуть Москві можливість знову зібрати численну і відносно добре оснащену армію. Тоді країни Балтії можуть стати черговою ціллю в агресивних планах Кремля і російської інвазії, проведеної з метою не тільки завоювання й повернення до стану 1991 року, а й перевірки єдності Північноатлантичного пакту. У самому НАТО, не кажучи вже про Кремль, виникають сумніви щодо реальних гарантій, що надає стаття 5, яка передбачає, що напад на одного зі союзників означає також війну з іншими і зобов'язує їх до реагування. Проблема, однак, полягає в тому, що відповідно до цієї статті союзники мають можливість самостійно визначати свою реакцію – від відправки військ до союзника, що зазнав нападу, до малозначущого засудження загарбника. На додачу до цього, зростають побоювання, що США під керівництвом Дональда Трампа, а навіть його наступників, незалежно від політичної орієнтації, можуть проігнорувати агресію проти одного з європейських членів НАТО або обмежитися висловленням «глибокої стурбованості».
В останні роки множаться тривожні сигнали, що свідчать про небезпеку з боку Росії, яка загрожує, зокрема, Естонії. Судно Eagle S., яке належить до російського «тіньового флоту», 25 грудня 2024 року за допомогою якоря перерізало енергетичний кабель, який з'єднує Фінляндію з Естонією. Не можна також відкидати, що частина російських кораблів веде шпигунську діяльність. На Балтійському морі трапляються перешкоди в роботі GPS-сигналу. Наприкінці 2024 року в районі Нарви на сході Естонії росіяни використовували розвідувальні дрони, а також глушили навігаційні сигнали. Ще більш кричущим порушенням міжнародного права з боку Росії було викрадення 5 вересня 2014 року і подальше засудження в серпні наступного року Естона Когвера, офіцера естонських спецслужб. Російський суд у Пскові виніс вирок, засудивши його до 15 років позбавлення волі та штрафу в розмірі 100 тис. рублів, що на той час було еквівалентно приблизно 1500 доларів США. У червні 2023 року росіяни затримали двох співробітників Управління поліції та прикордонної охорони Естонії у зв'язку з випадковим перетином кордону під час ремонтних робіт. Занепокоєння естонців також викликає налаштованість частини російського населення, яке має статус апатридів. Не можна відкидати, що окремі росіяни, які проживають в Естонії, є агентами російських спецслужб і можуть бути залучені до провокаційних дій, які мають на меті виправдати потенційну російську агресію або створити пропагандистське, дезінформаційне тло для появи «зелених чоловічків», як у Криму та на Донбасі у 2014 році.
Зростає також конвенційна загроза для країн Балтії, прикладом чого є повідомлення в російських ЗМІ від 18 червня 2025 року про формування 71-ї мотострілецької дивізії на базі 200-ї самостійної мотострілецької бригади, яка вже тричі була розгромлена на фронті російсько-української війни. Хоча на перший погляд здається, що після переформування підрозділ знову потрапить до України, є також підозри, що після закінчення війни він може бути використаний проти Фінляндії та країн Балтії. Це пов'язано з тим, що бригада, яка належала до Ленінградського військового округу, називалася «арктичною» і до неї направляли обладнання, призначене для дій у районі полярного кола. Разом із 71-ю дивізією Ленінградський військовий округ матиме п'ять дивізій, одну мотострілецьку бригаду та ще одну штурмово-розвідувальну, тобто близько 70 тис. солдатів лінійних підрозділів. Для потенційної агресії проти балтійських держав росіяни також зможуть використовувати армійські корпуси, тобто тактичні з'єднання, що складаються з кількох дивізій, або окремі дивізії та бригади з інших військових округів.
Почуття загрози змусило балтійські країни збільшити інвестиції в оборону й безпеку, а також змінити правила проходження військової служби. У Литві 2015 року, після семирічної перерви, було відновлено призов. Йому підлягають громадяни, які досягли 18 років. З моменту відновлення незалежності в країні активно діє парамілітарна Стрілецька спілка, відновлена після закінчення радянської окупації. Станом на 2024 рік вона налічує 14 тис. активних членів, що робить її найчисленнішою литовською організацією з питань оборони. Крім того, Спілку активно підтримує держава, яка 2023 року виділила на розвиток і оснащення стрільців 10,8 млн євро. Активісти Спілки також відрізняються тим, що мають право легально купувати і зберігати у своїх будинках автоматичну зброю, зокрема штурмові гвинтівки. Під час пандемії COVID-19 та кризи на кордоні з Білоруссю вони підтримали державні інституції.
Особливо після 2022 року зростають витрати на оборону й безпеку балтійських країн. У 2025 році бюджет зріс до 3,23 млрд євро, або 3,9% ВВП. Бюджет естонської армії становив близько 1,3 млрд євро, або 3,43% ВВП. Бюджет латвійських збройних сил становить 1,559 млрд євро, або 3,45% ВВП. Тож країни Балтії позитивно виділяються на тлі інших союзників з НАТО, які протягом багатьох років зволікали з досягненням мінімального порогу у 2% ВВП. Після саміту в Гаазі його було підвищено до 5% (3,5% безпосередньо на військо, 1,5% на оборонну інфраструктуру). Балтійські країни випередила лише Польща, витрати якої у 2025 році мають сягнути 4,2% ВВП, а позаду залишилися навіть США, які витратять на свої збройні сили еквівалент 3,4% ВВП, Туреччина з 3% ВВП та Греція, яка витратить 3,1% ВВП на цілі оборони і безпеки.
Литва наразі має понад 20-тисячну армію, оснащену 89 колісними бойовими машинами піхоти Boxer, 214 гусеничними бронетранспортерами M113A1 та 200 броньованими транспортними засобами JLTV. Естонія має у своєму розпорядженні сили чисельністю близько 8 тисяч солдатів, з яких майже половина – це призовники, які призиваються на термін від 8 до 11 місяців. Однак естонці можуть розраховувати на близько 40 тисяч резервістів, які входять до складу так званого активного резерву, що швидко призивається до війська. На подальшому етапі можливе призивання понад 100 тисяч наступних резервістів. Естонці мають 136 колісних бронетранспортерів Patria Pasi, 36 самохідних гаубиць K9 Thunder, придбаних у Південній Кореї, шість американських ракетних пускових установок Himars, а також невеликий флот. Тим часом Латвія має близько 18 тис. професійних військовослужбовців, близько 40 тис. резервістів і 10 тис. членів Національної гвардії. Призов був відновлений там у 2023 році і підлягають йому громадяни, які досягли 18 років. Він охоплює 11 місяців навчання. На озброєнні латвійської армії наразі перебувають, серед іншого, близько 200 старих британських бойових машин піхоти CVR(T), близько 100 (з 256 замовлених) колісних бронетранспортерів Patria 6x6 та 47 самохідних гаубиць M109. Отже, це не ті сили, які без підтримки інших союзників по НАТО змогли б зупинити потенційну російську офензиву, а щонайбільше затримати її просування й забезпечити евакуацію цивільного населення.
Задля підвищення оборонних можливостей, країни Балтії значно збільшили закупівлі обладнання для своїх збройних сил, прикладом чого є контракти на придбання, наприклад, німецьких танків Leopard 2 Литвою або бойових машин піхоти ASCOD Латвією. Вони намагаються придбати артилерію й засоби протиповітряної оборони. Роблячи висновки з російсько-української війни, балтійські країни також активно розвивають виробництво безпілотних систем, переважно літаючих. Серед них лідирує Литва. Однак країни Балтії не мають бойових літаків, здатних захистити їхній повітряний простір. У цьому випадку вони покладаються на союзників з НАТО, які відряджають свої підрозділи на патрульні місії.
Балтійські країни також продовжують підтримувати Україну і лобіюють збільшення цієї підтримки з боку багатших країн. Причиною цього є не тільки ідеалістична підтримка жертви агресії, а й побоювання, що після закінчення війни з Україною Росія зверне свою увагу саме на Балтійські країни. На відміну від українців, вони позбавлені стратегічної глибини, яку надає велика територія, численне населення, а також велика й ефективна армія. Із цієї причини підтримка Києва з боку країн Балтії, як на їхні скромні можливості, є значною.
У 2022–2024 роках Естонія надала Україні підтримку (військову, гуманітарну і фінансову) на загальну суму 1,2 млрд євро, що відповідає 1,6% естонського ВВП за даними 2024 року. Водночас Литва надала допомогу на суму 1,5% свого ВВП, а Латвія – 1,3%. Рига також підтвердила, що має намір надати Україні в цьому та наступному році підтримку на загальну суму 0,25% ВВП. Однак важливою є не стільки сума євро, передана Україні, скільки можливість придбати за них зброю. Також у цій сфері країни Балтії роблять багато, особливо з огляду на їхні скромні можливості й величезні потреби своїх армій. Наприклад, на початку 2025 року латвійці запропонували передати Україні 42 нових колісних бронетранспортери Patria 6x6, які виробляються за фінською ліцензією. На початку липня перша партія цих бойових машин була відправлена до України.
Наприкінці травня 2025 року естонську громадськість шокували повідомлення ЗМІ про причини затримання трьох політиків, яких звинуватили у зв'язках з російською військовою розвідкою ГРУ та плануванні державного перевороту. Прокурорка Трііну Олев-Аас звинуватила в державній зраді лідера партії Koos («Разом») Айво Петерсона і двох її активістів, Андрєя Андронова і Дмітріятра Роотсі. З 2022 року під прикриттям благодійної організації вони нібито створювали бойові загони. З перехоплених листів випливало, що Петерсон називав ці бойові загони своєрідною армією і службою безпеки, які мали бути використані в разі виникнення «вакууму влади». Всіх трьох затримали ще 2023 року, але суд розглянув їхню справу лише наприкінці року, і лише в середині 2025 року судовий процес наблизився до завершення. У суді прокурорка Олев-Аас вимагала засудити Петерсона до 17 років тюремного ув'язнення, Ротсі – до 13 років, а Андронова – до 11 років позбавлення волі. Варто наголосити, що партія Кооs має незначну підтримку і не дуже популярна навіть серед естонських росіян, на яких спрямована її риторика. Вона була заснована у травні 2022 року, а її засновниками були Петерсон і Олег Іванов. У 2023 році вона навіть не змогла зареєструвати своїх кандидатів на парламентських виборах, тому деякі з них мусили балотуватися з листів пострадянської партії Vasakliit. Партія Koos самостійно брала участь у виборах лише один раз, до Європейського парламенту, отримавши лише 3,13% голосів.
Плани захоплення влади силою в ситуації «вакууму влади» виглядали доволі тривожними для естонців, оскільки за цим формулюванням могли ховатися різні варіанти подій, від ліквідації естонського уряду до оголошення росіянами, що він позбавлений легітимності. Сумнівно, що захоплення влади в країні мало відбутися тільки за допомогою бойових загонів, сформованих Петерсоном. Імовірно, що вони мали бути лише дестабілізаційним чинником, до того ж складалися б переважно з представників російської меншини. Останній фактор, своєю чергою, міг би бути використаний Кремлем як привід для вторгнення нібито для «захисту російськомовного населення».
У разі захоплення хоча б частини естонської території бойовиками Петерсона, росіяни могли б продовжувати гібридну війну, подібну до дій на Донбасі у 2014–2015 роках, де контроль над великими ділянками кордону з Україною дозволив їм перекидати обладнання, добровольців і навіть цілі підрозділи російської армії, стверджуючи водночас, що там триває лише проросійське повстання пригнобленого населення. Естонці побоюються, що Нарва є ідеальним місцем для проведення росіянами такої провокації «під фальшивим прапором».
Із цієї причини 2025 року естонці почали проводити в районі Нарви військові навчання, які включали міські бої та протистояння зі «зеленими чоловічками» й місцевими колаборантами. Крім того, з квітня 2017 року в цьому районі дислокується британський контингент, який спочатку налічував близько 450 солдатів, але після 2022 року був посилений до 800–900 солдатів. З 2025 року Велика Британія також хоче підтримувати в постійній готовності легку бригаду (2–3 тис. солдатів), яку можна буде швидко перекинути до Естонії в разі загрози вторгнення. Щоб краще захищати й контролювати кордон, естонці створили «стіну дронів», яка має охороняти кордон, а в разі спроби його перетину саботажниками або «зеленими чоловічками» надавати записи, що є незаперечним доказом того, що за заворушеннями і навіть кровопролиттям в Естонії стоїть Росія. Це полегшить позбавлення Кремля пропагандистського приводу, який міг би послабити волю країн НАТО до втручання або навіть запуску статті 5 Пакту. Естонці також готуються до відкритої російської інвазії, подібної до тієї, що відбулася 24 лютого 2022 року проти України. Уздовж кордону будуються укріплення, зокрема протитанкові рови, а також інші перешкоди, які ускладнюють швидке вторгнення вглиб країни.
Росіяни також здійснювали диверсійні дії в Литві, де було підпалено магазин IKEA у Вільнюсі та скоєно напади на російських опозиціонерів, а також у Латвії, де спецслужби дійшли висновку, що за таємничими пожежами будинків у 2024 році стояла російська агентура. Розслідування дозволило латвійцям вистежити диверсантів, які діяли на замовлення росіян в інших країнах. А вони діяли, зокрема, у Польщі, Німеччині, Великій Британії та Чехії.
Балтійські країни, разом з Польщею, вже давно попереджали союзників з НАТО про можливі загрози з боку Росії. Однак їхній голос ігнорували навіть після 2014 року, а порушення міжнародного права Москвою ігнорували заради «неескалації конфлікту». З перших днів повномасштабної інвазії вони також надають допомогу атакованій Україні. Вони побоюються, що в разі перемоги над Києвом або примусу його до укладення невигідного перемир'я з Москвою самі можуть стати ціллю наступної інвазії.
Варто пригадати про недавній інцидент, який викликав хвилювання в Литві. 10 липня на її території впав один з російських дронів-камікадзе типу «шахід». Хоча він не завдав остаточної шкоди, але викликав тривогу і призвів до евакуації прем'єр-міністра та спікера литовського Сейму до бомбосховищ. Серед литовців виникло запитання, чи це був випадок, чи тестування реакції їхніх властей Москвою? У другому випадку виникає ще одне запитання: скільки часу залишилося балтійцям на підготовку до прийняття непроханих гостей?
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Rosja zagraża państwom nadbałtyckim
