Що це за рейтинг і чому вам має бути не байдуже?
Це не турнірна таблиця. Це — Power Ranking, суб’єктивно-аналітична спроба відповісти на головне питання: хто реально грав у футбол, а хто просто вийшов на поле?
Оцінюється командна гра відносно рівня суперника і контексту, не лише рахунок. Чи була ідея? Чи працювала структура? Чи хтось узагалі розумів, що відбувається?
Кожна команда отримує оцінку від 1 до 5:
Після кожного туру оцінки складаються і вираховується середній бал — саме він формує рейтинг. Усі оцінки — ручна робота, без VAR і без ШІ, але з любов’ю до найкращої ліги у світі.
Коли виходиш на гру проти "Оболоні" з планом, який летить у смітник ще до перерви, і робиш дві заміни в першому таймі — чи є щось, що треба додати?
"Рух" виглядав так, ніби приїхав на матч без форми. Тільки після замін і роздягальні команда згадала, що слово "рух" у назві взагалі-то означає якусь динаміку. У другому таймі вони нарешті затиснули "пивоварів" біля власних воріт. Але забили лише зі стандарту.
"Оболонь" теж забивала зі стандартів, тільки красивіше. Суханов забив у другому матч поспіль — цього разу зі штрафного. Здається, він всерйоз збирається стати їхнім фірмовим виконробом у цьому сезоні.
Фішка в іншому: у грі "Оболоні" ідея відчувалася від стартового свистка. Так, оборонна, так, не для хайлайтів, але працездатна і схожа на план.
У перших трьох турах пивовари тихенько скористалися чужими проблемами, підрізавши самовпевненість суперників. Заразом нагадали, що ставити їх на виліт ще в серпні було трохи поспішно.
Перший тайм можна сміливо витерти з пам’яті. Команди робили все, окрім футболу: ані темпу, ані сміливості — суцільна стерильна прагматичність (чи, може, безпорадність).
Харків’яни грали так, наче боялися програти, аніж хотіли самоствердитися за рахунок "Олександрії", яку встигли розібрати навіть "Кудрівка" та "Оболонь". Їм бракувало темпу. Для "Олександрії" вони були занадто комфортними суперниками. Бартулович сказав, що у всьому винна спека.
Втім, після перерви команда нарешті трохи додала. Пішли заміни, на полі з’явився Гаджиєв — і на цьому для "Олександрії" історія закінчилася. За п’ять хвилин він оформив дубль, причому ударами, що достойні сотень тисяч лайків.
"Металіст 1925" нарешті прорвало. Замість пародії на "Галактікос" ми побачили команду, у якій починає вимальовуватися якась ідея.
І все ж: чому не видалили Шостака?
Матч почався так, ніби команди змагалися за звання "гра туру": темп, агресія, боротьба — все як треба, щоб змусити тебе залишити телефон і дивитися уважно.
"Колос" відкрив рахунок ще до середини першого тайму. Але тоді втрутилася реальність українського буття — повітряна тривога, пауза, а після неї — вилучення. І все: ковалівці пішли в глухий захист і почали грати від рахунку.
М’яч і територія перейшли до "Карпат".
Пробити дисциплінований "Колос" у цьому сезоні складно всім. У львів’ян ще й проблема: без Бруніньйо вся їхня креативність виглядала як вимкнене світло в під’їзді. Вони вистраждали гол, відігралися, але вклали в це так багато сил, що виглядали, ніби пробігли марафон.
Легко грати яскраво проти "Шахтаря", який сам атакує й залишає простір. А от проти "Колоса", який навіть у рівних складах живе за принципом "рахунок понад усе", — це зовсім інший жанр.
Ковалівці в меншості захистили нічию, а "Карпати" залишили по собі враження лише тіні команди, що недавно сяяла проти гранда.
Можна, звісно, звалювати все на календар, але суть одна: "Епіцентр" зіграв так само блідо, як і до цього. "Динамо" після єврокубків знову випустило напіврезерв, виконало свою роботу без надзусиль і чесно забрало три очки.
Якщо Нагорняк вирішив, що сидіти в автобусі проти всіх у Прем’єр-лізі — це не його стиль, то спроби грати більш відкрито проти "Динамо" та ЛНЗ уже довели, що це теж не його стиль.
Автобус "Епіцентра" був автобусом лише в першому турі проти "Шахтаря" — там був задум, план і більш-менш достойне виконання. Потім автобус почав нагадувати поржавілу маршрутку — вона і не їде нормально, і тримається на ресорах виключно з божої волі.
Хтозна, як би виглядала статистика команди після трьох турів, якби не голкіпер Олег Білик. Він поки що єдина деталь у цьому механізмі, яка не розсипається.
Новачкам ліги ранній початок матчу взагалі не завадив — вони з перших хвилин задали темп, який виглядав куди пристойніше, ніж у деяких "старожилів".
"Полтава", можливо, видала свій найкращий матч сезону. Боролися, кусалися, створювали моменти — все, щоб довести, що вони не просто випадкові туристи в УПЛ.
Проблема в іншому: реалізація. Коли ти не забиваєш свої моменти, суперник робить це за тебе. "Кудрівка" була кращою саме тут. Але два голи з пенальті — це такий собі післясмак. Так, перемога заслужена, але виглядає, ніби вони скористалися чіт-кодом, і важко це ігнорувати.
Втім, команда продовжує тримати рівень, заданий ще в першому турі. Головне питання не в тому, як вони зараз виглядають (поки що все добре), а наскільки вистачить цього запасу міцності. Бо поки що "Кудрівка" більше схожа на темну конячку, ніж на аутсайдера.
"Верес" цього сезону не те щоб грає жахливо, але й нормальним це назвати важко. Радше — стабільно погано. Команда виглядає однаково проти всіх: "Динамо", "Полтави" чи цього разу проти "Шахтаря", втомленого єврокубками і кульгавого через травми.
"Гірники" тримали контроль, але це був той самий контроль, який не конвертується у щось відчутне. Поки в "Вереса" вистачало сил, вони закривалися, навіть огризалися — і проти суперника такого рівня це виглядало виправдано.
Проблема в тому, що сили мають властивість закінчуватися. "Шахтар" забив два зі стандартів, ще кілька разів зарядив у каркас воріт Кожухара, а коли все стало ясно — просто висушив матч під стерильний контроль м’яча.
Якщо шукати для "Вереса" якусь точку втіхи, то, мабуть, вона в тому, що "Шахтар" так і не забив їм з гри. Програти лише на стандартах — для Рівного це щось типу "могло бути й гірше".
Перш ніж називатися третьою силою чи кидати жарти про "Фіорентину", "Поліссю" варто було б попрацювати над глибиною складу. Бо коли в тебе європейський графік з автобусними турне, це не грім серед зими — це реальність, яку потрібно було врахувати ще два місяці тому.
Команда виглядає втомленою, вичавленою, неспроможною зібрати навіть елементарну комбінацію з розряду "робочих". Вони пропустили з пенальті, і з того моменту було зовсім незрозуміло, як збиралися відіграватися. Намірів — нуль, плану — теж нуль.
ЛНЗ виглядали переконливіше. І що важливіше — грали саме в тому стилі, який є фірмовим для їхнього нового тренера. Важко сказати: це "Полісся" настільки розсипалося, чи ЛНЗ справді додає з кожним матчем. Але якщо брати конкретно цей поєдинок — він належав Черкасам без жодних сумнівів.
"Полісся" ж зараз більше схоже не на третю силу, а на третю передачу: крутиться, гуде, але швидкості немає.
Хто б поставив гроші на те, що найкращий матч туру прилетить не у вихідні, а в понеділок, і головними героями стануть флегматичний Скрипник і "Кривбас", який досі шукає свою втрачено-блукаючу ідентичність?
Невідомо, що Патрік ван Леувен підлив у воду своїм гравцям, але вперше за довгий час ми побачили футбол, який він малював на тактичних дошках: агресивний, відкритий, із лінією захисту, що спокійно стоїть там, де зазвичай живе півзахист.
Звісно, така зухвалість — подарунок для суперника, і "Зоря" охоче користувалася кожною шпариною. Але від цього матч тільки виграв: більше хаосу, більше простору, більше моментів.
Команда Скрипника, до речі, теж вирішила забути, що таке центр поля, і це коштувало їй двох швидких голів. Проте саме ця недбалість зробила гру схожою на той випадок, коли ти забуваєш про шахову стратегію і починаєш рубатися як у доміно — грубо, але весело.
А ще був Кемкін. Так, Олександр Кемкін, голкіпер "Кривбаса", який одним сейвом перекрив усі розмови про "найкращий сейв сезону". Тепер усім іншим голкіперам доведеться добряче попітніти, щоб переписати цей хайлайт.
